ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2020Справа № 910/3522/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" про стягнення 32 492,88 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У березні 2020 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" (далі - Товариство) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 32 492,88 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП. Крім того, Компанія просила суд стягнути з Товариства суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 березня 2020 року вищенаведену позовну заяву Компанії прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3522/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов.
6 квітня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 2 квітня 2020 року, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Компанії посилаючись на та що, відповідачем було перераховано на рахунок позивача частину спірної суми страхового відшкодування у розмірі 26 335,73 грн. Також відповідач вказував на те, що сума ПДВ в розмірі 6 157,15 грн. не підлягає стягненню, оскільки фізична особа підприємець, яка здійснювала ремонт застрахованого транспортного засобу не є платником ПДВ. Крім того, у вищевказаному відзиві відповідач просив відмовити в задоволенні витрат на правову допомогу у зв'язку з їх необґрунтованістю.
28 квітня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких останній підтвердив факт часткової оплати спірної заборгованості, однак наполягав на задоволенні позовних вимог та витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
27 червня 2019 року в місті Києві на площі Дарницькій сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: зіткнення автомобіля "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , з автомобілем "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_2 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності свого маневру, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, чим порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху України.
Зазначені обставини були встановлені постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року в справі № 755/10869/19, якою водія автомобіля "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_2 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Арех".
Судом встановлено, що пошкоджений транспортний засіб було застраховано позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО CORPORATE" від 26 червня 2018 року № 370014/4100/0000091. Копія цього правочину наявна в матеріалах справи.
У зв'язку з наведеними обставинами 1 липня 2019 року страхувальник звернувся до позивача із заявою № 00307442 про подію, що має ознаки страхового випадку.
Згідно з частинами 4, 18 статті 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Судом встановлено, що загальна вартість запчастин і робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, згідно ремонтної калькуляції та рахунку від 10 липня 2019 року № 2310306825-1, виставленого фізично особою-підприємцем ОСОБА_2 , склала 36 942, 88 грн. На підставі вказаних документів позивачем складено страховий акт від 21 липня 2019 року № 00307442, відповідно до якого сума страхового відшкодування (за вирахуванням вказаної франшизи у розмірі 3 450,00 грн.) була визначена в розмірі 33 942,88 грн. Належні копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.
З матеріалів справи також вбачається, що вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем на рахунок суб'єкта господарювання, який здійснював ремонт застрахованого транспортного засобу, - фізичної особи-підприємця Кривошеєва С.М., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 25 вересня 2019 року № 110269.
Отже, до позивача у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаною ДТП перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 33 492,88 грн.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Компанія, здійснивши виплату страхового відшкодування, набула права потерпілої у ДТП особи в межах здійсненої виплати у вищенаведеній сумі.
Суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ.
З матеріалів справи вбачається, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як особи, що на законних підставах експлуатує автомобіль "Фольксваген", державний номерний знак: НОМЕР_1 , застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) серії АМ № 008561029 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 100 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.).
Отже, Товариство є особою, на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації вищевказаного автомобіля "Фольксваген", на момент ДТП.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна норма міститься у статті 9 Закону України "Про страхування".
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу серії АМ № 008561029, а також положення статей 12, 22, 29 Закону, статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до останнього.
У той же час суд зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого позивачем на користь страхувальника страхового відшкодування у розмірі 33 492,88 грн., а також враховуючи встановлений полісом серії АМ № 008561029 ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб у розмірі 100 000,00 грн. та франшизи - 1 000,00 грн., суд дійшов висновку про те, що у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі 32 492,88 грн.
Посилання відповідача на те, що частина страхового відшкодування в розмірі 6 157,15 грн., не підлягає стягненню, оскільки вона є сумою податку на додану вартість, а фізична особа - підприємець, яка здійснювала відновлювальний ремонт, не є платником цього податку, є необґрунтованими, у зв'язку з тим, що зі змісту виставленого рахунку від 10 липня 2019 року № 2310306825-1 та платіжного доручення від 25 вересня 2019 року № 110269 вбачається, що сума вказаного ремонту та сума виплаченого страхового відшкодування були розраховані без податку на додану вартість.
Водночас, при дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем було сплачено на користь Компанії суму страхового відшкодування в розмірі 26 335,73 грн. Дана обставина підтверджується доданою до відзиву Товариства копією платіжного доручення від 10 березня 2020 року № 7192.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 26 335,73 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмета спору.
Судом встановлено, що після звернення позивача до суду з даним позовом - 4 березня 2020 року, відповідачем було частково погашено суму наявної у нього спірної заборгованості в розмірі 26 335,73 грн. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 10 березня 2020 року № 7192 на вказану суму.
Оскільки Товариство після звернення позивача до суду з вказаним позовом частково погасило суму спірної заборгованості в розмірі 26 335,73 грн., суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в даній справі в частині стягнення вищезазначеної суми, у зв'язку з чим вважає за необхідне провадження у ній закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування, яка склала 6 157,15 грн., підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача вищезазначеної суми підлягають задоволенню.
За таких обставин позов Компанії підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі, суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така вимога визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Разом із тим, за змістом частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи клопотання позивача про повернення йому сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті.
Як було зазначено вище, у своєму позові Компанія також просила суд стягнути з Товариства 5 000,00 грн. понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 грудня 2019 року між Компанією та адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" було укладено договір про надання правової допомоги № 1/19ю, за умовами якого останнє зобов'язався надавати позивачу юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним правочином.
Перелік страхових справ, прийнятих від Компанію адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" з метою надання передбачених цим договором юридичних послуг, визначено сторонами цього договору у додатку № 1 до нього. У цьому додатку також зазначена страхова подія, яка є предметом даного спору.
До матеріалів справи долучено рахунок на оплату від 26 лютого 2020 року № 14 на суму 5 000, 00 грн., а також підписаний між Компанією та адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" акт надання послуг від 26 лютого 2020 року № 14 за договором про надання правової допомоги від 11 грудня 2019 року № 1/19ю, зі змісту яких вбачається, що останній фактично надав, а позивач - прийняв вищенаведені послуги з представництва в суді по вказаній страховій події.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
На підтвердження того, що Лисов О.О. є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 8 жовтня 2014 року серії КС № 5225/10, а також ордеру від 12 грудня 2019 року серії КС № 138664, що підтверджує повноваження наведеного адвоката на представництво інтересів Компанії в суді.
На підтвердження фактичної сплати вищенаведеної суми винагороди в розмірі 5 000,00 грн. позивачем також було надано копію відповідного платіжного доручення від 2 березня 2020 року № 001024.
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги часткове задоволення пред'явлених Компанією позовних вимог та закриття провадження у справі в частині стягнення 26 335,73 грн. страхового відшкодування у зв'язку з її добровільною сплатою Товариством, зважаючи на недоведеність посилань останнього на необґрунтованість заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на відповідача 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 70-А; ідентифікаційний код 20033533) 6 157 (шість тисяч сто п'ятдесят сім) грн. 15 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), 398 (триста дев'яносто вісім) грн. 31 коп. судового збору, а також 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 26 335,73 грн. закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 7 вересня 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко