Ухвала
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 130/2907/16-ц
провадження № 61-43134св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року у складі судді Верніка В. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна»), про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтований тим, що 21 серпня 2013 року з вини водія ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013010130000899 відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Внаслідок аварії позивачу заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що потягло тривале лікування та процес реабілітації. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 18 листопада 2013 року їй встановлено першу Б групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату безстроково та визначено потребу в сторонньому догляді. На момент заподіяння шкоди позивач не працювала. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 04 листопада 2017 року № 90-к травми, отримані 21 серпня 2013 року, спричинили стійку втрату загальної працездатності ОСОБА_1 в розмірі 60 % та втрату професійної працездатності бухгалтера - 80 %. Втрачений заробіток, унаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % з дня втрати працездатності, починаючи з 21 серпня 2013 року і до дня звернення з позовом 12 грудня 2016 року становить 30 705,00 грн, а з дня звернення до суду з позовом 12 грудня 2016 року і безстроково суми відшкодування повинні стягуватися щомісячними платежами. Цивільна відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПАТ «СК «Універсальна», яка виплатила їй страхове відшкодування за втрату стійкої працездатності в розмірі 36 мінімальних заробітних плат в сумі 41 292,00 грн.
Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь щомісячними платежами з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % в розмірі: за червень 2017 року 1 472,00 грн, з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року щомісячно 1 920,00 грн, з 01 січня 2018 року і довічно 2 233,00 грн. Стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 % заробіток (дохід) в сумі 688,20 грн щомісячно, починаючи з 21 серпня 2013 року до закінчення такого права, за вирахуванням сплаченого ПАТ «СК «Універсальна» страхового відшкодування в сумі 41 292,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП з вини відповідача ОСОБА_1 заподіяно шкоду каліцтвом, яка виявилася у втраченому заробітку внаслідок втрати 60 % загальної працездатності, при цьому досягнення позивачем пенсійного віку на момент заподіяння шкоди не позбавляє останню гарантованого частиною третьою статті 1195 ЦК України права на такий вид відшкодування. Судом розраховано суму щомісячних платежів, починаючи з 21 серпня 2013 року, дати скоєння ДТП, виходячи з встановленого законом на той час розміру мінімальної заробітної плати 1 147,00 грн. Суд визнав необґрунтованими вимоги позивача щодо послідовного розрахунку заявленого відшкодування відповідно до визначених законом змін розмірів мінімальної заробітної плати, з підстав, що такий перерахунок розміру шкоди не передбачений чинним законодавством, а достатнім захистом прав позивача в межах заявлених вимог є індексація сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток (дохід) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, за період з 18 листопада 2013 року по 27 липня 2018 року в сумі 26 310,78 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячні платежі втраченого заробітку (доходу) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, починаючи з 27 липня 2018 року до закінчення такого права по 2 233,80 грн щомісячно; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок заподіяної ОСОБА_1 шкоди завданої каліцтвом, позивач втратила можливість отримувати заробіток незалежно від власного волевиявлення. Водночас апеляційний суд виходив з того, що суми на відшкодування втраченого заробітку повинні присуджуватися з дня втрати працездатності, а не з моменту завдання шкоди здоров'ю внаслідок ДТП. Втрачений заробіток повинен розраховуватися виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням її зростання за весь період відшкодування, а розмір одноразового відшкодування втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності суд визначає станом на дату ухвалення відповідного судового рішення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що у судів відсутні підстави для застосування статті 1195 ЦК України, оскільки на момент заподіяння шкоди позивач досягла пенсійного віку, отримувала пенсію за віком та не працювала. Доказів того, що на час скоєння ДТП позивач працювала і отримувала дохід, який втратила у зв'язку із отриманими травмами не надано. Посилається на постанову Верховного Суду № 61-3527св18, у якій викладено висновок про відсутність у особи, яка досягла пенсійного віку і не працювала на момент заподіяння шкоди, права на відшкодування втраченого заробітку.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просила постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки досягнення особою пенсійного віку не позбавляє її конституційного права на працю та не позбавляє права на отримання відшкодування втраченого заробітку незалежно від того чи отримує ця особа пенсію.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу № 130/2907/16-ц призначено до судового розгляду.
Позиція та висновки Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18), з огляду на таке.
Судами встановлено, що вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 1-кп/130/14/2014 (справа № 130/3901/13-к) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання за частиною третьою статті 286 КК України у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки та відповідно до статті 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку терміном у три роки не вчинить нового злочину.
Вироком суду встановлено, що 21 серпня 2013 року о 08:45 год ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Rover-416», державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_1 , на ділянці автомобільної дороги Т 02-18 Лука-Барська - Ямпіль поблизу с. Рів Жмеринського району Вінницької області порушив пункти 14.2-в, 14.2-г Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив зіткнення керованого ним автомобіля із автомобілем ВАЗ-2106, ДНЗ НОМЕР_2 . Внаслідок зіткнення водій автомобіля ВАЗ-2106, ДНЗ НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та пасажир ОСОБА_4 загинули, а пасажир ОСОБА_1 , яка в момент зіткнення знаходилась на задньому сидінні автомобіля ВАЗ-2106, згідно з висновком експертного дослідження № 168, розпочатого 27 серпня 2013 року та закінченого 17 жовтня 2013 року, отримала ушкодження у вигляді перелому кісток тазу, розриву брижжі тонкої кишки з внутрішньо-черевною кровотечею, рани лівої гомілки, садна в ділянці правого ліктьового суглобу та правого кульшового суглобів, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Порушення вимог пунктів 14.2-в, 14-6-г Правил дорожнього руху України ОСОБА_2 знаходяться у причинному зв'язку із наслідками.
Згідно з копією довідки до акта огляду МСЕК від 18 листопада 2013 року ОСОБА_1 , 1955 року народження, встановлено інвалідність першої Б групи загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату безстроково, а також визначено їй потребу у сторонній допомозі.
Згідно з копіями виписок з медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідки Печерської обласної лікарні відновного лікування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на лікуванні з 18 листопада 2013 року до 12 грудня 2013 року, 22 вересня 2014 року до 10 жовтня 2014 року, з 15 січня 2015 року до 28 січня 2015 року, з 10 травня 2016 року до 16 травня 2016 року, з 09 листопада 2015 року до 11 грудня 2015 року, з 29 лютого 2016 року до 18 березня 2016 року, з 14 листопада 2016 року до 05 грудня 2016 року, крім того, 21 серпня 2013 року позивачу ОСОБА_1 заведено медичну карту амбулаторного хворого № 6088, відповідно до яких вона проходила лікування внаслідок отриманих від ДТП травм.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 168, розпочатого 27 серпня 2013 року та закінченого 17 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 отримала ушкодження у вигляді перелому кісток тазу, розриву брижжі тонкої кишки з внутрішньо-черевною кровотечею, рани лівої гомілки, садна в ділянці правого ліктьового суглобу та правого кульшового суглобів, внаслідок дії предметів салону автомобіля в умовах ДТП 21 серпня 2013 року, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи, розпочатої 04 травня 2017 року та закінченої 04 листопада 2017 року, № 90-к порушення опорно-рухових функцій у ОСОБА_1 перебувають у причинному зв'язку з отриманою 21 серпня 2013 року травмою під час ДТП. Ці наслідки перенесеної травми спричинили стійку втрату загальної працездатності в розмірі 60 %, втрату професійної працездатності як бухгалтера - 80 %. У подальшому ОСОБА_1 наступному обстеженню судово-медичною експертною комісією не підлягає, оскільки досягла пенсійного віку та їй безстроково встановлено І групу інвалідності.
Відповідно до довідки Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 21 березня 2017 року, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в управлінні з 07 червня 2010 року та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після надходження виписки з акта огляду МСЕК з 18 листопада 2013 року здійснено перерахунок пенсії, до пенсії за віком призначена надбавка інваліду 1 Б групи на догляд в розмірі 50,00 грн.
Позивачем визнається, що ПАТ «СК «Універсальна» виплатило страхове відшкодування за шкоду, завдану її життю та здоров'ю в розмірі 41 292,00 грн.
ОСОБА_1 надано розписку, в якій вона зазначає, що не має до водія ОСОБА_2 претензій по факту ДТП, яка сталася 21 серпня 2013 року, в результаті якої загинув її брат ОСОБА_3 . Претензії майнового характеру до водія ОСОБА_2 пред'являтися не будуть, а будуть пред'являтися до страхової компанії.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 22 березня 2014 року, підпис якої засвідчено нотаріально, адресованої Апеляційному суду Вінницької області, ОСОБА_2 , причетним до ДТП, що сталася 21 серпня 2013 року поблизу м. Жмеринка за участю автомобілів ВАЗ-2106 та Rover-416, відшкодовані їм матеріальні та моральні збитки в повному обсязі (окрім тих, які має відшкодувати страхова компанія) претензій до нього з їх боку немає. Також повідомляє, що ОСОБА_2 та його родина надалі продовжує надавати посильну допомогу та піклується їх долею та долею їх дітей.
Статтею 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Аналогічні норми містила стаття 455 ЦК Української PCP 1963 року.
Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Апеляційний суд задовольняючи частково позов, виходив з того, що внаслідок заподіяної каліцтвом шкоди, ОСОБА_1 втратила можливість отримувати заробіток незалежно від власного волевиявлення, тому врахувавши вомоги статті 1195 ЦК України дійшов висновку про необхідність стягнення такого заробітку із заподіювача шкоди.
У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) врахувала, що ушкодження здоров'я ОСОБА_5 мало місце 26 жовтня 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому питання про відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку вирішувала за ЦК Української PCP 1963 року.
Згідно статті 455 ЦК Української PCP 1963 року в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 523/19818/14-ц дійшла висновків про те, що стягнення на користь ОСОБА_5 заробітку у розмірі мінімальної заробітної плати за період із вересня 2012 року по липень 2015 року та з липня 2015 року - довічно, не узгоджуються із правильним застосуванням статті 455 ЦК Української PCP 1963 року, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Верховний Суд у цій справі (№ 523/19818/14-ц) виходив з того, що на момент завдання шкоди ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною. Доказів продовження нею праці за трудовим договором після досягнення пенсійного віку, яку вона не могла виконувати внаслідок ушкодження здоров'я, матеріали справи не містять.
Однак, на думку колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду така позиція не враховує наступне.
У справі, що переглядається суду слід вирішити питання чи має фізична особа, яка перебуває на пенсії за віком, і яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, право на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу). Також слід визначити яка правова норма поширюється на такі правовідносини та чи підлягає застосуванню до цих правовідносин частина друга статті 1195 ЦК.
Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» (далі - Порядок № 420), який хоча й поширюється на дещо інші правовідносини, надає визначення ряду важливих для справи, що переглядається понять.
Наприклад, обмеження життєдіяльності - помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами; професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом) (п.2.1.).
Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків (п.2.1.).
При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховуються такі професійні чинники: здатність потерпілого після нещасного випадку на виробництві або виникнення професійного захворювання виконувати роботу в повному обсязі за попередньою професією, роботою, під час якої стався нещасний випадок або встановлено професійне захворювання (до нещасного випадку або професійного захворювання), чи іншою рівноцінною їй за кваліфікацією (п. 2.2.2.).
Потерпілому некваліфікованої фізичної праці ступінь втрати професійної працездатності встановлюється залежно від його клініко-функціональних можливостей, фізичної здатності виконувати просту фізичну працю і пов'язаний з оцінкою класів умов праці за показником важкості праці (п.2.6.). При встановленні ступеня втрати професійної працездатності потерпілого у відсотках визначається потреба його в медичній, соціальній та професійній реабілітації (п.2.12.).
Закон України «Про зайнятість населення» дає визначення наступним категоріям осіб та понять:
- безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (пункт 2 частити першої статті 1);
- особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку (пункт 13 частити першої статті 1);
- працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності (пункт 16 частини першої статті 1);
- продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій (пункт 17 частити першої статті 1);
До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою (частина перша статті 4 Закон України «Про зайнятість населення»).
Вказана стаття містить перелік осіб, які також вважаються належними до зайнятого населення.
Вказується, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина перша статті 11 Закон України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до статті 10 цього Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.
Зазначається, що громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними цільовими програмами, територіальними та місцевими програмами зайнятості населення (стаття 11 цього Закону); право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів (стаття 18).
При цьому основами правового становища ветеранів праці та громадян похилого віку є те, що громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства (стаття 2 зазначеного Закону).
Отже, Верховний Суд складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що законодавство не обмежує фізичну особу, яка перебуває на пенсії за віком, й яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, у праві на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу).
Правовою підставою для вказаного є стаття 1195 ЦК. Така шкода обчислюється у відсотках, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням ступеня втрати потерпілим працездатності (вірогідно саме загальної працездатності).
Колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також враховує те, що статтею 43 Конституції України передбачено право кожного право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Досягнення особою пенсійного віку не припиняє її конституційного права на працю та не позбавляє права на отримання відшкодування втраченого заробітку незалежно від того чи отримувала ця особа пенсію.
Частина третя статті 1195 ЦК України не містить обмежень щодо непрацюючих осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, на отримання такої шкоди, тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування втраченого заробітку.
Крім того, з огляду на те, що стаття 1195 ЦК України не містить обмежень щодо кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, суд приходить до висновку, що відшкодування шкоди ОСОБА_2 ОСОБА_1 , яка на момент її заподіяння досягла пенсійного віку, відповідатиме принципу верховенства права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18), передавши справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді: В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов