справа №380/5784/20
25 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.04.2016 по 24.07.2018, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.07.2018, а також щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.04.2016 по 24.07.2018, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.07.2018, а також нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на час виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідач протиправно не здійснив з ним розрахунків щодо днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме не виплачено відповідну компенсацію, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік. Позивач не погоджується із такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 27.07.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
26.08.2020 за вх. №42104 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до листа Верховного Суду від 13.07.2018 №60-1543/0/2-18 особливий період діє з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» та діє по теперішній час. Тому, відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану, або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Позивач рапорту на виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій при звільненні не подавав, відтак, зі сторони військової частини НОМЕР_1 немає протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати вказаної компенсації.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік, відповідач зазначив, що така допомога була виплачена позивачу у 2016 році на підставі наказу командира військової частини від 13.04.2016 №98.
Стосовно позовних вимог позивача про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, відповідач вказав, що у діловодстві військової частини НОМЕР_1 відсутній рапорт позивача про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік із зазначенням конкретних обставин та причин, тому у відповідача не було правових підстав здійснювати такого роду виплату.
Враховуючи викладене відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
16.09.2020 за вх№46506 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій позивач, зокрема, зазначив, що матеріальну допомогу на оздоровлення у 2016 році в сумі 4754,25грн., згідно з доданим відповідачем наказом №98 від 13.04.2016, виплачено його однофамільцю - ОСОБА_2 . Позивачу у 2016 році було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 4754,25грн. згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2016 №286, копію якого долучено до позовної заяви. Інші доводи позивача спрямовані на спростування доводів, що викладені у відзиві на позовну заяву, та фактично аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.
Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів, -
Позивач, ОСОБА_1 , згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.07.2018 №195, звільнений наказом командира 146 окремого ремонтно-відновлювального полку оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.07.2018 №40-РС у запас за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), 24.07.2018 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення - 25.07.2018. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік не виплачена.
Довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 09.08.2018 підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 08.09.2015 по 30.11.2015, з 04.02.2016 по 27.06.2016, з 09.09.2016 по 30.12.2016, з 30.01.2017 по 04.05.2017 та з 27.06.2017 по 28.04.2018 знаходився в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей і приймав безпосередню участь у проведенні АТО.
Посвідченням серії НОМЕР_3 підтверджується наявність у позивача статусу учасника бойових дій.
Згідно з відповіддю ВЧ НОМЕР_1 №1393 від 15.06.2020 на адвокатський запит від 05.06.2020 №7, у зв'язку з відсутністю рішення вищого командування щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відсутністю його рапорту на виплату такої компенсації, провести нарахування та виплатити таку компенсацію не вбачалося можливим. За період 2015-2017 років ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. На дату звільнення ОСОБА_1 з військової служби у 2018 році жодних рапортів (заяв) щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від нього не надходило, а законних підстав для виплати такої не було.
Згідно з наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 28.10.2016 №286, позивачу у 2016 році виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік в сумі 4754,25грн. Вказане також підтверджується довідкою про грошове забезпечення та інші доходи ОСОБА_1 за січень-грудень 2016 року №362 від 15.06.2020.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення та інші доходи ОСОБА_1 за січень-липень 2018 року №364 від 15.06.2020, позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в сумі 8490,35грн., відомості про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань відсутні.
Невиплата відповідачем позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік підтверджується також випискою по особовому рахунку позивача.
ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із листом від 01.07.2020, в якому просив провести нарахування та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 13.04.2016 по 24.07.2018, а також виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом від 08.07.2020 №1629 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що у зв'язку з відсутністю рішення вищого командування щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відсутністю його рапорту на виплату такої компенсації, провести нарахування та виплатити таку компенсацію не вбачалося можливим. На сьогодні питання виплати такої компенсації вирішуються виключно в судовому порядку.
