18 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/3291/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
за участю представників:
позивача - Марач І. В.,
відповідачів - Болохівського А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 (судді: Тищенко О. В. - головуючий, Дикунська С. Я., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 (суддя Ковтун С. А.) у справі
за позовом Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"
до Житомирської обласної державної адміністрації і державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуша Олександра Васильовича
про визнання незаконним розпорядження та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У березні 2018 року Дочірнє підприємство "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (далі - ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА) та державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" (далі - державний реєстратор Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації") Богуш О. В. про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Житомирської ОДА від 22.12.2017 № 513 (далі - розпорядження від 22.12.2017); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38917834 від 22.12.2017, прийнятого державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богушем О. В.
В обґрунтування позову ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" послалося на те, що оспорюване розпорядження суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача як власника майнового комплексу туристичної бази "Лісовий берег"; внаслідок прийняття такого розпорядження позивача безпідставно позбавлено права власності на зазначене нерухоме майно. Позивач також наголосив, що державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за державою в особі Житомирської ОДА на об'єкт, право власності на який вже було зареєстровано раніше за позивачем.
1.2. У відзиві на позов Житомирська ОДА проти його задоволення заперечила, просила відмовити у позові; наголосила, що власником комплексу будівель туристичної бази "Лісовий берег" є держава, що підтверджено судовими рішеннями у справі № 17/5007/98/11, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017, і зазначені обставини не підлягають повторному доведенню; у позивача відсутні будь-які права на спірне нерухоме майно, оскільки свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001, на яке посилається позивач, не є правовстановлюючим документом, воно лише засвідчує факт проведення реєстрації і не породжує прав на майно, до того ж таке свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045, яке не стосується спірного майна та суб'єкта права власності.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020, позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано розпорядження від 22.12.2017. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснений на підставі рішення державного реєстратора Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богуша О. В. від 22.12.2017, індексний номер 38917834. Стягнуто з Житомирської ОДА на користь ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" 3 524,00 грн судового збору. В позові до державного реєстратора Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богуша О. В. відмовлено.
Господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про незаконність оспорюваного розпорядження та наявність правових підстав для його скасування у судовому порядку, оскільки таке розпорядження прийнято поза межами визначених законодавством повноважень Житомирської ОДА.
Стосовно позову в частині скасування рішення про державну реєстрацію суд першої інстанції виходив із того, що державна реєстрація є похідною дією від тих юридичних фактів, настання яких є підставою для виникнення права власності на майно, тому у випадку скасування такої реєстрації правові наслідки настають для особи, за якою відповідні речові права були зареєстровані. Суд зазначив, що ефективним способом захисту прав позивача у наведеному випадку є скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки саме такий спосіб призводить до повного відновлення та захисту прав позивача та забезпечить оптимальну можливість його виконання. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що у спорі про правомірність дій реєстратора, які носять похідний характер від вимог про правомірність юридичного факту, на підставі якого відбулася реєстрація, відповідачем є не суб'єкт реєстрації, а носій речових прав, а отже, належним відповідачем за вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у цьому випадку є Житомирська ОДА у зв'язку з чим суд відмовив у позові до державного реєстратора Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богуша О. В.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Житомирська ОДА, не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Житомирська ОДА у касаційній скарзі (з урахуванням уточненої редакції), в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; вважає, що суди не дослідили докази у справі. Зокрема, скаржник наголошує на приналежності спірного майна на праві власності державі та вважає, що пропуск Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) позовної давності при зверненні прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ з позовом у справі № 17/5007/98/11, не свідчить про необґрунтованість і безпідставність позову, а дійсність свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 залишається сумнівною щодо його законності.
Скаржник також посилається на постанову Вищого господарського суду України у справі № 916/3175/16 щодо необхідності урахування судами при розгляді справи обставин, наведених у процесуальних документах у кримінальному провадженні, у цьому випадку - у постанові про закриття кримінального провадження від 18.02.2019 стосовно підроблення свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001.
Окрім цього, скаржник посилається і на постанову Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
3.2. ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Зокрема, позивач наголошує на неподібності правовідносин у цій справі та у справах № 916/3175/16, № 910/10987/18, посилання на які містяться у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, предметом позову у цій справі є вимоги ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" заявлені до Житомирської ОДА та державного реєстратора Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богуш О. В. про визнання незаконним і скасування розпорядження від 22.12.2017 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38917834 від 22.12.2017.
Звертаючись із цим позовом, ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" обґрунтувало позов незаконністю оспорюваного розпорядження Житомирської ОДА, оскільки цей акт суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача як власника майнового комплексу туристичної бази "Лісовий берег", внаслідок його прийняття позивача безпідставно позбавлено права власності на нерухоме майно; державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за державою в особі Житомирської ОДА на об'єкт, право власності на який вже було зареєстровано раніше за позивачем.
Попередні судові інстанції визнали позовні вимоги доведеними та обґрунтованими у зв'язку з чим позов задовольнили.
