Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему 08 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/1946/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Саніної Г. В.,
відповідача - Сизоненко Л. Р.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явилися,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України,
про припинення сервітуту та договору,
У вересні 2019 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаев", в якому просило суд:
- припинити сервітут, встановлений згідно з договором від 10.07.2013 №А6-А, укладеним між ДП "АМПУ" та ТОВ "Нікморсервіс Ніколаев" щодо користування причалом №9 (інв. №1031036) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 33, № 36 (інв. №№ 1031079, 1031080), підкрановими коліями (інв. №1031065), номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 7757771 (далі договір про встановлення сервітуту);
- припинити договір про встановлення сервітуту.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 у справі № 915/1946/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у задоволенні позову ДП "АМПУ" відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд аргументовано тим, рекомендаційні роз'яснення Антимонопольного комітету України не відносяться до актів, що є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Крім того, висновки Антимонопольного комітету України ґрунтуються виключно на підставі інформації та документів, наданих ДП "АМПУ". Таким чином, саме по собі рекомендаційне роз'яснення не може вважатися обставиною, що має істотне значення, з якою закон пов'язує можливість припинення сервітуту згідно з частиною 2 статті 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Укладаючи договір про встановлення сервітуту сторони погодили умови щодо плати за користування сервітутом та порядок розрахунків, тобто реалізували своє право на свободу умов договору, в тому числі щодо його ціни, що узгоджується з вимогами статей 6, 627, 628 ЦК України. Чинним законодавством та умовами договору про встановлення сервітуту не позбавлено права ДП "АМПУ" на володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві господарського відання та є об'єктом сервітуту. Позивачем не надано жодного доказу того, що внаслідок протиправних дій або бездіяльності відповідача, ДП "АМПУ" позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 915/1946/19, ДП "АМПУ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки зазначену касаційну скаргу подано після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній з 08.02.2020.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційна інстанція має перевірити та достеменно встановити, чи наразі дійсно відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування певної норми (норм) права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилався на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) і заначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини другої статті 13 та статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у подібних правовідносинах.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 915/1946/19.
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство інфраструктури України підтримує доводи скаржника, вважає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а тому необхідно скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 915/1946/19 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/1946/19 з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Як установлено під час розгляду справи № 915/1946/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглянуто справу № 915/1947/19, яка стосуються подібних правовідносин, з аналогічними предметом та підставами позову.
У зазначеній справі 02.09.2019 ДП "Адміністрація морських портів України" (звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур -Екс" про:- припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 10.07.2013 № А7-А, укладеним між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - припинення договору від 10.07.2013 № А7-А, укладеного між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 залишено без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 і постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 у справі № 915/1947/19 якими відмовлено у задоволенні позову.
У постанові, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що:
Згідно з частиною 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений, зокрема, договором (частина 1 статті 402 ЦК України).
Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина 3 статті 403 ЦК України).
У статті 406 ЦК України визначено перелік підстав припинення сервітуту, а саме відповідно до частини 1 цієї статті, сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
За змістом положень частин 2- 4 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Як вже зазначалось раніше, ДП "АМПУ", обґрунтовуючи свої вимоги про припинення сервітуту та договору про його встановлення, зазначає про наявність 4-х обставин, що мають істотне значення, а саме: 1) подальше використання сервітуту може призвести до порушення статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; 2) плата за користування сервітутом значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015, що сплачується іншими портовими операторами при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт; 3) ДП "АМПУ" не має можливості повноцінно володіти майном, щодо якого встановлено сервітут; 4) невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави.
На підтвердження доводів щодо можливого порушення вимог статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ДП "АМПУ" послалося на рекомендаційні роз'яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр, в яких, зокрема, зазначено, що плата, яка нараховується за навантажувально - розвантажувальні роботи на причалах у Миколаївському морському порту суб'єктам господарювання за договорами сервітуту, є значно меншою, ніж, якщо б ці суб'єкти господарювання сплачували за договором доступу портового оператора до причалу, як сплачують їх конкуренти.
Частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб'єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій суб'єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
Пунктом 13 частини 3 статті 7 Закону України "Про антимонопольний комітет України" визначено, що до повноважень Антимонопольного комітету України у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції віднесено надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції.
Проаналізувавши зміст вказаних рекомендаційних роз'яснень, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вони складені у відповідності до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за заявою ДП "АМПУ" та на підставі наданих останнім документів. При цьому, ці рекомендаційні роз'яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, які є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Роз'яснення також не містять обов'язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, в тому числі спірного договору.
Аргумент скаржника про необхідність надання правового висновку про правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди" є неспроможним, оскільки предметом розгляду даної справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
З наведеного убачається, що Верховний Суд здійснював розгляд справи у подібних правовідносинах, колегією суддів Касаційного господарського суду досліджувалося питання щодо застосування пункту 2 частини другої статті 13 та статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також вказано на те, що предметом справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України.
Таким чином, розглядаючи справу № 915/1946/19 з аналогічними предметом, підставами, матеріально-правовим регулюванням, Верховним Судом у постанові від 08.07.2020 викладено висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та у колегії суддів немає підстав для повторного формування відповідного висновку з огляду на межі доводів та вимог касаційної скарги.
Зважаючи на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідач не зазначив та не обґрунтовував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 915/1946/19.
Стосовно поданої Міністерством інфраструктури України заяви про розподіл судових витрат від 25.08.2020, понесених у зв'язку із розглядом касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 13 статті 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Оскільки у відзиві на касаційну скаргу Міністерство інфраструктури України, яке у справі № 915/1946/19 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, підтримувало доводи касаційної скарги, за результатами розгляду якої Верховний Суд вирішив закрити касаційне провадження, відсутні підстави для задоволення заяви про розподіл судових витрат від 25.08.2020.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 915/1946/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