"07" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1907/20
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Реутов О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 281083,23 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 281083,23 грн., в т.ч. 125000,40 грн. основного боргу, 62370,01 грн. пені, 25000,08 грн. штрафу, 56079,23 грн. 30% річних, 12633,54 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань як покупцем за договором № 03/05-2 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 03.05.2018 р. щодо здійснення оплати за поставлені товари.
Зокрема, позивач вказує, що за вказаним договором купівлі-продажу товару № 03/05-2 ТОВ "Євровектор Плюс" передало ПСП "Україна" товар, погоджений сторонами у додатку № 1 до договору, а саме насіння соняшника НС Таурус у кількості 50 од загальною вартістю 125000,40 грн., у т.ч. ПДВ.
За ствердженнями позивача, ПСП "Україна" вищевказаний товар прийняло без жодних зауважень та претензій щодо кількості та/або якості товару.
Відповідно до п. 5.5 договору оплата за товар проводиться наступним чином: 125000,40 грн. оплачується покупцем в строк до 01 вересня 2018 року.
Однак, як вказує позивач, свої зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ПСП "Україна" не виконаю, грошові кошти за поставлений товар не сплатило взагалі.
Наразі позивач посилається на п. 8.2 договору, згідно якого за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період прострочення) від вартості несплаченого товару за кожен день прострочки. Також в п. 8.4 договору передбачено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% вартості неоплаченого товару.
Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати відповідачем основного боргу позивачем нараховано пеню за неналежне виконання умов договору в сумі 62370,01 грн. та штраф в сумі 25000,08 грн., які заявлені до стягнення.
Крім того, згідно п. 8.6 договору у разу невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань щодо сплати вартості отриманого товару покупець відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України сплачує на користь продавця тридцять відсотків річних від простроченої суми основної заборгованості.
Відтак, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до п. 8.6 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 30% річних від простроченої суми в розмірі 56079,23 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 12633,54 грн., що заявлені до стягнення.
Наразі позивач зауважує, що згідно п. 187.1. ст. 187 ПК України (правило першої події) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Відтак, за ствердженнями позивача, за правилом першої події за результатами відвантаження відповідачу товару позивач виписав та подав на реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну, яка була зареєстрована, тому відповідач отримував податковий кредит, який мав відображати у податкових деклараціях з податку на додану вартість, у тому числі здійснюючи розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Тим самим, на думку позивача, відповідач визнавав факт отримання ним товару за договором, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у даній справі.
Наразі у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.07.2020 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1907/20 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.07.2020 р.
23.07.2020 р. від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з недостатньою кількістю часу для ознайомлення з матеріалами справи та не отриманням копії позову з додатками.
27.07.2020 р. від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у даній справі, що призначене на 27.07.2020 р., за відсутності представника позивача.
Наразі у судовому засіданні 27.07.2020 р. представник відповідача просив суд відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для підготування та подання відзиву на позов.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2020 р. у справі № 916/1907/20 розгляд справи відкладено на 13.08.2020 р.
11.08.2020 р. від представника відповідача на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову з огляду на відсутність належних доказів отримання від позивача товару за спірним договором. Так, відповідач вказує, що позивачем не доведено факт поставки товару за видатковою накладною від 10 травня 2018 року № 45; також позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами наявності перед ним заборгованості зі сторони відповідача; в договорі № 03/05-2 від 03.05.2018 р. купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу не визначено істотних умов договору. Наразі відповідач зазначає, що на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором ТОВ "Євровектор Плюс" надало до суду видаткову накладну № 45 від 10.05.2018 р., яка не містить відомостей, визначених для первинних документів, які складаються на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві. При цьому відповідач зауважує, що первинні документи мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88. Проте, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, однак за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Так, згідно п. 2.4, 2.5 вказаного Положення № 88 (у редакції, чинній на момент складення спірних первинних документів) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Таким чином, за ствердженнями відповідача, враховуючи зміст господарської операції первинні документи мають відповідати вимогам правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, абз. 2 п. 2.4, п. 2.7, п. 2.14, п. 2.16 Положень № 88, а тому позивач немає підстав стверджувати, що відповідач має перед ним заборгованість.
