Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 594/433/19
провадження № 61-16863св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Науково-виробниче фермерське господарство «Компанія Маїс»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Науково-виробничого фермерського господарства «Компанія Маїс», яка підписана представником Денисовою Тамарою Степанівною, на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2019 року у складі судді Губіш О. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Ткач О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Науково-виробничого фермерського господарства «Компанія Маїс»(далі - НВФГ «Компанія Маїс») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 14 травня 2012 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду менеджера з питань регіонального розвитку.
Восени 2017 року позивач прийняв рішення про проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом.
23 листопада 2017 року військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслав керівникові НВФГ «Компанія Маїс» повідомлення № 2007 від 23 листопада 2017 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за контрактом та з 26 листопада 2017 року вибуває для подальшого проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 м. Яворів Львівської області.
З 27 листопада 2017 року по 30 січня 2019 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом.
28 грудня 2017 року на підставі наказу відповідача № 117-к від 28 грудня 2017 року позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини третьої статті 36 КЗпП України, у зв'язку з вступом на військову службу. Проте, як вбачається із копії вищевказаного наказу відповідача від 28 грудня 2017 року, позивача звільнено з роботі з 25 листопада 2017 року.
Вважає, що звільнення з роботи проведено з грубим порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а відповідно наказ № 117-к від 28 грудня 2017 є незаконним.
Враховуючи те, що місячний строк на звернення до суду із заявою про поновлення на роботі обчислюється виключно з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення, та зважаючи на те, що ані копія наказу, ані трудова книжка позивачу особисто вручена/надіслана не була, вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі. Крім того, вказав, що з 27 листопада 2017 року по 30 січня 2019 року на виконання умов Контракту, проходив військову службу у Збройних Силах України, з 14 січня 2018 року по 02 квітня 2018 року, з 19 квітня 2018 року по 04 травня 2018 року, з 13 червня 2018 року по 11 липня 2018 року безпосередньо перебував в районах проведення антитерористичної операції та брав безпосередньо участь в антитерористичній операції, тому з поважних причин пропустив строк звернення до суду.
Позивач просив поновити йому строк звернення до суду з позовною вимогою до НВФГ «Компанія Маїс» про поновлення на роботі;
визнати незаконним та скасувати наказ НВФГ «Компанія Маїс» № 117-к від 28 грудня 2017 року про його звільнення з посади менеджера з питань регіонального розвитку;
поновити його на посаді менеджера з питань регіонального розвитку НВФГ «Компанія Маїс» з 27 листопада 2017 року;
стягнути з НВФГ «Компанія Маїс» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 листопада 2017 року по 27 листопада 2018 року в розмірі 64 799, 28 грн (за вирахуванням сум податку та інших обов'язкових платежів);
допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді менеджера з питань регіонального розвитку НВФГ «Компанія Маїс» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць;
стягнути з НВФГ «Компанія Маїс» на його користь моральну шкоду у розмірі 20 000 грн;
стягнути з НВФГ «Компанія Маїс» сплачений судовий збір у розмірі 1 536, 80 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до Борщівського районного суду Тернопільської області з позовною вимогою до НВФГ «Компанія Маїс» про поновлення на роботі.
Визнано незаконним наказ НВФГ «Компанія Маїс» № 117-к від 28 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з питань регіонального розвитку.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з питань регіонального розвитку НВФГ «Компанія Маїс» з 27 листопада 2017 року.
Стягнуто з НВФГ «Компанія Маїс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 листопада 2017 року по 27 листопада 2018 року у розмірі 72 965,70 грн (за вирахуванням сум податку та інших обов'язкових платежів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера з питань регіонального розвитку НВФГ «Компанія Маїс».
