Справа № 560/4172/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
09 вересня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "С" від 16 квітня 2019 року №0003841303.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.04.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подала апеляційну скаргу.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що позиція відповідача та висновок суду першої інстанції щодо здійснення розрахунку суми пені за порушення строків зарахування валютної виручки за експортними операціями в сумі 215143,68 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства. Позивач вважає, що суд першої інстанції не в повній перевірив розрахунок пені за експортними операціями та не взяв до уваги, що датою митного оформлення та як наслідком перебігу строку зарахування валютної виручки є не дата заповнення митної декларації продавцем, а дата фактичного перетину товаром митного кордону України, яка зазначається митним органом у відповідній митній декларації.
Також апелянт посилається та ст.250 Господарського кодексу України та зазначає, що відповідачем порушено строк для застосування санкцій.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів враховуючи приписи п.3 ч.1 ст.311 КАС України, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 з питань своєчасності проведення розрахунків за експортним контрактом від 21.02.2017 року №5 з фірмою «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.» (WARSZAWA, POLSKA) за період з 21.02.2017 по 01.03.2019. Перевірка враховувала інформацію про порушення позивачем валютного законодавства України за експортно-імпортними операціями, отриману від ПАТ КБ «Приватбанк» від 06.11.2017 року № 31.0.0.0/01-3112.
За результатами перевірки складений акт №0164/22-01-13-03/ НОМЕР_1 від 20.03.2019 року, примірник якого направлений позивачу поштою та отриманий 29.03.2019 року.
Перевіркою було встановлено, що за умовами зазначеного експортного контракту ФОП ОСОБА_1 реалізує, а фірма «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.» придбає на умовах поставки СРТ РАДОМ пиломатеріали продольні розпилені дубових порід на загальну суму 500 000 (п'ятсот тисяч) євро. Продавець зобов'язується провести поставку оплаченої партії товару протягом 3-х днів з моменту оплати за товар шляхом перерахування коштів ( протягом 3-х банківських днів з моменту надання продавцем рахунку-фактури)
На виконання умов контракту ФОП ОСОБА_1 відвантажений товар (лісоматеріали розпилені уздовж, нестругані дубових порід) згідно з митною декларацією ЕК-10 АА №400030000/2017/5721 від 21.04.2017 р. на суму еквівалентну 6929,55 євро.
Документи, які підтверджують господарську операцію: експортний контракт від 21.02.2017 року №5 з фірмою «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.» (WARSZAWA, POLSKA); митна декларація типу EK 10 AA №400030000/2017/5721 від 21.04.2017 року; товарно-транспортна накладна (CMR) №0002149; рахунок-фактура/інвойс №2 від 20.04.2017 року.
Перевіркою було встановлено, що граничним строком надходження валютної виручки за експортною операцією є 18.10.2017.
Оскільки станом на 01.03.2019 оплата за відвантажену продукцію в розмірі 6929,55 євро на поточний рахунок позивача не надходила, за нею у період з 19.10.2017 по 01.03.2019 (499 днів) рахувалась прострочена дебіторська заборгованість за вказаним експортним контрактом.
Також відповідачем встановлене порушення ФОП ОСОБА_1 вимог указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" та пункту 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю, які полягають у недекларуванні валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2018 р., 01.04.2018 р., 01.07.2018 р., 01.10.2018 р. та 01.01.2019 р.
На підставі акту перевірки прийняті два податкові повідомлення-рішення форми "С" від 16 квітня 2019 року №0003841303, якими визначено суму штрафних санкцій за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 215143,68 гривень та в сумі 850 грн. за порушення порядку та термінів декларування валютних цінностей.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що слід скасувати, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем доведене вчинення позивачем до дня введення в дію Закону України «Про валюту та валютні операції» порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», указу Президента України від 27.06.1999 №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», та нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, заходи відповідальності, передбачені законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень, були застосовані обгрунтовано.
Колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції було встановлено, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 року № 185/94-ВР, Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, постановою Правління НБУ від 13.12.2016 №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, оскільки вказані нормативно-правові акти були чинними на момент укладання та виконання позивачем та її контрагентом зовнішньоекономічного контракту.
Із введенням в дію з 07.02.2019 року Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 року № 2473-VIII вищезазначені нормативні акти втратили чинність.
У той же час, відповідно до ч. 8 ст. 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про валюту та валютні операції» уповноважені установи, суб'єкти валютних операцій, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень.
Станом на час укладання та виконання позивачем і її контрагентом умов зовнішньоекономічного контракту порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при проведенні суб'єктами ЗЕД експортно-імпортних операцій був визначений Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР)
Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару)
Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену ст.4 Закону №185/94-ВР.
Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який був чинним станом на час укладання та виконання позивачем і її контрагентом умов зовнішньоекономічного контракту, уповноважені НБУ банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.
Абзацами 1-5 статті 4 Закону № 185/94-ВР визначено, що у разі якщо резидент звертається до Експортно-кредитного агентства із заявою про невиконання або неналежне виконання нерезидентом його грошових зобов'язань за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом), що стало причиною порушення резидентом строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, зазначені строки призупиняються та пеня в період такого призупинення не стягується. У разі, якщо невиконання грошового зобов'язання нерезидентом не підлягає врегулюванню Експортно-кредитним агентством відповідно до законодавства, перебіг зазначених строків поновлюється і пеня нараховується на загальних підставах (у тому числі пеня за період призупинення)
Зазначеним законом також врегульовані інші випадки обчислення строків у разі ініціювання арбітражних або судових процедур врегулювання у національних або міжнародних інституціях. Ці положення зводяться до того, що у разі прийняття до розгляду вказаними інстанціями заяв резидента щодо порушення нерезидентом умов контракту, що призвело до порушення строків розрахунків, невиправданих зволікань тощо, строки нарахування пені та штрафних санкцій за цей період зупиняються, відтак санкції за порушення таких строків у цей період не сплачуються. У разі прийняття судом рішення про відмову в позові строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі прийняття рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом. Законом України «Про валюту і валютні операції» визначені аналогічні за змістом положення ( стаття 13)
Як правильно зазначив суд першої інстанції, особами, які можуть бути суб'єктом визначеного статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» правопорушення, є резиденти (крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО на період її проведення). Отже саме на резидентів, а не на їх контрагентів покладений обов'язок із забезпечення фінансової дисципліни в частині зарахування виручки на їх валютні рахунки, у тому числі і шляхом ініціювання відповідних судових чи арбітражних процедур.
Проте, у справі відсутні докази звернення позивача до суду, міжнародного комерційного арбітражу з позовною заявою ( заявою) про стягнення з фірми контрагента «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.» (WARSZAWA, POLSKA) вказаної заборгованості.
Також, колегією суддів встановлено та не заперечується позивачем, що висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку про продовження строків зарахування виручки в іноземній валюті по зазначеному контракту ФОП ОСОБА_1 не отримувала.
Щодо поданої позивачем копії претензії від 06.07.2017, адресованої контрагенту (а.с. 13-14) з приводу неотриманої оплати за поставлений товар, а також доводів апеляційної скарги про те, що направленню претензії передували неодноразові переговори з директором фірми «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.», то слід зазначити, що вказане не спростовує висновки суду першої інстанції щодо невжиття позивачем дій для врегулювання договірних відносин з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 року у справі № 808/1707/17 (провадження № К/9901/285/17) право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п.1 указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 року №319/94, який був чинним станом на час укладання та виконання позивачем та її контрагентом умов контракту, суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язано у 10-денний строк задекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) суми усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, у тому числі одержані у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, подати податковому органу декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.
