Справа № 640/22997/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
01 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві у встановлені строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 18029,87 грн. на користь позивача та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивач має право на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311 є таким, що порушує його права та підлягає скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29.07.2019 №0225861311.
В апеляційній скарзі, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позивача за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2018 рік 23.04.2018 № 56491 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за частиною суми процентів по іпотечному житловому кредиту, оскільки в наданих платіжних (розрахункових) документах не визначено суми сплачених процентів за користування іпотечним кредитом, та в паспорті платника податку реєстрація місця проживання визначена за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від реєстрації місцезнаходження житлового будинку ( квартира, кімната), щодо якого оформлено іпотечний кредит.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що законодавством не встановлено необхідності підтвердження місця проживання виключно відміткою в паспортному документі, а лише зазначено один зі способів підтвердження місця проживання.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік №56491 від 23.04.2019, поданої ОСОБА_1 , результати якої оформлені Актом від 03.06.2019 №3750/26-15-13-11-21 (далі -Акт перевірки), в якому встановлено порушення позивачем при заповненні податкової декларації:
- пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;
- пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПК України, згідно з яким до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);
- пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 ПК України, відповідно до якого платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до ст. 175 цього Кодексу.
- п. 175.1 ст. 175 ПК України, згідно якої платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.
Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.
З огляду на вказані норми, контролюючим органом під час аналізу поданої податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2018 рік 23.04.2018 № 56491 встановлено, що у громадянина ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за частиною суми процентів по іпотечному житловому кредиту, оскільки в наданих платіжних (розрахункових) документах не визначено суми сплачених процентів за користування іпотечним кредитом.
Крім того, враховуючи, що у паспорті платника податку реєстрація місця проживання визначена за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від реєстрації місцезнаходження житлового будинку (квартира, кімната), щодо якого оформлено іпотечний кредит.
На підставі вказаного Акту перевірки від 03.06.2019 №3750/26-15-13-11-21, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 19233,22 грн., з яких 18029,87 грн. - податкове зобов'язання, 1203,35 грн. - штрафні санкції.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону, відтак, вказана довідка є документом, яка підтверджує основне місце проживання позивача, а тому місцем постійного проживання/перебування є квартира, придбана позивачем за рахунок іпотечного житлового кредиту, відтак позивач правомірно скористався своїм правом на отримання податкової знижки.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Так, згідно з п.п.14.1.87 п. 14.1 ст. 14 ПК України іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п'ять повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу.
При цьому, механізм та правила реалізації права платника податку на податкову знижку визначаються Податковим кодексом України.
У силу п.п.14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.
У відповідності до п.п.166.1.1 п. 166.1 ст. 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.
Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.
До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) (п.п.166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України).
Згідно з п.п.166.3.1 п. 166.3 ст. 166 ПК України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом протягом звітного податкового року, що визначається відповідно до ст. 175 цього Кодексу.
Таким чином, нормами Податкового кодексу України врегульовані питання надання платнику податкової знижки під час користування ним іпотечним житловим кредитом.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (як позичальником) та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» 01.07.2015 укладено Договір про іпотечний кредит № 1020/1, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 900000 гривень для придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
На забезпечення виконання кредитного договору від 01.07.2015, між позивачем (як іпотекодавцем) та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» укладено Іпотечний договір від 01.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., реєстровий номер 1151, відповідно до якого, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із договору про іпотечний кредит № 1020/1. Предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У подальшому, ОСОБА_1 подано до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік №56491 від 23.04.2019, а також докази на підтвердження права на отримання податкової знижки на частину суми процентів, сплачених в 2018 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 18029,87 грн.
Разом з тим, на думку контролюючого органу, у позивача відсутні підстави для включення до податкової знижки суми процентів, сплачених в 2018 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 18029,87 грн. з огляду на те, що відповідно до позначки в паспорті, на момент подання податкової декларації за 2018 рік позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від місцезнаходження квартири, щодо якої оформлено іпотечний житловий кредит.
Відтак, іпотечне житло не було можливим визначити як основне місце його проживання.
З вказаними доводами колегія суддів не може погодитися зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.
Таким чином, Податковим кодексом України визначено позначку в паспорті про реєстрацію як один із можливих, але не виключний спосіб підтвердження основного місця проживання платника податку.
Відсутність реєстрації місця проживання за адресою, за якою знаходиться квартира, що була предметом іпотечного кредитування, не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, оскільки законодавство пов'язує право на використання податкової пільги у вигляді права на податкову знижку з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою, як визначення платником податку самостійно житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 810/366/15.
До того ж, згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний ви6ip місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав i свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, вільний вибір місця проживання громадян України на території України не пов'язаний з обов'язковою умовою реєстрації в цьому місці проживання, тому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав i свобод, передбачених Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, відповідач безпідставно розцінив відсутність реєстрації позивача за адресою спірної квартири як підставу для позбавлення його права на податкову знижку.
Окрім того, судом першої інстанції вірно звернуто увагу, що відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.08.2015 за №3004011993, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державною адміністрацією, позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до зазначеної довідки фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_2 .
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина друга статті 4 вказаної статті).
Частиною першою статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Враховуючи, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом № 1706-VII, відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону, вказане свідчить про те, що вищезазначена довідка є документом, яким підтверджується основне місце проживання позивача.
Відтак, місцем постійного проживання/перебування є квартира, придбана позивачем за рахунок іпотечного житлового кредиту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позивач має право на податкову знижку на суму 18029,87 грн. у зв'язку зі сплатою відсотків по іпотечному кредиту, а відтак, податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, колегія суддів враховує, що під час вирішення даної справи судом першої інстанції не було досліджено позовну вимогу в частині зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві у встановлені строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 18029,87 грн. на користь позивача та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
Втім, такий недолік було усунуто судом першої інстанції шляхом прийняття додаткового рішення від 26 червня 2020 року.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
І.В. Федотов