Стосовно виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, позивачу повідомлено, що у діловодстві ВЧ НОМЕР_1 відсутні відповідні рапорти позивача на виплату вказаних допомог, відтак їх виплата не передбачалась.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог позивача, які стосуються нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.04.2016 по 24.07.2018, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає таке.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду викладене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №620/4218/18 зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Тому в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2016-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Судом на підставі доданих до матеріалів справи доказі з'ясовано, що на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2016-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
З позиції суду, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) та Інструкцією про «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція №260, чинна на час виникнення спірних правовідносин).
Так, розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою на день вибуття в щорічну основну відпустку (підпункт 3 п. 5 постанови №1294, підпункт 30.4 пункту 30 розділу ХХХ Інструкції №260).
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції, військовослужбовцям, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні основні відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки у зв'язку з хворобою для лікування, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, що надаються в особливий період, інші додаткові відпустки, визначені відповідними законами України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.
Пунктами 30.1, 30.2 Інструкції передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Виходячи з аналізу норм законодавства України, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що підставою для виплати військовослужбовцю грошової допомоги на оздоровлення є: 1) наказ командира військової частини, який приймається у зв'язку із вибуттям військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік); 2) наказ командира військової частини, який приймається за заявою військовослужбовця без вибуття у відпустку.
Письмовими доказами долученими до матеріалів справи підтверджується, що у 2016 році ОСОБА_1 у відпустку не вибував (довідка про грошове забезпечення та інші доходи ОСОБА_1 за січень-грудень 2016 року №362 від 15.06.2020).
Позивачем не надано доказів звернення до командування за місцем штатної служби із заявою (рапортом) про виплату грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році, відповідями відповідача підтверджується, що така заява (рапорт) від позивача у 2016 році не надходила.
На переконання суду, позивач не вчинив у 2016 році активних дій, спрямованих на реалізацію свого права на отримання грошової допомоги на оздоровлення, відтак, у задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 п. 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 7 Постанови №704, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260, чинний на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, що яких належать, зокрема, допомоги.
Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Отже, відповідач зобов'язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дії.
Позивачем до матеріалів справи не долучено заяви (рапорту) з якою він звертався до командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань проводиться лише за рапортом військовослужбовця, а доказів подання такого позивачу до суду не надано.
Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи (Лист ВЧ НОМЕР_1 від 08.07.2020 №1629) та твердженнями відповідача у відзиві на позовну заяву підтверджується,що станом на день звільнення позивача з військової служби (24.07.2018) та протягом 2018 року на адресу командування військової частини НОМЕР_1 жодних рапортів, заяв чи клопотань про виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік не надходило, тому підстав для виплати такої допомоги не було.
У даному випадку доцільно звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а.
На переконання суду, позивач не виконав необхідні дії та не вжив відповідних заходів для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому така задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №651/13 про надання правової допомоги від 03.06.2020; ордер на надання правової допомоги серії ЛВ №171034 адвокатом Ільницьким М.М.; копію свідоцтва про право на заняття ОСОБА_3 адвокатською діяльністю №651; опис виконаних робіт від 14.07.2020; копія квитанції №39 від 17.07.2020 на суму 2000,00 грн.
Зі змісту опису виконаних робіт від 14.07.2020 з'ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію та суми:
- попередня консультація щодо підготовки необхідних документів, укладення договору про надання правової допомоги, подача адвокатського запиту до ВЧ НОМЕР_1 - 2 год., вартість 1000,00 грн.;
- копіювання для підготовки позовної заяви, вивчення чинного законодавства та судової практики з аналогічних питань, підготовка позовної заяви до суду в інтересах позивача - 2 год., вартість - 1000,00 грн.
Отже витрати в розмірі 2000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимими доказами.
Відповідач у своєму відзиві не погоджується з понесеними витратами на професійну правничу допомогу. Вважає такі неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Зауважив, що вказана справа є справою незначної складності, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Просив відповідні витрати покласти на позивача.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача та доводи відовідача щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу належить зменшити до 1000,00грн.
Оскільки позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, судовий збір не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Судовий збір з відповідача не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене та підписане 25.09.2020
Суддя Кравців О.Р.