Справа № 120/1157/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
08 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: Сидорова П.В.,
представника відповідача: Гончаренка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця Агро Транс" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця Агро Транс" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та скасування рішень,
в березні 2020 року позивач ТОВ "Вінниця Агро Транс" звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанови управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області № 151650 від 21.01.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 8500 грн., а також розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на суму 97,00 євро.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши, суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Вінниця Агро Транс" зареєстроване 06.12.2018, номер запису: 11741020000016668, основний вид діяльності якого: "49.41 Вантажний автомобільний транспорт".
Посадовими особами Чорноморського управління Укртрансбезпеки 29.11.2019 у пункті габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі Одеса-Мелітополь- Новоазовськ 203км + 500 м було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки "MAN" реєстраційний номер " НОМЕР_1 ", та причепу "ROHR" реєстраційний номер " НОМЕР_2 " під керуванням водія ОСОБА_1 , що використовувався перевізником ТОВ «Вінниця Агро Транс».
Окрім того, 29.11.2019 за результатом габаритно-вагового контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 040538, в якому зафіксовано, що на автомобільній дорозі Одеса - Мелітополь - Новоазовськ 203км + 500 м транспортний засіб марки "MAN" реєстраційний номер " НОМЕР_1 ", та причепу "ROHR" реєстраційний номер " НОМЕР_2 ", перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 8,20/11,60/21,90 т). При цьому, повна маса автомобіля складала 41,7 т, при нормативно допустимій 44 т.
Того ж дня, складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, а також розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким нараховано до сплати позивачу 95,00 євро.
21.01.2020 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 151650 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 8500 грн.
Не погодившись із вказаною постановою, з метою її скасування, позивач оскаржив її до адміністративного суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що перевіркою було встановлено фактичне навантаження на одиничну вісь - 11,60 тон, при допустимих - 11 тон.
Тобто, позивач під час провадження підприємницької діяльності, а саме, під час перевезення насіння транспортним засобом марки "MAN" реєстраційний номер " НОМЕР_1 ", та причепом "ROHR" реєстраційний номер " НОМЕР_2 " перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 8,20/11,60/21,90 т) на вісь: 11,60 т при допустимих 11 т, тобто на 0,6 т. (перевищення у відсотках складає 5,45%, тобто від 5% до 10% ).
Документи, які передбачені ч.4 ст.48 Закону № 2344 (дозвіл або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів) у водія автомобіля, під час проведення рейдової перевірки, були відсутні.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем цілком правомірно винесено постанову №151650 від 21.01.2020 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 8500 грн. (17 х 500).
Крім того, суд першої інстанції вказує, що позивачем було здійснено перевезення, при якому осьове навантаження на окрему другу вісь перевищувало допустимі вагові параметри на 5,45 %, а саме маса становила 11,60 т. при дозволеній масі 11 т. на другу вісь (11,60 т. - 11 т. = 0,60 т.; (0,62 т. * 100 %):11= 5,45%). Вказана обставина позивачем не заперечується.
Законодавцем передбачено критичну похибку в розмірі 2%, що еквівалентно 220 кг на одиничну вісь, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого (насіння), який під час транспортування здатний зсуватися. У даній справі перевищення навантаження на таку вісь становить більше 2%.
Також, суд першої інстанції критично віднісся до доводів позивача щодо посилання на специфіку вантажу, зокрема того, що вантажем було насіння, яке має властивість пересипатись під час руху транспортного засобу, створюючи при цьому нерівномірне навантаження на осі, оскільки, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Тобто, обов'язок забезпечення належного розміщення та кріплення вантажу, яке б унеможливлювало його зміщення під час руху покладається на водія, який перевозить такий вантаж. Зміщення вантажу, як наслідок, перевищення встановлених вагових обмежень, є порушенням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено "Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті".
Згідно з п.1 Положення №103 Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до п.4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з пп.15, 27 п.5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює передбачений законодавством контроль за міжнародними перевезеннями пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на території України, здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
У відповідності до абз.1 п.8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Укртрансбезпека як структурні підрозділи апарату Служби.
Відповідно до п.3 "Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2016 №1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III.
Згідно з ст.5 ЗУ "Про автомобільний транспорт" основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до ст.6 ЗУ "Про автомобільний транспорт" Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ст.33 ЗУ "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
Згідно з ч.8 ст.53 ЗУ "Про автомобільний транспорт" водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Як передбачено ст.60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У п.16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30.03.1994 № 198 визначено, що перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Виходячи із встановлених обставин справи, позивач не отримував дозволу на перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, виданий компетентними уповноваженими органами або документ про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.
В свою чергу, Постановою Кабінету міністрів України від 27.06.2007 №879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Відповідно до пп.3 п.2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
У Правилах проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджених постановою Кабінету міністрів України від 18.01.2001 №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР України.
Згідно з п.22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Відповідно до п.21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.
У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується.
Як передбачено п.23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який спосіб.
Згідно з п.18, 20 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Відповідно до ст.48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до ст.60 вказаного закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з матеріалами справи - під час перевезення насіння транспортним засобом марки "MAN" реєстраційний номер " НОМЕР_1 ", та причепом "ROHR" реєстраційний номер " НОМЕР_2 " під перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 8,20/11,60/21,90 т) на вісь: 11,60 т при допустимих 11 т, тобто на 0,6 т. (перевищення у відсотках складає 5,45%, тобто від 5% до 10% ).
Дозвіл або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів у водія автомобіля, під час проведення рейдової перевірки, були відсутні.
29.11.2019 за результатом габаритно-вагового контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 040538, в якому зафіксовано, що на автомобільній дорозі Одеса - Мелітополь - Новоазовськ 203км + 500 м транспортний засіб марки "MAN" реєстраційний номер " НОМЕР_1 ", та причепу "ROHR" реєстраційний номер " НОМЕР_2 ", перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 8,20/11,60/21,90 т). При цьому, повна маса автомобіля складала 41,7 т, при нормативно допустимій 44 т.
Тобто, позивачем дійсно допущено порушення вимог законодавства.
Щодо доводів апелянта в частині посилання на "Маршрути руху автомобільними дорогами загального користування державного значення автотранспортних засобів - контейнеровозів за висотою від поверхні дороги до 4,35 м без отримання спеціального дозволу на участь у дорожньому русі, колегія суддів зазначає, що даний документ має меншу юридичну силу ніж спеціальні норми закону, не передбачає чіткого значення, якого саме дозволу, та прийнятий лише у березні 2020 року, тоді як порушення здійснено в листопаді 2019 року.
Також, посилання позивача про те, що перевозився сипучий вантаж, який є рухомим під час руху автомобіля, а тому зважування на вісь є протиправним, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки аналізуючи вимоги п. 22.5. Правил дорожнього руху слід зазначити, що саме рух транспортних засобів та їх составів із певним навантаженням на визначенні осі у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється, а не зважування на вісь забороняється.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом письмовими, речовими та електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Як передбачено ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вказаного апелянтом не доведено протиправності рішення суду першої інстанції.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця Агро Транс" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 09 вересня 2020 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.