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги суди виходили з того, що позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи без законної підстави, строк звернення до суду за захистом порушеного права позивач пропустив з поважної причини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року НВФГ «Компанія Маїс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якій просить рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили невірний висновок щодо невиконання відповідачем вимог частини першої статті 47 КЗпП України та початку перебігу для позивача строку звернення із позовом до суду. В день звільнення позивача копія наказу про звільнення та трудова книжка ОСОБА_1 вручені не були. Однак, 29 грудня 2017 року відповідач надіслав на адресу позивача оригінал наказу № 117-к від 28 грудня 2017 року та повідомлення про необхідність отримання трудової книжки. Позивач своїми поясненнями в судовому засіданні підтвердив факт отримання в квітні 2018 року і копії наказу про звільнення, і трудової книжки. За таких обставин висновки судів про те, що позивачу не було вручено копії наказу про звільнення та не було видано трудову книжку є необґрунтованими. Позивачем не доведено поважність причин пропуску строку на оскарження. Суд першої інстанції не прийняв до розгляду відзив відповідача, відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків. Судом першої інстанції не досліджено усіх доказів. Вирішуючи питання про дату поновлення на роботі позивача, суд першої інстанції не взяв до уваги та не спростував пояснення відповідача та письмові докази щодо дати звільнення ОСОБА_1 з роботи. Невірно судом визначено і період, за який проведено розрахунок суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції ці доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не розглянув.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що в останній день роботи у відповідача 24 листопада 2017 року позивачу не було видано трудову книжку під розписку. Трудову книжку позивача отримала дружина ОСОБА_4 у грудні 2018 року або у січні 2019 року. Вважає, що строк звільнення позивачем не пропущений, оскільки ані копія наказу, ані трудова книжка позивачу особисто не була вручена/надіслана. Якщо допустити, що строк звернення пропущений, то такий строк пропущений позивачем з поважних причин. Безпідставним є твердження відповідача, що судом першої інстанції не було вірно визначено період, за який стягнуто кошти з відповідача за час вимушеного прогулу. Оскаржені рішення ухвалені судами з додержанням норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для її вирішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року касаційну скаргу НВФГ «Компанія Маїс», яка підписана представником Денисовою Т. С., залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 594/433/19 витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відмову у відкритті касаційного провадження відмовлено.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
20 січня 2020 року справа призначена до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційне провадження у справі № 594/433/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 813/402/17.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 594/433/19.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 згідно наказу № 49 К від 14 травня 2012 року працював менеджером з питань регіонального розвитку у НВФГ «Компанія Маїс».
Наказом НВФГ «Компанія Маїс від 28 грудня 2017 року №117-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 25 листопада 2017 року на підставі частини третьої пункту 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку з його вступом на військову службу. Підстава: повідомлення військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 , вих.№ 2007 від 23 листопада 2017 року.
Наказом військового комісара Борщівського районного військового комісаріату від 23 листопада 2017 року № 84 ОСОБА_1 , старший лейтенант вибуває у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , м. Яворів Львівської області для подальшого проходження військової служби.
27 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, в особі командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майора ОСОБА_5 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, який є строковим та діє до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 листопада 2017 року № 159, ОСОБА_1 з 27 листопада 2017 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 січня 2019 року № 22, ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24 січня 2019 року № 15 у запас за станом здоров'я, направлено для зарахування на військовий облік до Борщівського РВК Тернопільської області. З 30 січня 2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої палати Верховного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) зазначено, що «відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 355/1218/17 та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, про те, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП».
Встановивши, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з призовом на строкову військову службу під час дії особливого періоду, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про незаконність оскаржуваного наказу.
В той же час, суди не звернули уваги на те, що матеріали справи містять копії наказу НВФГ «Компанія Маїс» від 28 грудня 2017 року № 117-к, у яких зазначені різні дати звільнення позивача з роботі: «з 25 листопада 2017 року» (арк. спр. 30) та «28 грудня 2017 року» (арк. спр. 69). Відповідач наголошував, що звільнення відбулося саме з 28 грудня 2017 року. Суди дану обставину не з'ясували та не надали їй належну правову оцінку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з подальшими змінами і доповненнями) (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Таким чином, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Проте, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що позивача звільнено 25 листопада 2017 року, для обчислення розміру середньої заробітної плати виходив з виплат за червень та липень 2017 року.
Крім того, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП).
Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6- 426цс15 зроблено висновок, що «статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку».
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що «перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем звільнення ОСОБА_1 з роботи за його заявою від 23 квітня 2013 року, почався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності рішення Вінницького районного суду від 03 грудня 2013 року) та сплив через три місяці - 23 квітня 2014 року. До суду з позовом про зобов'язання звільнити його з роботи та стягнення коштів, позивач звернувся 24 вересня 2014 року, пропустивши при цьому строк визначений статтею 233 КЗпП. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц (провадження № 61-256св17) зроблено висновок, що «у статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Проте, суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не перевірив доводи щодо отримання позивачем копії наказу про звільнення та трудової книжки та дійшов суперечливих висновків про пропуск строку звернення до суду та його поновлення; не перевірив доводи відповідача стосовно невірно встановлених судом першої інстанції дати звільнення позивача з роботи та періоду, за який проведено розрахунок середнього заробітку не перевірив взагалі та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного судув частині задоволених позовних вимог скасувати і передати справу в частині задоволених позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Науково-виробничого фермерського господарства «Компанія Маїс», яка підписана представником Денисовою Тамарою Степанівною, задовольнити частково.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до Науково-виробничого фермерського господарства «Компанія Маїс» про поновлення строку звернення до суду з позовом, визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасувати.
Справу № 594/433/19 в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до Науково-виробничого фермерського господарства «Компанія Маїс» про поновлення строку звернення до суду з позовом, визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Коротенко
Є. В. Краснощоков