Поряд з цим відповідач зауважує, що у наданій позивачем видатковій накладній відсутні наступні обов'язкові реквізити: дані про зміст та обсяг господарської операції; дані про посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які нібито здійснювали операцію зі сторони відповідача; дані про об'єм та вагу поставки; зміст господарської операції в первинних документах має розкривати саму її суть, тобто відповідати на питання: яка дія була здійснена або яка подія відбулася. Також у видатковій накладній зовсім не відображена, яка саме дія була здійснена, не відображено чи поставлявся товар, яким чином це було зроблено; не вказано об'єм та вагу товару, немає підтверджуючих це документів. Водночас, як вказує відповідач, в додатку № 1 до договору в графі "одиниця виміру" вказано "од", що може бути навіть однією насіниною. Однак, за ствердженнями відповідача, скориставшись мережею інтернет останній передбачає, що ціна вказана за один мішок насіння соняшника вагою 9,5 кг, тобто поставка ТМЦ з м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, до Одеської області, Лиманський район, село Каїри вимагає фізичного переміщення важкого та об'ємного вантажу (мабуть 50 мішків насіння вагою 475 кг) на значну відстань, а тому потрібне його транспортування, наприклад, автомобільним транспортом.
Відтак, за ствердженнями відповідача, в даному випадку видаткова накладна не підтверджує господарську операцію, оскільки у вказаний в видатковій накладній спосіб поставку таких ТМЦ здійснити неможливо. При цьому відповідач додає, що в графі "отримав" в видатковій накладній є лише підпис, який відрізняється від підпису на договорі, не вказано ні посада, ні прізвище особи, яка підписала вказаний документ, не надано доказів чи мала особа право підписувати видаткові накладні, тому ПСП "Україна" обґрунтовано, категорично заперечує як факт підписання видаткової накладної № 45 від 10 травня 2018 року, так і факт поставки товару зі сторони позивача.
Наразі з посиланнями на ст. ст. 74, 76, 77, 79 ГПК України відповідач наголошує, що зі сторони позивача не надано доказів здійснення господарських операцій між ТОВ "Євровектор Плюс" та ПСП "Україна", оскільки матеріали справи не містять копій товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей, документів, що підтверджують якість товару, які б свідчили про транспортування та відвантаження товару, а також справа не містить даних чи був взагалі наявний у позивача товар, який постачальник мав би поставити за договором. Тобто, за ствердженнями відповідача, на підтвердження своїх доводів щодо наявності заборгованості зі сторони відповідача позивачем надана лише неналежна видаткова накладна, з підписом не ідентифікованої особи на ній, де не зазначено зміст і обсяг господарської операції, з огляду на що вказана видаткова накладна не може слугувати належним, допустимим та достовірним доказом поставки товару.
Щодо умов договору відповідач, посилаючись на ст. ст. 179, 180, ч. 1 ст. 265, ст. 266 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, зазначає, що в ч. 1 договору "Предмет договору" немає посилань на специфікацію товару та відсутні відповідно до ч. 4 ст. 180 ГПК України істотні умови щодо предмету господарського договору, а саме: найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Таким чином, за ствердженнями відповідача, в договорі № 03/05-2 від 03.05.2020 р. не визначено предмет договору. Крім того, відповідач зауважує, що в додатку № 1 до договору вказано, що термін поставки "за узгодженням сторін", однак встановлення чітко означеного строку є однією із істотних умов договору поставки. Однак, як вказує відповідач, позивачем не надано ніяких доказів узгодження строку поставки товару, проте як і доказів фактичної поставки цього товару.
Наразі з посиланнями на ч. 4 ст. 265 ГК України відповідач зауважує, що в договорі зовсім не визначено умов поставки (кількість поставки, транспорт, на кого покладено обов'язок доставки, хто сплачує доставку, тощо), а вказано лише про можливість поставки товару партіями.
Таким чином, відповідач стверджує, що з огляду на відсутність істотних умов договору поставки при розгляді даного спору судом може бути встановлено факт відсутності укладання договору.
12.08.2020 р. від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у даній справі, що призначене на 13.08.2020 р., без участі представника позивача.
Наразі в засіданні суду 13.08.2020 р. представник відповідача просив суд оголосити перерву та надати додатковий час для перенаправлення відзиву позивачу.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2020 р. у справі № 916/1907/20 розгляд справи відкладено на 03.09.2020 р.
28.08.2020 р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів або доручити проведення судового засідання в режимі відеоконференції Київському апеляційному суду або господарському суду Київської області, або господарському суду м. Києва, або Північному апеляційному господарському суду, або Печерському районному суду м. Києва, або Шостому апеляційному адміністративному суду, або іншому суду м. Києва.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.08.2020 р. у справі № 916/1907/20 заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та доручено Печерському районному суду міста Києва забезпечити проведення в приміщенні вказаного суду у режимі відеоконференції судового засідання по справі № 916/1907/20, яке призначене на 03 вересня 2020 р. о 15 год. 30 хв.
