Справа № 640/8347/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
22 вересня 2020 року м. Київ
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.
за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни, про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020, -
Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Мініної Марини Сергіївни від 17.03.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 61578640.
Позивач зазначає про протиправність постанови приватного виконавця Мініної Марини Сергіївни про стягнення з божника основної винагороди, оскільки стягнення основної винагороди, на його думку, можливе лише після повного та фактичного виконання судового рішення. Також позивач вказує на те, що основна винагорода приватного виконавця стягується виключно у разі виконання рішень майнового чи немайнового характеру, до яких ухвала про забезпечення позову не відноситься.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи.
В судове засідання з'явився представник апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на доводи аналогічні письмовому відзиву на скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватним виконавцем Мініною Мариною Сергіївною при примусовому виконанні ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову від 17.03.2020 №910/3836/20 про накладення арешту на грошові кошти в сумі 1 264 019 євро, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову прийнято постанову від 17.03.2020 у виконавчому провадженні № 61578640 про стягнення з боржника Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю основної винагороди в сумі 16 816 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду оскаржуючи прийняту постанову про стягнення основної винагороди.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд дійшов висновку про не відповідність прийнятої постанови державного виконавця вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Надаючи правову оцінку обставинам справи судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Статтею 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Абзацом 1 пункту 19 Порядку №643 передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Як було зазначено вище, статтею 26 Закону передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1404-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відтак, питання стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовані нормами, якими регламентовано порядок стягнення виконавчого збору.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що, приватний виконавець зобов'язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення. Така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання. У постанові про стягнення основної винагороди обов'язково повинен зазначатися її розмір, виходячи з усієї суми стягнення за виконавчим документом. Водночас, якщо суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.
Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена у п. 76 постанови Верховного Суду від 04.08.2020 року у справі №200/13920/19-а.
Як встановлено, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мініною М.С. від 17.03.2020 відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову від 17.03.2020 № 910/3836/20 про накладення арешту на грошові кошти в сумі 1 264 019 євро, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Одночасно в постанові вказано про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 16 816 грн.
17.03.2020 у виконавчому провадженні № 61578640 приватним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про стягнення з боржника Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю основної винагороди в сумі 16 816 грн.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконавче провадження № 61578640 відкрито по примусовому виконанню ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову, яка підлягала негайному виконанню, відповідно, у приватного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди.
За своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного виконання рішення немайнового характеру.
Крім того, 12.05.2020 позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження № 61578640 з тих підстав, що 12.05.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду скасована ухвала Господарського суду м. Києва від 17.03.2020 по справі № 910/3836/20, якою вжиті заходи забезпечення позову.
На підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, приватним виконавцем Мініною М.М. прийнято постанову від 13.05.2020 про закінчення виконавчого провадження № 61578640.
Отже, виконавче провадження закінчено не у зв'язку із виконанням рішення суду у повному обсязі, а в зв'язку із скасуванням ухвали суду, що також свідчить про відсутність підстав для стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 у справі за адміністративним позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни, про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 28.09.2020