29 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/294/20 пров. № А/857/6806/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Кухтея Р.В., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 380/294/20 за адміністративним позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, Львівське комунальне підприємство "Сигнівка", ОСОБА_2 про демонтаж самочинно встановленого гаражу,-
суддя в 1-й інстанції -Гавдик З.В.,
час ухвалення рішення - 13.04.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 21.04.2020 року,
Позивач - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати ОСОБА_1 демонтувати металевий гараж розміром 3,00х5,00 м, самочинно встановлений на землях комунальної власності міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що на землях комунальної власності міста на прибудинковій території по АДРЕСА_1 відповідач самочинно встановила металевий гараж розміром 3,00х5,00 м., чим порушила п. 20.1.31 Правил благоустрою міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року, про що 18.06.2019 року майстром ЛКП “Сигнівка” ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення. Будівництво гаража проводилось без погодженої проектної документації на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, власником якої є Львівська міська рада.
Адміністративна комісія при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради 27.06.2019 року розглянула протокол складений ЛКП “Сигнівка” та постановила притягнути гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 152 КУпАП, та накласти стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Постанову №104 від 27.06.2019 адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації відповідач ОСОБА_4 не оскаржувала, постанова набула законної сили, штраф у розмірі 510 грн. було сплачено відповідачем.
25.06.2019 міжвідомча комісія при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради розглядала питання щодо самочинно встановленого гаражу розміром 3,00х5,00м біля будинку АДРЕСА_1 .
Головою Залізничної районної адміністрації, за результатами розгляду заяви гр. ОСОБА_2 , інформації ЛКП “Сигнівка”, керуючись ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2016 року №777 “Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради” (зі змінами), рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.11.2016 №977 “Про затвердження Положень про районні адміністрації Львівської міської ради та їх структур” (зі змінами) прийнято розпорядження №1021 від 26.06.2019 року “Про демонтаж металевого гаража на АДРЕСА_1 , самочинно встановленого гр. ОСОБА_1 ”, яким рекомендовано відповідачу ОСОБА_1 , мешканці кв. АДРЕСА_2 , демонтувати самочинно встановлений гараж на землях комунальної власності міста на прибудинковій території по АДРЕСА_1 в термін до 30.09.2019 року.
ЛКП “Сигнівка” листом від 26.09.2019 скеровувало відповідачу попередження про необхідність виконання рекомендацій зазначеного розпорядження. Актом, складеним працівниками ЛКП “Сигнівка” від 11.10.2019, зафіксовано факт невиконання відповідачем вимог розпорядження голови Залізничної районної адміністрації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 380/294/20 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради містить рекомендаційний характер, а тому не має категоричної вимоги щодо його виконання. При винесенні Розпорядження від 26 червня 2019 року №1021 “Про демонтаж металевого гаража на АДРЕСА_1 самочинно встановленого гр. ОСОБА_1 ”, позивачем не було надано належних доказів хто саме самочинно влаштував /побудував/, а відтак кого необхідно зобов'язати знести самочинно зведений гараж. Позивачем не надано жодних доказів, що саме ОСОБА_1 встановила вказаний гараж, а саме: не представлено будь-яких даних про те, чи проводилось обстеження території будинку за адресою: АДРЕСА_1 до 2019 року, якими було б зафіксовано відсутність самочинного будівництва. При цьому, ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги.
З наведеного, апелянт вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував інтереси ОСОБА_5 , не залучив її в якості третьої особи на стороні відповідача, не надав оцінки відсутності доказів що саме ОСОБА_1 встановила вказаний гараж, а тому вважає, що прийняте рішення є незаконним.
Крім того, апелянт зазначає про відсутність у Залізничної районної адміністрації ЛМР правових підстав для звернення з даним позовом до суду, у зв'язку з передачею земельної ділянки за адресою на АДРЕСА_1 у власність новоствореного ОСББ.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 380/294/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 27.06.2019 року Адміністративна комісія при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради розглянула протокол складений ЛКП “Сигнівка” та постановила притягнути гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 150 КУпАП, та накласти стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Вказану постанову №104 від 27.06.2019 року Адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації відповідач ОСОБА_1 не оскаржувала, постанова набрала законної сили, штраф у розмірі 510 грн. відповідач сплатив.
25.06.2019 року міжвідомча комісія при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради розглядала питання щодо самочинно встановленого гаражу розм.3,00х5,00м біля будинку АДРЕСА_1 .
26.06.2019 року Головою Залізничної районної адміністрації прийнято розпорядження за № 1021 “Про демонтаж металевого гаража на АДРЕСА_1 , самочинно встановленого гр. ОСОБА_1 ”, яким рекомендовано відповідачу ОСОБА_1 , мешканці кв. АДРЕСА_2 , демонтувати самочинно встановлений гараж на землях комунальної власності міста на прибудинковій території по АДРЕСА_1 в термін до 30.09.2019 року.
Актом, складеним працівниками ЛКП “Сигнівка” від 11.10.2019, зафіксовано факт невиконання відповідачем вимог розпорядження голови Залізничної районної адміністрації.
З мотивів вищенаведеного, позивач звернувся до суду та просить зобов'язати відповідача демонтувати металевий гараж розм.3,00х5,00 м, самочинно встановлений за адресою : АДРЕСА_1 .
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пункту 7 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №280/97-ВР) до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2807-IV).
Статтею 5 вищевказаного Закону встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №2807-IV передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів віднесено забезпечення реалізації державної політики у цій сфері.
Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні частини першої статті 12 Закону №2807-IV, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
До об'єктів благоустрою населених пунктів статтею 13 Закону №2807-IV віднесено прибудинкові території (пункт 2 частини першої цієї статті).