03.09.2020 р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та встановлення позивачу додаткового строку для подання відповіді на відзив у зв'язку з неможливістю представника з'явитись в судове засідання через зайнятість в розгляді іншої справи в Центральному апеляційному господарському суді.
Також 03.09.2020 р. від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В засідання суду, призначене на 03.09.2020 р., представники сторін не з'явились.
При цьому судове засідання в режимі відеоконференції за участю відповідача з Печерським районним судом міста Києва не відбулось у зв'язку з відсутністю зв'язку з вищезазначеним судом, про що складено відповідний акт.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.09.2020 р. у справі № 916/1907/20 розгляд справи відкладено на 07 вересня 2020 р. з огляду на вказані клопотання сторін.
07.09.2020 р. від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, оскільки станом на 07.09.2020 р. позивач не зміг реалізувати свої процесуальні права та вчинити з незалежних від нього причин усі дії, необхідні для розгляду по суті.
Так, вказана заява позивача судом залишена без задоволення, про що зазначено у протоколі судового засідання від 07.09.2020 р., з урахуванням закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи.
Наразі суд зазначає, що саме позивачем було заявлено у позовній заяві клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, з огляду на те, що відкриття провадження у справі було здійснено ухвалою господарського суду Одеської області від 03.07.2020 р., відповідно шістдесятиденний строк сплинув.
Наведені в заяві позивача про відкладення розгляду справи доводи щодо повідомлення останнього про судове засідання, призначеного на 07.09.2020 р., лише 04.09.2020 р. та не у передбачений ГПК України спосіб (телефонограмою), що не відповідає принципу завчасності такого повідомлення, оскільки позбавило можливості представника позивача підготувати відповідь на відзив через дуже короткий термін, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин 3, 6 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
З огляду на викладені положення ГПК України, господарським судом не приймаються до уваги доводи позивача про повідомлення його телефонограмою у спосіб, який не передбачений ГПК України.
Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Водночас порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою.
Відповідно до частини першої статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Слід зазначити, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, позивач телефонограмою від 04.09.2020 р. не викликався в судове засідання, а повідомлявся про дату та час наступного засідання суду, відкладеного саме за клопотанням сторін. Тим більш позивач на протязі всього строку розгляду справи жодного разу не з'явився в судове засідання, заявляючи про розгляд справи без участі представника за наявними матеріалами справи.
У заявленому позивачем до суду клопотанні від 12.08.2020 р. (а.с. 76) позивач просив суд відкласти розгляд справи у випадку надходження до суду відзиву на позов та надати можливість ознайомитись з відзивом шляхом надіслання копії на електронну адресу позивача. Проте, суд зауважує, що приписи чинного ГПК України не передбачають направлення судом на адресу сторін копії наявних в матеріалах справи документів.
Позивач був наділений правом самостійно ознайомитися з матеріалами справи.
До того ж про наявність відзиву на позов позивачу мало бути відомо з ухвали суду від 13.08.2020 р. про відкладення розгляду справи. Наразі слід зауважити, що направлені на адресу позивача копії ухвал суду про розгляду справи були повернуті до суду без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання.
У такому разі суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на юридичну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. У цьому випадку суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).
Таким чином, у разі надіслання судової ухвали за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, якщо останнє не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Наведене викладене у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2020 р. відповідачем було направлено на адресу позивача відзив на позовну заяву по даній справі, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.08.2020 р., накладною № 0407035039883 від 13.08.2020 р. та фіскальним чеком № 3000142978 від 13.08.2020 р., який було отримано позивачем 19.08.2020 р., що вбачається з інформації про відстеження поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти. Відтак, господарський суд зазначає, що, починаючи з 19.08.2020 р., у позивача було достатньо часу для подання відповіді на відзив відповідача, чого позивачем не було зроблено. До того ж позивач, будучи належним чином обізнаним про наявність відзиву відповідача, мав достатній час та можливість ознайомитися з матеріалами справи. Також суд, відкладаючи розгляд справи з 03.09.2020 р. на 07.09.2020 р., надав можливість та додатковий час позивачу для подання відповіді на відзив.
Відтак, суд вважає безпідставними посилання позивача в заяві про відкладення розгляду справи про неможливість реалізації ним своїх процесуальних прав вчинення необхідних для розгляду справи по суті дій з незалежних від нього причин.
