04.09.2020
Справа № 642/4410/20
Провадження № 1 кс/642/1699/20
4 вересня 2020 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря- ОСОБА_2 , прокурора- ОСОБА_3 ,слідчого- ОСОБА_4 , власника майна- ОСОБА_5 , представника власника майна- ОСОБА_6 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Лисичанського міського суду Луганської області клопотання прокурора Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна,
Прокурор Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про накладання арешту на майно, а саме автомобіль Деу Ланос, д.н.з НОМЕР_1 , та брелок до нього, тимчасово вилучене в ході проведення 27 серпня 2020 року огляду місця події за адресою: м.Харків, вул. Малиновського, 3.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що в провадженні слідчого Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 120202205100001607 від 16.08.2020 за правовою кваліфікацією - ч.2 ст. 146 КК України, за фактом викрадення людини.
Відомості до ЄРДР вказане кримінальне правопорушення внесені за повідомленням ОСОБА_7 про те, що 15.08.2020 о 20 год. 26 хвил. за адресою: м.Харків, вул. Велика Панасівська, 26, було вчинено викрадення людини з використанням вказаного автомобіля.
Вказані тимчасово вилучені в ході огляду речі відповідають критеріям, зазначеним у ч.2 ст. 167 КПК України, та можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні, та для запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування та знищення слід накласти арешт на вказане майно.
Прокурор Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 та слідчий СВ Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Представник власника майна- адвокат ОСОБА_6 просив у задоволенні клопотання відмовити, послався на те, що підстави для накладення арешту відсутні, оскільки проводився обшук автомобіля без ухвали слідчого судді. Дані про вчинення кримінального правопорушення з застосуванням вказаного автомобіля відсутні. ОСОБА_5 є матір'ю ОСОБА_8 , та остання написала заяву про відсутність будь яких претензій, зазначила про те, що відбулась сварка з батьками, та вона не бажає притягнення батьків до кримінальної відповідальності.
Власник майна ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні клопотання, пославшись на викладені адвокатом доводи.
Суд, вислухавши прокурора, слідчого, власника майна та його представника, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, приходить до висновку, що клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні слідчого Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 120202205100001607 від 16.08.2020 за правовою кваліфікацією - ч.2 ст. 146 КК України, за фактом викрадення людини.
Відомості до ЄРДР вказане кримінальне правопорушення внесені за повідомленням ОСОБА_7 про те, що 15.08.2020 о 20 год. 26 хвил. за адресою: м.Харків, вул. Велика Панасівська, 26, було вчинено викрадення людини.
Як вбачається з протоколу огляду місця події, 27 серпня 2020 року, слідчим Холодногірського ВП МГУНП в Харківській області було проведено огляд місця події за адресою: м.Харків, вул. Малиновського, 3, в ході якого оглянуто автомобіль Деу Ланос, д.н.з НОМЕР_1 з брелком, з участю власника майна- ОСОБА_5 , за її згодою, та вказаний автомобіль з брелком було вилучено.
Згідно з ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечені кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч.1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України а рештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п.1 ч.2 вказаної статті арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
Як зазначено у ч.3 вказаної статті у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України с лідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до п.п.1,2 ч.2 вказаної статті при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Згідно зі ст.62 Конституції та ст.17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях.
Відповідно до ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, установленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Згідно зі ст.87 КПК докази, отримані внаслідок проведення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу є недопустимими.
За змістом ст. ст.223, 237 КПК, огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи, який згідно зі ст.234 КПК проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Також у ст.233 КПК встановлено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Винятком із цього правила є невідкладні випадки, пов'язані з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються в скоєнні злочину, у разі чого прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після вчинення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, а останній, розглядаючи таке клопотання згідно з вимогами ст.234 КПК, зобов'язаний перевірити, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, установлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню.
Як убачається з протоколу огляд місця події від 27.08.2020, при огляді автомобіля, в ході огляду салону відкривався бардачок, тобто проведений органами досудового розслідування огляд місця події фактично був обшуком, який згідно з приписами ч.2 ст.234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді.
Верховний Суд уже визнавав неприпустимість проведення обшуку під виглядом огляду місця події, зокрема в постановах від 7.06.2018 (справа №740/5066/15-к), від 26.02.2019 (справа №266/4000/14-к), від 19.03.2019 (справа №380/157/14-к), оскільки таким чином нівелюються вимоги судового контролю, передбачені в ст.233, ч.2 ст.234 КПК.
З клопотанням про проведення обшуку прокурор, слідчий до слідчого судді не зверталися, тому відповідно до згаданих положень отримані внаслідок такої слідчої дії докази є недопустимими й не можуть бути використані судом при прийнятті рішення.
Постанови про визнання речовими доказами вилученого майна слідчому судді не надано.
Як уже зазначав ВС у своїх попередніх рішеннях (постанови від 26.02.2019 у справі №266/4000/14-к, від 12.02.2019 у справі №159/451/16-к), для з'ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, не обмежуючись наявністю письмового підтвердження такої.
Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного й сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 7.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України» зазначив, що будь-яке втручання згідно з п.1 ст.8 конвенції повинне бути виправданим у розумінні п.2 як таке, що здійснюється «згідно із законом» і є «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення однієї або більше законних цілей, що в ньому наводяться. Формулювання «згідно із законом» вимагає від оскаржуваного заходу як підґрунтя в національному законодавстві, так і його відповідності принципові верховенства права. Головною метою ст.8 конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. У цьому рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, що огляд працівниками міліції житла заявника не проводився згідно із законом, оскільки дозвіл на огляд отримано за обставин, в яких були відсутні процесуальні гарантії, що захищають його здатність висловлювати свою справжню думку.
Всупереч наведеним вимогам кримінального процесуального закону, після здійсненого 27 серпня 2020 року працівниками правоохоронного органу огляду автомобіля всупереч положенням ч.3 ст. 233 КПК України, слідчий не звернувся невідкладно з клопотанням до слідчого судді про надання дозволу на проведення вже проведеного огляду, а 28 серпня 2020 року подав лише клопотання про накладення арешту на тимчасове вилучені в ході огляду автомобіля речі.
За таких обставин суд приходить до висновку про здійснення вказаної слідчої дії з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст. 233 КПК України.
Таким чином, вказані тимчасово вилучені в ході огляду місця події 27 серпня 2020 року речі отримані незаконним шляхом, та не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, є недопустимими доказами, передбачені ст. 170 КПК України правові підстави для накладання арешту на вищевказане майно відсутні, а тому клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Крім того, відсутні і достатні дані про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.
Так, згідно протоколу допиту потерплої ОСОБА_8 від 27.08.2020 остання від дачі показань відмовилась з посиланням на ст. 63 Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі тимчасово вилученого майна, тому вилучене майно підлягає поверненню особі, у якої воно вилучене.
Керуючись ст. ст. 168, 170-173, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
ухвалив:
У задоволенні клопотання прокурора Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 про накладання арешту на майно, а саме автомобіль Деу Ланос, д.н.з НОМЕР_1 , та брелок до нього, тимчасово вилучене в ході проведення 27 серпня 2020 року огляду місця події за адресою: м.Харків, вул. Малиновського, 3, - відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя - ОСОБА_1