Справа № 640/3922/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
28 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) про визнання протиправної бездіяльності щодо нездійснення з 01 вересня 2015 року перерахунку пенсії без урахування надбавки на кожну дитину, до рівня прожиткового мінімума, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а також бездіяльності щодо не встановлення надбавки до пенсії як не працюючому пенсіонеру, який має на утриманні двох дітей віком до 18 років, у період з 01 лютого 2013 року по 31 жовтня 2015 року, та зобов'язання здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив в перерахунку пенсії та не врахував вимоги законодавства, згідно з якими мінімальний розмір пенсії встановлюється із прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність. Зазначає, що має право на розмір пенсії відповідно до постанови Кабінета Міністрів України від 26 березня 2008 року №265, та право на встановлення надбавок, передбачених постановою Кабінета Міністрів України від 16 липня 2008 року №654.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що розрахунок пенсії позивача проведено відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підпункт 3 пункта 4 постанови Кабінета Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 не передбачає, що надбавка на кожну дитину, не підлягає врахуванню до розміра пенсії. Також акцентує увагу, що позов в частині вимог за період з 01 вересня 2015 року по 21 січня 2019 року підлягає залишенню без розгляду, оскільки заявлен поза межами строку звернення до суду, закріпленого у Кодексі адміністративного судочинства України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.
Судом установлено, що з 11 лютого 2013 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію за віком.
21 січня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та провести відповідні виплати, починаючи з 01 січня 2015 року, та встановити надбавку до пенсії у розмірі 150 гривень за кожну дитину та провести відповідні виплати, починаючи з 01 лютого 2013 року.
Листом від 31 січня 2019 року ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача, що надбавку до пенсії на двох утриманців в розмірі 150 грн на кожного утриманця призначено з 01 листопада 2015 року згідно заяви від 21 жовтня 2015 року про встановлення надбавки на догляд на дітей до 18 років як непрацюючому пенсіонеру.
Уважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача по проведенню перерахунку, вчинені на підставі довідки, наданої уповноваженим суб'єктом владних повноважень.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Частиною 1 статті 28 цього Закону закріплено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Частина 2 цієї правової норми, у редакції, яка діяла станом на 01 вересня 2015 року, передбачала, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
З 11 жовтня 2017 року наведені положення викладені у наступній редакції: «За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.».
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що на мінімальний розмір пенсії, закріплений у частині 1 статті 28, у розмірі прожиткового мінімума мають право особи, які мають мінімальний страховий стаж.
Як убачається із матеріалів справи, позивач не має такого стажа, його стаж становить 24 роки 06 місяців та 23 дні.
Отже, відповідно до положень статті 28 Закону України №1058-IV розмір його пенсії визначається пропорційно до наявного страхового стажа, виходячи з мінімального розміра пенсії за віком - до 10 жовтня 2017 року, а з 11 жовтня 2017 року - з прожиткового мінімума, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
З огляду на викладене, твердження позивача про те, що розмір пенсії не може бути меншим за прожитковий мінімум, є помилковим.
Разом з тим, відповідно до положень пункта 2 постанови Кабінета Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає прожиткового мінімума, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміра.
Отже, саме неведеною правовою нормою гарантовано отримання громадянами пенсій у розмірі не менше прожиткового мінімума, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. Однак, такий розмір визначається з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надбавка непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сімї, не підлягає включенню до розміра пенсії під час визначення її відповідності прожитковому мінімуму, встановленому законом для осіб, які втратили працездатність.
Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, колегія суддів виходить з таких міркувань.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що зумовило неправильне вирішення справи в частині.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька