61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
08.09.2020 Справа № 905/1293/20 Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,
секретар судового засідання Доннік Н.В.
у справі за позовом: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (83001, м. Донецьк, пр-т Театральний, 1, код ЄДРПОУ 03361081)
про стягнення 68 303,35 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Дочірня компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення 68 303,35 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі №20/141 щодо сплати заборгованості, внаслідок чого, керуючись ст.625 Цивільного кодексу України є підстави для донарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Отже, позивач з метою реалізації свого права звернувся до суду за стягненням з відповідача інфляційних втрат з 01.05.2018 по 31.02.2020 та 3 % річних з 18.06.2018 по 03.07.2020.
Ухвалою суду від 15.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1293/20, за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначене на 11.08.2020.
Ухвалою суду відкладений розгляд справи на 08.09.2020.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідач своєї позиції, по суті заявлених вимог, до суду не надав.
Стосовно належного повідомлення відповідача, суд зазначає наступне.
Пунктом 4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» є: 83001, Донецька обл., місто Донецьк, пр-т. Театральний, будинок 1.
З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua) було розміщено оголошення про дату та час судового засідання у справі №905/1293/20.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, суд встановив.
30 січня 2010 року між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством „Донецькміськгаз” (далі-Покупець) був укладений договір поставки природного газу №06/09-24 (далі-Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору, Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю у 2009 році природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах Договору.
Згідно з п.6.1 Договору, оплата за газ проводиться Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором та чинним законодавством України.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, передав у власність відповідача природний газ, що підтверджується, наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу.
Відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати отриманого природного газу у встановлені строки не виконав, чим порушив умови Договору.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, позивач звернувся до Господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз», в якому просив стягнути з відповідача 26794550,43 грн., з яких 22670156,24 грн. - сума основного боргу, 1289781,42 грн. - сума пені, 2150589,55 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 684023,22 грн. - сума 3% річних.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі №20/141 стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Донецькміськгаз” на користь Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 12239103,94 гривень, а саме: 12239103,94 грн. - суму основного боргу, 1096314,21 грн. - суму пені, 2083658,89 грн. - суму інфляційних втрат, 656315,51 грн. - суму 3% річних, 15482,84 грн. - суму держмита, 143,29 грн. - суму втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.05.2012 була затверджена мирова угода, на стадії виконання судового рішення, у справі № 20/141. Зі змісту ухвали вбачається, на момент укладення цієї Мирової угоди Відкритим акціонерним товариством „Донецькміськгаз” повністю погашені суми: пені, втрат інфляційних процесів, 3 % річних, державного мита, втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі № 20/141.
За мировою угодою Боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу 972 358,36 грн., шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості протягом періоду з 29.06.2012 по 31.05.2032.
Також, рішенням Господарського суду Донецької області №905/1148/18 від 03.09.2018, позовні вимоги Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства „Донецькміськгаз” про стягнення донарахованих 382700,44 грн., у тому числі інфляційних втрат за період з червня 2015 року по квітень 2018 року сумі 307466,20 грн та 3% річних за період з 01.06.2015 по 30.04.2018 у сумі 75234,24 грн - задоволені повністю.
Згідно з приписами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач, з моменту підписання (25.05.2012) мирової угоди у справі № 20/141 частково сплатив суму основного боргу.
Наразі несплаченою залишилася заборгованість у розмірі 388943,04 грн, на яку позивач донараховує інфляційні втрати починаючи з 01.05.2018 по 31.02.2020 у сумі 44439,47 грн та 3 % річних починаючи з 18.06.2018 по 03.07.2020 у сумі 23863,88 грн.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів, що свідчать про погашення визначеного вище грошового зобов'язання в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.
Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок за вимогою кредитора сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.
Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами договору № 06/09-24 від 30.01.2010 щодо оплати поставленого природного газу, який прострочено.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника боргу фактично не виконано, або виконано несвоєчасно, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, слід врахувати правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 26.04.2017 у справі №918/329/16, щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, в якій зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі №906/1283/16.
Отже, інфляційні втрати, 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 Цивільного кодексу України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку що базою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат, є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2018 №905/1148/18 з відповідача стягнуто індекс інфляцій за період з червня 2015 по квітень 2018 у розмірі 44439,47 грн.
У даній справі позивач заявляє вимоги про стягнення інфляційних втрат за період травня 2018 року по травень 2020, тобто не охоплений рішенням суду у справі №905/1148/18.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період суд дійшов висновку, що він є арифметично вірними, отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме у сумі 44439,47 грн.
Крім того позивач просить стягнути 3% річних від основного боргу, нарахованих за період з 18.06.2018 по 03.07.2020 у розмірі 23863,88 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних, за визначені позивачем періоди, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірними, отже вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у повному обсязі, у сумі 23863,88 грн.
Досліджуючи питання правомірності звернення позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання по Договору за договором поставки природного газу № 06/09-24 від 30.01.2010, за наявності мирової угоди від 25.05.2012 у справі № 20/141, укладеної між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що, мирова угода є процесуальним актом, відповідно до якого виконується рішення (ухвала про затвердження мирової угоди) суду про розстрочення погашення боргу, та не є договором у розумінні цивільного законодавства, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тобто стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на грошове зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Предметом позову є стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати переданого позивачем природного газу саме за договором купівлі-продажу природного газу №06/09-24, а не за рішенням суду чи за мировою угодою, як помилково зазначив місцевий господарський суд.
При цьому, позовні вимоги про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних заявлені за період, після прийняття господарським судом Донецької області рішення від 13.07.2010 у справі № 20/141.
Стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на грошове зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що мирова угода на стадії виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення.
Як встановлено судом, мирова угода, укладена між сторонами у справі та затверджена ухвалою суду у даній справі, виконується відповідачем шляхом проведення часткової оплати суми основного боргу відповідно до графіка визначеного в мировій угоді. При цьому, умовами мирової угоди передбачено обов'язок відповідача сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з визначеної в угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором купівлю-продаж природного газу №06/09-24 від 30.01.2010 і такий обов'язок підтверджений укладеною мировою угодою з відповідним графіком погашення та необхідністю здійснювати таке нарахування на момент сплати чергового платежу.
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконував передбаченого умовами мирової угоди обов'язок сплачувати інфляційні нарахування.
Отже, укладена між сторонами у справі та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В:
Позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 68303,35 грн - задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” інфляційні втрати у сумі 44439,47 грн; 3 % річних у сумі 23863,88 грн та а витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 08.09.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2020.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Стягувач: Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул..Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827);
Боржник: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (83001, м.Донецьк, пр.-т Театральний, 1, код ЄДРПОУ 03361081).
Суддя Сковородіна Олена Миколаївна