Справа № 240/12478/19
Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
02 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Мацького Є.М. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку,
в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення з Управління МВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 437 628,12 грн (чотириста тридцять сім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 12 копійок середнього заробітку за затримку проведення розрахунку при звільненні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду позов задоволено частково, стягнуто з Управління МВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 288294,40 грн (двісті вісімдесят вісім тисяч двісті дев'яності чотири) гривні 42 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2016 року до 18 грудня 2019 року. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 в обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно обчислив суму заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не розповсюджуються на працівників міліції. Крім того, апелянт стверджує, що позивач не звертався до ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області із заявою про виплату вказаної компенсації, тому підстави для її стягнення відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області заперечив проти її доводів і просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника УМВС України в Житомирській області №00139 о/с від 4 листопада 2015 року ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року звільнено в запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за статтею 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення №114), при цьому відповідач Управління МВС України в Житомирській області не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,40 грн, компенсацію за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243,00 грн, двомісячне грошове забезпечення у розмірі 21398,08 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі 10699,04 грн (а.с.12).
Позивач оскаржив вказаний наказ в судовому порядку.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у справі №806/5226/15 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року у справі №806/5226/15 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Житомирській області №00139 о/с від 4 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 в запас Збройних Сил України за статтею 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області з 7 листопада 2015 року; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2016 року до 15 червня 2016 року.
Листом УМВС України в Житомирській області за №2696/12/01/-2016 від 5 вересня 2016 року позивача повідомлено про те, що на виконання вимог постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року №806/5226/15 наказ УМВС України в Житомирській області від 4 листопада 2015 року №00139 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ скасовано та наказом УМВС України в Житомирській області від 1 вересня 2016 року №19 о/с ДСК ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 7 листопада 2015 року. Одночасно проінформовано, що цим же наказом, на підставі заяви ОСОБА_1 , згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з 21 лютого 2016 року в запас Збройних сил України за п.64"г" (через скорочення штатів), що підтверджується копією трудової книжки (а.с.16-17).
25 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі №806/277/16, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, у задоволені позовну ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Верховного суду Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у справі №806/277/16 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі №806/277/16, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,40 грн, компенсації за невикористану відпустку та двомісячного грошового забезпечення; стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990,40 грн; стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3883,04 грн, з урахуванням виплачених коштів; стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 двомісячне грошове забезпечення у розмірі 21398,08 грн.
На виконання вказаного судового рішення 18 грудня 2019 року відповідач провів позивачу виплату одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990,40 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3019,04 грн з урахуванням виплачених коштів та двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн, що підтверджується випискою про надходження коштів АТ "Приватбанк" від 20 грудня 2019 року (а.с.21).
У зв'язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації за затримку проведення розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у позовній заяві неправильно розрахував розмір середньоденного грошового забезпечення, а саме: здійснив розрахунок у робочих днях замість календарних, а також обчислив період затримки розрахунку з неправильної дати звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача, форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (далі - Інструкція №499).
Згідно з п.1.3 Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Відповідно до п.1.4. Інструкції №499 грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах, Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчаються в навчальних закладах системи МВС або зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ.
П.1.18 Інструкції №499 передбачено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Таким чином, остаточний розрахунок з працівником ОВС проводиться до дня виключення зі списків особового складу включно.
Разом з тим, ані Законом України "Про міліцію", ані Інструкцією №499, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Ч.1 ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З урахуванням наведеного, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2019 року в справі № №805/5021/15-а.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про те, що те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюється на працівників міліції, є необґрунтованими.
При цьому виплати передбаченої ст.117 КЗпП України компенсації є обов'язком роботодавця, тому посилання відповідача на відсутність заяви позивача про виплату відповідної компенсації не може бути підставою для відмови у її виплаті.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
Обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз.3 п.3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до абз.1, 3 п.2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз.6 п.2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до абз.1 п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Таким чином для обчислення середньої заробітної плати враховуються виключно нараховані суми премії, незалежно від дати фактичної виплати вказаних сум, тому до грошового забезпечення позивача за травень 2015 року не підлягають включенню суми премії та доплати відповідно до Наказу №031/03 нараховані за квітень і виплачені в травні 2015 року, а до грошового забезпечення позивача за червень 2015 року - суми премії та доплати згідно з Наказом №031/03 нараховані за травень і виплачені в червні 2015 року.
Враховуючи наведене, зазначені в листі УМВС України в Житомирській області від 28 березня 2019 року №88лк/29/01-2019 (а.с.33-34) розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2015 року обчислені без урахування абз.1 п.3 Порядку № 100.
Отже, суд першої інстанції необґрунтовано застосував лист УМВС України в Житомирській області від 28 березня 2019 року №88лк/29/01-2019 при визначенні розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому висновки Житомирського окружного адміністративного суду щодо обчислення належних до виплати позивачу сум, висловлені у рішенні від 16 травня 2019 року у справі №806/277/16, що набрало законної сили, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в межах розгляду справи №806/277/16 суд визначив розміри одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів, компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки, двомісячного грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення, водночас, спір у даній справі виник у зв'язку з обчисленням сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час в матеріалах справи міститься довідка, видана управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №39/29/01-2019 від 21.02.2019 (а.с.19-20), яка є належним доказом нарахованих та виплачених позивачу сум та містить інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2015 року.
Судом встановлено, що відповідно до довідки, виданої управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №39/29/01-2019 від 21.02.2019 (а.с.19-20), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в травні 2015 року складає (оклад 1150 грн; доплата за звання 130 грн; доплата за вислугу років 448 грн; доплата за таємність 172,5 грн; доплата за виконання особливо важливих завдань 864 грн; доплата за оперативно-розшукову діяльність 575 грн; доплата відповідно до Наказу №031/03 414,16 грн за травень 2015 року (виплачена у червні 2015 року) премія за травень 2015 року 3289,41 грн (виплачена у червні 2015 року)).
Розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в червні 2015 року складає 7158,90 грн (оклад 1150 грн; доплата за звання 130 грн; доплата за вислугу років 448 грн; доплата за таємність 172,5 грн; доплата за виконання особливо важливих завдань 864 грн; доплата за оперативно-розшукову діяльність 575 грн; доплата відповідно до Наказу №031/03 414,16 грн за червень 2015 року (виплачена у липні 2015 року) премія за червень 2015 року 3289,41 грн (виплачена у липні 2015 року)).
Таким чином, грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням складає 14365,40 грн (7206,50 грн + 7158,90 грн).
Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, число календарних днів застосовується при обчисленні середньоденної заробітної плати виключно у випадках, передбачених чинним законодавством.
Визначаючи середньоденний заробіток ОСОБА_1 з урахуванням календарних днів за останні два місяці роботи, суд першої інстанції виходив з положень п.1.7 Інструкції №499.
Згідно з п.1.7 Інструкції №499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, п.1.7 Інструкції №499 передбачає, що розмір виплати грошового забезпечення працівників ОВС визначається за кожний календарний день, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині обчислення середньоденної заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням робочих днів не ґрунтуються на положеннях законодавства про грошове забезпечення працівників ОВС.
Враховуючи встановлені у справі обставини та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про те, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 235,50 грн (14365,40 грн / 61 календарний день).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо періоду, за який відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а.с.16-17) ОСОБА_1 звільнено з органів ОВС 21.02.2016 на підставі наказу від 01.09.2016 №19 о/с дск.
Вказані обставини підтверджуються також листом УМВС України в Житомирській області за №2696/12/01/-2016 від 05.09.2016 (а.с.18).
Визначаючи період затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з наказу Управління МВС в Житомирській області від 20 грудня 2016 року №21о/с, яким внесено зміни до наказу від 1 вересня 2016 року №19 о/с в частині дати звільнення та визначено дату звільнення - 15 червня 2016.
Водночас, копія вказаного наказу відсутня в матеріалах справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.211 КАС України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звільнення ОСОБА_1 з органів ОВС 15.06.2016, колегія суддів дійшла висновку про те, що період затримки розрахунку при звільненні позивача слід обчислювати з 22.02.2016 по 17.12.2019, що становить 1395 календарних днів.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , за період з 22.02.2016 по 17.12.2019 складає 328 522,50 грн (235,50 грн х 1395 календарних днів).
В той же час у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, зважаючи на конкретні обставини справи з урахуванням вказаних вище критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що згідно з постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року у справі №806/5226/15, зокрема, зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2016 року до 15.06.2016 року.
Таким чином, за період до 15.06.2016 позивач не зазнав майнових витрат, тому підстави для виплати йому компенсації, передбаченої ст.117 КЗпП України, за вказаний період відсутні.
Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №806/277/16.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, у період з 05.10.2016 по 24.10.2018, тобто 750 календарних днів, справа №806/277/16 перебувала в суді касаційної інстанції, що пов'язано з ліквідацією вищих спеціалізованих судів та утворенням Верховного Суду.
При цьому тривалість затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за вказаний період у 750 календарних днів виникла не з вини відповідача, тому відсутні підстави застосовувати до вказаного періоду положення ст.117 КЗпП України та стягувати з відповідача суми відповідної компенсації.
З урахуванням наведеного та висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, колегія суддів дійшла висновку про те, що з урахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за виключенням періодів з 21.02.2016 по 15.06.2016 та з 05.10.2016 по 24.10.2018 складає 124 815 грн (235,50 грн х 530 календарних днів).
Отже, встановлені та перевірені обставини справи свідчать про те, що доводи апеляційних скарг є частково обґрунтованими.
Водночас, висновки суду першої інстанції по суті спору частково не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Cтягнути з Управління МВС України в Житомирській області (вул.Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 08592164) на користь ОСОБА_1 124 815 грн (сто двадцять чотири тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 жовтня 2020 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Мацький Є.М. Смілянець Е. С.