Режим використання об'єктів благоустрою визначено статтею 14 вищезгаданого Закону, яка передбачає, що такі об'єкти використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
В свою чергу, за змістом частини другої статті 21 Закону №2807-IV, яка наводить перелік елементів (частин) до об'єктів благоустрою належать малі архітектурні форм, які визначаються цією правовою нормою як елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про основи містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Як видно із матеріалів справи, гараж за адресою на вул.Дозвільній,2 у м.Львові не має фундаменту, отже, є тимчасовою спорудою, а не капітальним будівництвом.
При цьому, суд апеляційної інстанції на спростування доводів апелянта щодо відсутності у Залізничної районної адміністрації ЛМР правових підстав для звернення з даним позовом до суду, у зв'язку з передачею земельної ділянки за адресою на вул.Дозвільній,2 у м. Львові у власність новоствореного ОСББ, зазначає наступне.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Правила включають, зокрема: порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
Поряд із цим, згідно з положеннями частини першої статті 39 Закону №2807-IV державний контроль за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів здійснюється місцевими державними адміністраціями.
Розділом VІІІ Типових правил, затверджених на виконання вищеназваних правових норм Закону №2807-IV наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 №310 (зареєстрованих в МЮУ 18.12.2017 за №1529/31397), урегульовано порядок розміщення малих архітектурних форм.
Пунктами 1, 2 зазначеного розділу Типових правил встановлено, що проектування малих архітектурних форм здійснюється з дотриманням Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198, та ДБН Б.2.2-5:2011 «Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій». Розміщення малих архітектурних форм не повинно ускладнювати або унеможливлювати доступ до пожежних гідрантів, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, обладнання та засобів пожежогасіння.
Окрім цього, ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 №376 затверджено Правила благоустрою м. Львова (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Правила №376).
Пунктом 12.2.6 Правил №376 передбачено, що демонтаж, перевезення та зберігання самочинно збудованих малих архітектурних форм здійснюється особою, яка його здійснила самочинно за свій рахунок або районними адміністраціями м. Львова з подальшим відшкодуванням витрат власниками і підлягає знесенню в установленому порядку.
Крім цього, у відповідності з пунктом 19.3.5 районні адміністрації забезпечують демонтаж самовільно встановлених МАФ, парканів, тимчасових споруд, обмежувальних паркувальних пристроїв, які перешкоджають під'їзду автомобілів швидкої медичної допомоги, пожежної, рятувальної, аварійно-відновлювальної техніки до житлових будинків та інших визначених споруд у м. Львові.
Згідно із пунктом 2.2 розділу VІ ухвали Міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ухвала №3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення контролю за станом благоустрою житлового фонду, а також прилеглих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Відповідно до підпунктів 4.46, 4.49, 4.66 «Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 01.11.2016 №977 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення №977), до повноважень Залізничної районної адміністрації, окрім іншого, належить:
створення районної міжвідомчої комісії та організація її роботи;
надання дозволів на влаштування елементів благоустрою і озеленення у встановленому виконавчим комітетом порядку;
звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ про виселення громадян з жилих приміщень, у яких вони незаконно проживають; визнання осіб такими, які втратили право на користування жилими приміщеннями; щодо фактів самочинного будівництва; з інших справ, які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
Процедуру вирішення питань, пов'язаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, з метою визначення можливості збереження самочинно збудованих (реконструйованих) об'єктів містобудування та архітектури, в редакції, чинній на час прийняття Розпорядження, врегульовано «Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові», затверджене рішенням Міської ради від 09.09.2011 №835 (далі - рішення №835, Положення №835).
Водночас, у розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» об'єктами архітектурної діяльності (об'єктами архітектури) є будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об'єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів.
Малі архітектурні форми підпункт 1.5.8 пункту 1.5 Положення №835 визначає як невеликі споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовуються для покращання естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнюють композицію будинків, будівель, їх комплексів.
Ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам'яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм наведені у пункті 1.6 Положення №835, підпунктом 1.6.6 якого до таких ознак віднесено влаштування (встановлення, будівництво) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.
Пунктами 3,4.8 рішення міської ради №835 встановлено, що підготовку проектів розпоряджень голів районних адміністрацій за фактами здійсненого (здійснюваного) фізичними та юридичними особами самочинного будівництва (реконструкції) об'єктів містобудування здійснюють міжвідомчі комісії при районних адміністраціях. Висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації.
Своєю чергою, за змістом пункту 5.1 та його підпунктів 5.1.3, 5.1.3.3, пункту 5.3 Положення №835 міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень: про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти у разі порушення прав інших осіб. У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво.
З встановлених у цій справі обставин виплаває, що на прибудинковій території будинку, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Дозвільна, 2 самочинно встановлено гараж, який використовує в своїх потребах відповідач, однак без відведення земельної ділянки для таких цілей, без дозволу органу місцевого самоврядування на влаштування такого елемента благоустрою.
Вказані вище обставини слугували підставою для прийняття висновку Міжвідомчою комісією стосовно демонтажу відповідачем за власні кошти металевого гаражу, що розташований в подвір'ї будинку за адресою: м. Львів, вул. Дозвільна, 2, який оформлений Розпорядженням.
Оскільки вимоги, що наведені у Розпорядженні не були виконані, позивач як суб'єкт, що здійснює контроль за дотриманням правил благоустрою, зокрема розміщення на прибудинкових територіях таких елементів благоустрою, як малі архітектурні форми без дозволу на їх розміщення, підставно внаслідок існування порушення правил благоустрою звернувся до суду із цим позовом.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у позивача були усі підстави для звернення до суду із розглядуваним позовом, усі дії які передували цьому вчинені Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про підставність і обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 380/294/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Р. В. Кухтей
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 29.09.2020 року