ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 вересня 2020 року м. Київ № 640/22554/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1 (
АДРЕСА_1 )
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання протиправними дій, стягнення збитків, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася військова частина НОМЕР_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати ОСОБА_1 винним у недотриманні ним обов'язків, визначених нормами статті 58, абзаців 4, 8, 11, 14, 23 статті 59, абзацу 12 статті 104 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що призвело до нанесення матеріальних збитків у розмірі 5 154,16 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) суму збитку у розмірі 5 154,16 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 1 921,00 грн.
Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відповідачем було порушено його обов'язки, визначені наведеними нормами статті 58, абзаців 4, 8, 11, 14, 23 статті 59, абзацу 12 статті 104 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, та протиправна поведінка відповідача полягає у невжитті ним дієвих заходів для застосування мір виховного впливу у вигляді позбавлення премії до винних у порушенні військової дисципліни військовослужбовців підпорядкованого підрозділу та у тому, що відповідачем не було проконтрольовано застосування таких заходів, не було підготовлено та подано належним чином відповідне донесення до штабу військової частини та не було перевірено повноту виплати грошового забезпечення підлеглим, що стало умовою до безпідставної виплати грошових коштів солдату ОСОБА_2 та солдату ОСОБА_3 у розмірі 10308,32 грн (десять тисяч триста вісім гривень тридцять дві копійки).
На думку позивача, причинно-наслідковий зв'язок полягає у тому, що внаслідок неподання відповідачем до штабу військової частини оформлених належним чином клопотань про позбавлення премії винних осіб та внаслідок відсутності контролю з боку відповідача за застосуванням заходів виховного впливу до підлеглих при нарахуванні коштів та відсутності контролю за повнотою виплати грошового забезпечення підлеглому особовому складу винні особи не були позбавлені премії в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам і їм було виплачено грошові кошти, на отримання яких порушники військової дисципліни права не мали.
При цьому, представник позивача вважає, що у безпідставній виплаті цих коштів відповідач винен частково та сума до стягнення з відповідача має складати частку від загального обсягу безпідставно виплачених коштів у розмірі 5154,16 (п'ять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні шістнадцять копійок).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у визначені судом строки не надав відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим, суд на підставі вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
При цьому, суд враховує подане представником позивача клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 11 грудня 2015 року №266 вбачається, що майора ОСОБА_1 , начальника штабу - першого заступника командира 3 гаубичного артилерійського дивізіону призначено начальником штабу - першим заступником командира дивізіону артилерійської розвідки, ВОС - 0970003.
В подальшому, на підставі наказу командира військової частини польової пошти НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 27 жовтня 2016 року №265 ОСОБА_1 звільнено з Збройних Сил України у запас керуючись підпунктом «є» пункту 1 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 31 жовтня 2016 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для постановки на військовий облік до Деснянського РВК міста Києва.
Позивач стверджує, що у період служби відповідач, як начальник штабу та перший заступник командира підрозділу, згідно з нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України був відповідальним за бойову та мобілізаційну готовність підрозділу, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів і за всебічне забезпечення підрозділу.
Позивач зазначив, що у період з 24 січня 2018 року по 16 лютого 2018 року було проведено аудит відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за напрямком фінансового забезпечення, в результаті якого встановлено наявність переплат (безпідставних виплат) певних видів грошового забезпечення особам, які не мали права отримувати такі виплати.
Позивач, вважаючи, що відповідачем завдано шкоді державі на суму 5 154,16 грн, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Зокрема, в частині підсудності даного спору адміністративному суду, суд враховує висновки постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №734/3102/16-ц.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (надалі по тексту - Статут).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Оцінюючи доводи позивача, що виплачені відповідачем колишнім військовослужбовцям кошти є нанесеними збитками, суд врахував, що станом на час виникнення спірних правовідносин підстави та порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами регулює Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (далі - Положення №243/95-ВР).
Згідно з пунктом 2 вказаного Положення №243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Отже, для оцінки доводів позивача має значення встановлення факту заподіяння прямої дійсної шкоди, встановлення причин її виникнення та наслідків.
При цьому, законодавчою умовою для стягнення шкоди є встановлення однієї з причин її виникнення: розкрадання, пошкодження майна, втрата або незаконне використання майна, погіршення або зниження його цінності. Додатково має бути встановлений наслідок такої шкоди - спричинення додаткових витрат для відновлення або придбання матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Крім того, на підставі пункту 3 Положення №243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 17 Положення №243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
На підставі пункту 19 Положення №243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
Тобто, за вимогами вказаного Положення передбачено, що військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність за наявності: заподіяння прямої дійсної шкоди, протиправної їх поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди, вини у заподіянні шкоди.
Згідно з пунктом 23 Положення №243/95-ВР, якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.
Доказів наявності службового розслідування, як і такого наказу про стягнення з відповідача вищевказаних коштів суду не надано.
Також, відповідно до положень вищенаведеного Положення обов'язковими умовами притягнення до матеріальності відповідальності за фактом заподіяння матеріальної шкоди є встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб, що встановлюються службовим розслідуванням призначеним командиром (начальником) військової частини, та наявності у діях винних осіб причинного зв'язку, вини та протиправності поведінки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. Отже чітко визначено, що необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.
Як вбачається з позовної заяви, підставою для висновку позивача про заподіяння відповідачем матеріальної шкоди державі був наслідок проведеного аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 .
При цьому, позивачем не надано до суду ні підстав проведення такого аудиту, ні результатів його оформлення.
Матеріали справи також не містять жодних відомостей про те, що саме з вини відповідача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не встановлено та не доведено жодними доказами завдання дійсної прямої шкоди відповідачем внаслідок його бездіяльності.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми згідно зі статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та недоведеність заявлених позовних вимог до відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.
Частиною 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки підстав для задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень судом не вбачається, підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук