18 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/17438/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Енд Проперті Менеджмент Компані"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 (колегія суддів: Хрипун О. О., Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 (суддя Грєхова О. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Енд Проперті Менеджмент Компані"
до Фонду державного майна України
про визнання рецензії на звіт про оцінку права вимоги протиправною, зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Констракшн енд проперті менеджмент компані" (далі - ТОВ "Констракшн енд проперті менеджмент компані") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України, в якому просило визнати протиправною Рецензію на звіт про оцінку права вимоги зобов'язання, внаслідок здійснення кредитної операції ТОВ "Регіональна енергетична компанія 1" № 414 від 25.02.2011, що належить ПАТ "Український професійний банк" (код рецензії 99-16-0543) від 09.11.2019, складену рецензентом, що працює у штаті Фонду державного майна України Моругою Тетяною Василівною; зобов'язати Фонд державного майна України виключити з Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності інформацію про результати рецензування, яка внесена до Державного реєстру на підставі Рецензії на звіт про оцінку права вимоги зобов'язання, внаслідок здійснення кредитної операції ТОВ "Регіональна енергетична компанія 1" № 414 від 25.02.2011, що належить ПАТ "Український професійний банк" (код рецензії 99-16-0543) від 09.11.2016, складної рецензентом Моругою Тетяною Василівною , що працює у штаті Фонду державного майна України.
1.2. Позивачем у позовній заяві зазначалося, що сам факт наявності рецензії на звіт про оцінку майна, що класифікується за ознакою абзацу 5 пункту 67 Національного стандарту № 1: "звіт про оцінку майна не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний", призводить до обмеження господарської діяльності (професійної оціночної діяльності) позивача як суб'єкта оціночної діяльності. Вважає, що рецензія на звіт, складена з істотним порушенням вимог законодавства про оцінку майна, а тому Фонд державного майна України зобов'язаний вилучити її з реєстру рецензій.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 у справі №910/17438/19, відмовлено ТОВ "Констракшн енд проперті менеджмент компані" у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України. Позовну заяву з доданими до неї документами повернуто заявнику.
2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що Рецензія на Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає критичний висновок щодо повноти та правильності виконання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання Звіту про оцінку майна. Встановлена правова природа Рецензії на звіт про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Означений спір про визнання недійсним рецензії на звіт про оцінку майна та застосування відповідних наслідків не може бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства, що узгоджується із правовою позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.03.2018 у справі № 914/881/17.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2019, ТОВ "Констракшн енд проперті менеджмент компані" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 та передати справу на розгляд суду першої інстанції.
3.2. Скаржник в обґрунтування касаційної скарги зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, у якій викладено правову позицію, на яку послався суд в оскаржуваній ухвалі, не може бути застосована до спірних правовідносин у цій справі. У справі № 914/881/17 судами розглядався спір про визнання недійсним звіту про оцінку майна, правові висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються виключно правової природи звіту про оцінку майна, а не рецензії на звіт. Скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що рецензія на звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, оскільки рецензія на звіт про оцінку майна є офіційним документом, який зумовлює передбачені законодавством правові наслідки для суб'єкта оціночної діяльності. Скаржник зазначає, що, відмовивши у розгляді спору, суди порушили його права, передбачені статтями 8, 124 Конституції України, частиною 1 статті 2, частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/17438/19 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
4.2. Переглянувши оскаржувану у справі ухвалу та постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
4.3. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про:
- визнання Рецензії на звіт про оцінку права вимоги, складеної рецензентом Фонду державного майна України, протиправною;
- зобов'язання Фонду державного майна України виключити з Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності інформацію про результати рецензування, яка внесена до Державного реєстру на підставі оскарженої Рецензії на Звіт про оцінку права вимоги.
4.4. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з положеннями частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів до господарського суду має право звернутися будь-яка юридична чи фізична особа, державний орган чи орган місцевого самоврядування, якщо відповідна справа віднесена до юрисдикції господарського суду.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності (пункт 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
4.5. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
4.6. Як свідчить аналіз положень статті 5, пункту 4 частини 3 статті 163 Господарського процесуального кодексу України, спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає та зазначає у своїй позовній заяві позивач.
За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням зазначених правових норм, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту.
4.7. Водночас на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений можливості надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, чи дає такий спосіб змогу забезпечити реальне та ефективне поновлення у порушених правах.
У з'ясуванні наведеного і полягає завдання судового розгляду, тому Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості в будь-якій формі відмовити у прийнятті до розгляду позовної заяви, в якій, на думку судді, позовні вимоги сформульовано неправильно.
4.8. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.06.2019 у справі № 908/1568/18 (пункт 15).
4.9. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, Рецензія на звіт про оцінку права вимоги, що класифікується за ознакою: звіт про оцінку майна не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний, складена з істотним порушенням вимог законодавства про оцінку майна і створює негативні правові наслідки для позивача у вигляді, зокрема, позбавлення сертифікату суб'єкта оціночної діяльності, а тому має бути визнана протиправною та виключена Фондом державного майна України з реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності.
Спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, згідно з положеннями статті 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" вирішуються в судовому порядку.
4.10. В оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції зазначено, що Рецензія на звіт про оцінку права вимоги є результатом практичної діяльності фахівців-оцінювачів з визначених питань та не є актом державного чи іншого органу, є лише документом, яким такі результати оформлені, тому вимога позивача про визнання Рецензії на звіт про оцінку протиправною не може бути предметом оскарження у судовому порядку.
При цьому щодо другої вимоги позивача про зобов'язання відповідача виключити Рецензію з реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності висновок судів відсутній, як і відсутній висновок щодо правового статусу позивача у цій справі, та у зв'язку із цим характеру та змісту правовідносин сторін, а відповідно і визначення юрисдикції цього спору.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України є передчасними та не відповідають наведеним нормам процесуального права.
4.11. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Крім того, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
4.12. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Отже, встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
4.13. Посилання суду першої інстанції на постанову Великої палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 є нерелевантним, оскільки позовні вимоги у справі № 914/881/17 стосувалися визнання недійсним Звіту про оцінку майна, а не Рецензії на звіт про оцінку майна. При цьому суди після порушення провадження у справі № 914/881/17 установили, що спір не підлягає розгляду в судах, та на цій підставі дійшли висновків про припинення провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
4.14. За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав та способи захисту, визначені статтею 16 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, встановлення судами наявності/відсутності порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, в той же час обов'язком позивача відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів.
Однак, суди не встановлювали чи порушено відповідачем права та інтереси позивача, чи внаслідок задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити дії буде відновлено права позивача. Наведені обставини можуть бути встановлені судом на стадії судового розгляду після відкриття провадження у справі.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 цього Кодексу).
5.2. Відповідно до статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
5.3. Згідно з частиною 4 статті 304 статті 310 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
5.4. Ураховуючи наведені положення законодавства, порушення судами норм процесуального права - пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції на стадію відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Енд Проперті Менеджмент Компані" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі № 910/17438/19 скасувати, справу № 910/17438/19 передати Господарському суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
В. А. Зуєв