При цьому суд зазначає, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а процесуальна бездіяльність позивача як ініціатора позову не може ставити під сумнів здійснення судочинства господарським судом відповідно до вимог процесуального закону. Також за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява № 3236/03).
З огляду на те, що саме ТОВ "Євровектор Плюс" є ініціатором заявленого позову, вважаючи, що його права були порушені, відповідно позивач мав добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, водночас цікавитися датою та станом судового провадження. Відтак, не заслуговують на увагу суду доводи заявника щодо повідомлення його про наступну дату засідання у занадто короткий термін.
Так, слід зазначити, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 р. зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
На думку суду, процесуальна поведінка позивача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України. Таким чином, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 07.09.2020 р. представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
03 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" (покупець) було укладено договір № 03/05-2 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, в якому визначені умови купівлі-продажу товару (насіння) на умовах відстрочення платежу. Предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.
За умовами п. 2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних).
В п. 2.2 договору встановлено, що всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною, незалежно від того чи є в них посилання на даний договір.
Відповідно до п. 2.3 договору загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного договору.
В п. 2.4 договору зазначено, що ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США.
Згідно п. 2.7 договору підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного товару.
За положеннями п.п. 3.1, 3.2 договору товар може передаватися покупцю партіями. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.
Згідно п. 4.1 договору приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від продавця.
В п. 4.7 договору встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.
Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного договору (п. 5.1 договору).
В п. 5.2 договору визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України із зазначенням її еквіваленту в доларах США до гривні, що встановлений ПАТ "Державним експортно-імпортним банком України" для операцій з продажу долара США на день підписання даного договору.
В п. 5.3 договору встановлено, що вартість товару оплачується на поточний рахунок продавця в національній валюті згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного договору.
Відповідно до п. 5.5 договору оплата товару проводиться наступним чином: 125000,40 грн. оплачується покупцем в строк до 01 вересня 2018 року.
Згідно п. 5.7 договору у випадку затримки здійснення оплати вартості товару, що вказаний у п. 5.5 даного договору, продавець має право на власний розсуд без обов'язкового повідомлення покупця: не поставляти товар покупцю; розірвати договір в односторонньому порядку та вважати його таким, що припинив свою дію.
За умовами п.п. 6.1, 6.2 договору покупець зобов'язаний: прийняти товар на умовах, визначених договором; нести ризик випадкового знищення та/або пошкодження товару з моменту прийняття товару; провести оплату за товар в строк та на умовах, вказаних в ст. 5 цього договору; при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення даного договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця. Продавець зобов'язаний передати товар покупцю згідно умов договору.
Згідно положень п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
В п. 9.1 договору встановлено, що всі спори та розбіжності між сторонами вирішуються у відповідному господарському суді згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 договору всі зміни та доповнення до договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані обома сторонами цього договору. Всі додатки до цього договору є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 11.1 договору останній діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.
Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" був укладений додаток № 1 до договору купівлі-продажу товару № 03/05-2 на умовах відстрочення платежу від 03.05.2018 р., в якому визначено найменування товару - таурус (екстра), насіння соняшника; кількість - 50 од.; ціну за одиницю виміру в грн. - 2083,34 грн.; ціну за одиницю виміру в дол. США - 74,41; курс долара США на день підписання договору - 28; загальну вартість товару - 125000,40 грн.; загальну вартість товару в дол. США - 4464,30 грн. та термін поставки - за узгодженням сторін.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Оскільки законом не встановлена особлива форма договору купівлі-продажу насіння, суд доходить до висновку про укладення сторонами вказаного договору та досягнення сторонами згоди з усіх його умов. Тому судом критично оцінюються доводи відповідача про відсутність укладеного договору.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір купівлі-продажу товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як стверджує позивач, на виконання умов вищевказаного договору № 03/05-2 від 03.05.2018 р. відповідачу був переданий товар, погоджений сторонами у додатку № 1 до договору, а саме насіння соняшника НС Таурус за видатковою накладною № 45 від 10.05.2018 року на загальну суму 125000,40 грн., в т.ч. ПДВ 20833,40 грн. Проте, невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати переданого товару стало підставою виникнення даного спору.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
При цьому за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.
Разом з тим, як вбачається з наданої позивачем до суду разом з позовом копії видаткової накладної № 45 від 10.05.2018 року на суму 125000,40 грн., в т.ч. ПДВ 20833,40 грн., зазначена накладна, хоча й містить посилання на договір № 03/05-2 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 03.05.2018 р., проте не вказує про ідентифікуючі дані особи, яка її підписала з боку відповідача щодо отримання вказаного в ній товару.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відтак, наведене свідчить, що надана позивачем в якості доказу здійснення господарської операції видаткова накладна, в розумінні положень чинного законодавства, є первинним документом, а відтак таким документом, який є підставою для оприбуткування товару. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні?).