Мета такого декларування полягає в поверненні в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Для досягнення цієї мети уповноважені органи держави повинні знати, які валютні цінності належать суб'єкту господарювання і знаходяться за кордоном. Одним з видів таких цінностей є дебіторська заборгованість. При цьому не важливо, як саме вона утворилась - чи шляхом передоплати за товари, роботи, послуги нерезиденту, чи шляхом реалізації таких товарів, робіт, послуг нерезиденту. Як ті, так і інші кошти підлягають обов'язковому декларуванню.
За змістом частини 2 статті 16 розділу І Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який був чинним станом на час укладання та виконання позивачем та її контрагентом умов контракту, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються, серед іншого, фінансові санкції за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього декрету - у сумі, що встановлюється Національним банком України. Статтею 9 Декрету визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49, яке було чинним станом на час укладання та виконання позивачем та її контрагентом умов контракту, визначено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.
Склад валютного правопорушення полягає у недекларуванні позивачем у декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, дебіторської заборгованості в сумі 6929,55 євро від контрагента «PLAST-HOLDING POLSKA Sp. Z.o.o.» (WARSZAWA, POLSKA).
Слід зазначити, що в апеляційній скарзі позивач погоджується з фактом наявності цього правопорушення, однак вказує, що позиція відповідача та висновок суду першої інстанції щодо здійснення розрахунку суми пені за порушення строків зарахування валютної виручки за експортними операціями в сумі 215143,68 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства.
Суд першої інстанції правомірно не погодився із посиланнями позивача на висновки Конституційного суду України, викладені в рішенні від 09.02.1999 по справі №1-рп/99, де вказується на те, що положення ст.58 Конституції України про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
До позивача фінансові санкції застосовані не як до фізичної особи, а як до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, статус якої відрізняється від статусу фізичної особи.
Конституційний суд у вказаному рішенні зазначив, що надання зворотної дії в часі нормативно правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.
Натомість судом першої інстанції встановлено, що в указі Президента України від 20.06.2019 року № 418/2019 "Про визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України" та Законі України "Про валюту і валютні операції" відсутні положення про надання їм зворотної сили в часі в частині, яка стосується пом'якшення відповідальності за раніше вчинені порушення. Отже, ті заходи відповідальності, які передбачені новим законом, розповсюджуються на ті правовідносини, які виникають під час його дії.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не в повній мірі перевірив розрахунок пені за експортними операціями та не взяв до уваги, що датою митного оформлення та як наслідком перебігу строку зарахування валютної виручки є не дата заповнення митної декларації продавцем, а дата фактичного перетину товаром митного кордону України, яка зазначається митним органом у відповідній митній декларації, слід зазначити наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.5 ст.255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог МК України (пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України.
Згідно пп. «б» п.871.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобовязань в разі експорту товарів вважається дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.
Отже, у разі коли дата оформлення митної декларації і дата фактичного перетинання товарами митного кордону України припадають на різні податкові періоди, датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з вивезення товарів за межі митної території України є дата оформлення відповідної митної декларації.
Щодо посилання позивача на положення ст. 250 ГК України слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» № 2756-VI від 2 грудня 2010 року статтю 250 ГК України доповнено частиною 2, яка набрала законної сили з 1 січня 2011 року. Відповідно до частини 2 статті 250 ГК України, дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.
Згідно частини п'ятої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.1994 органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з набранням чинності ПК України, положення частини першої статті 250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, на нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення валютного законодавства, в тому числі на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не розповсюджуються.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 червня 2019 року у справі №808/1568/14.
Враховуючи те, що у позивача рахується заборгованість по вищезазначеному контрагенту, то суд дійшов висновку про наявність порушень з боку позивача вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно виніс податкове повідомлення-рішення від 16.04.2019 №0003841303, яким позивачу нараховано суму штрафних санкцій у розмірі 215143,68 грн. та 850 грн. відповідно, за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та неподання звітності про наявність дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для її задоволення колегія суддів не знаходить.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.