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Проте, всупереч наведеним приписам законодавства видаткова накладна № 45 від 10.05.2018 року не містить даних про особу, уповноважену на отримання товару від імені ПСП "Україна".
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У той же час, ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт передачі відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів та інші документи.
З огляду на те, що всупереч вищенаведених приписів законодавства у сфері бухгалтерського обліку видаткова накладна № 45 від 10.05.2018 р. не містить дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, відповідно така накладна не є належним та достатнім доказом передачі позивачем відповідачу товару за спірним договором, заборгованість по якому позивач просить стягнути. Будь-які інші належні та допустимі докази на підтвердження поставки відповідного товару ПСП "Україна" на суму 125000,40 грн. та отримання його уповноваженою особою в матеріалах справи відсутні, у т.ч. відсутня довіреність на отримання ТМЦ.
Посилання позивача на податкову накладну № 71 від 10.05.2018 р. як на доказ поставки товару відповідачу судом не приймаються до уваги. Так, податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом у розумінні податкового обліку підприємства, проте не засвідчує факт передання товару, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача. Отже, податкова накладна не може підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з поставки товару саме по видатковій накладній № 45 від 10.05.2018 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Відповідно до умов п. 3.2. ст. 4, п. 5 ст. 5 договору передача товару пов'язується з моментом підписання видаткової накладної, а оплата товару здійснюється в строк до 01.09.2018 р.
Отже, у спірних правовідносинах, які виникли на підставі договору купівлі-продажу № 03/05-2 від 03.05.2018 р., обов'язок оплати вартості товару виникає у покупця виключно за умови доведеності факту передання продавцем такого товару у власність покупця та підписання сторонами відповідних видаткових накладних, а недоведеність такого факту виключає можливість покладення на відповідача обов'язку по сплаті відповідної грошової суми за товар.
З огляду на те, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено факту передання у власність відповідача товару за спірним договором, по якому заявлена до стягнення спірна заборгованість, а також враховуючи відсутність належним чином підписаної з боку відповідача видаткової накладної, з моменту підписання якої умовами договору пов'язано момент передачі товару, а й відповідно виникнення обов'язку по оплаті товару, суд доходить висновку про безпідставність доводів позивача про існування у відповідача зобов'язання з оплати вказаного товару.
Водночас, позивачем до матеріалів справи надано копію рахунку на оплату № 75 від 03.05.2018 р. на суму 125000,40 грн., в т.ч. ПДВ, виписаного ПСП "Садове" та скріпленого печаткою останнього, однак доказів отримання вказаного рахунку відповідачем матеріали справи також не містять.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 125000,40 грн. основного боргу, оскільки позивачем всупереч вимогам ст. 74 ГПК України не доведено факт передачі та отримання відповідачем товару, на що він посилається в позовній заяві.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 62370,01 грн., штрафу в сумі 25000,08 грн., 30% річних в сумі 56079,23 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12633,54 грн. на підставі п.п. 8.2, 8.4, 8.6 договору та ст. 625 ЦК України, розрахунки яких наведено в позові, суд зазначає наступне.
Такі правові наслідки як сплата неустойки настають саме у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.2 договору встановлено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період прострочення) від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.
Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару (п. 8.4 договору).
За умовами п. 8.6 договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару покупець відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України сплачує на користь продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.
З огляду на встановлення судом відсутності підстав для здійснення відповідачем оплати за договором і самої заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені і штрафу, що заявлені до стягнення.
Аналогічно з огляду на відсутність у відповідача зобов'язання з оплати за поставку товару та відповідно прострочення такого зобов'язання, неможливо застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 8.6 договору стосовно нарахування 30% річних, а також інфляційних втрат. Так, виходячи з системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, обов'язок сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, що в даному випадку відсутнє.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ "Євровектор Плюс", нарахованих за порушення грошового зобов'язання сум пені в розмірі 62370,01 грн., штрафу в сумі 25000,08 грн., 30% річних в сумі 56079,23 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12633,54 грн. є безпідставними з огляду на відсутність у відповідача самого грошового зобов'язання.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором купівлі-продажу є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 281083,23 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 14 вересня 2020 р.
Суддя В.С. Петров