Під час вирішення цього спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з оспорюваним розпорядженням голови Житомирської ОДА "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності" вирішено прийняти комплекс будівель площею 7 874,7 м2, розташованих за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, у державну власність в особі Житомирської ОДА; балансоутримувачем зазначених будівель визначено управління охорони здоров'я ОДА і доручено йому підготувати пакет документів і зареєструвати цей комплекс будівель за державою в особі Житомирської ОДА.
22.12.2017 державний реєстратор Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богуш О. В. на підставі розпорядження зареєстрував за державою в особі Житомирської ОДА право власності на комплекс будівель площею 7 874,7 м2, розташованих за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1447369918101). Підставою внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.12.2017 індексний номер 38917834, прийняте державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Богушем О. В. Під час проведення державної реєстрації прав на зазначене майно державний реєстратор Богуш О. В. відкрив новий розділ в Державному реєстрі прав.
На час прийняття оскаржуваного розпорядження та проведення реєстрації на майно за державою в особі Житомирської ОДП у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація про ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" як власника об'єкта нерухомого майна - туристичної бази "Лісовий берег" загальною площею 7 874,7 м2, розташованої за адресою: Житомирська область, м. Житомир, Чуднівське шосе, 1. Цьому об'єкту присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 983889418101.
Державна реєстрація права власності на туристичну базу "Лісовий берег", розташовану за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 983889418101) за ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур" проведена державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем 21.07.2016; підставою виникнення права власності у позивача на таке майно зазначено свідоцтво про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області.
Свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" видано 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"; у свідоцтві зазначено, що його видано на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045.
Господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору також установили, що свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", виданого 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" було предметом розгляду господарськими судами у справі № 17/5007/98/11 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ФДМУ до виконавчого комітету Житомирської міської ради, ПрАТ "Укрпрофтур" і ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур". Разом із вимогами про визнання недійсним зазначеного свідоцтва про право власності розглядалися вимоги про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1.
Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 17/5007/98/11 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині висновків щодо відмови у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, з підстав пропуску позовної давності.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 17/5007/98/11, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ФДМУ в частині визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", виданого 10.01.2001 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", з підстав пропуску позовної давності.
Господарські суди у справі № 17/5007/98/11 дійшли висновку про те, що на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужено виключно за згодою власника. Держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно.
Надаючи оцінку законності оскаржуваного у справі № 910/3291/18 розпорядження, суди попередніх інстанцій установили, що розпорядження від 22.12.2017 прийнято Житомирською ОДА з перевищенням повноважень; Житомирська ОДА не є суб'єктом, який здійснює управління майновим комплексом "Лісовий берег", розташованим за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1; станом на час прийняття цього розпорядження та здійснення державної реєстрації права власності за державою в особі Житомирської ОДА на зазначений комплекс будівель право власності на таке нерухоме майно вже було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому спірне розпорядження та подальша державна реєстрація права власності, за висновком судів, є втручанням у визнане державою право позивача на спірне майно, яке підлягає судовому захисту.
Попередні судові інстанції також зазначили, що згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 17/5007/98/11, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ФДМУ про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег" від 10.01.2001, виданого обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур". Це свідоцтво недійсним у встановленому порядку визнано та скасовано не було.
Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що таке свідоцтво не є предметом спору та дослідження у цій справі; відповідні доводи, наведені у касаційній скарзі щодо обставин його підробки не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржених судових рішень, щодо суті цього вирішеного спору за заявленими позивачем вимогами.
4.3. Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що предметом позову у справі № 910/10987/18 є вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас" про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 27.01.2010 № 151110Z25, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-Банк", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н. О. 27.01.2010 та зареєстрованим в реєстрі за № 54, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Сонас", в рахунок погашення наявної заборгованості Приватного акціонерного товариства "Укрпідшипник" перед позивачем за кредитним договором від 22.11.2006 № 15106К134. Позов обґрунтовано тим, що позичальник за кредитним договором від 22.11.2006 - Відкрите акціонерне товариство "Укрпідшипник" в порушення взятих на себе зобов'язань не погасив заборгованість за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-Банк" був укладений іпотечний договір від 27.01.2010. Внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором від 22.11.2006 позивач як іпотекодержатель набув право на задоволення своїх грошових вимог за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки. За твердженням позивача відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником предмета іпотеки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонас". У зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас" це товариство відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" набуло статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Згідно з постановою Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Зазначене свідчить, що правовідносини у справі № 910/10987/18 (про звернення стягнення на предмет іпотеки) не є подібними правовідносинам у справі № 910/3291/18 (про визнання незаконним і скасування акта місцевого органу виконавчої влади та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень). Водночас скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду не означає остаточного вирішення спору і формування остаточних правових висновків суду у відповідній справі, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені під час попереднього судового розгляду, що вплине і на правові висновки суду в такій справі.
Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань Житомирської ОДА на висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 02.08.2017 у справі № 916/3175/16, Верховний Суд зазначає, що не може взяти ці доводи до уваги, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Житомирської ОДА на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/3291/18 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Тобто положення пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України щодо недослідження судом зібраних у справі доказів може розглядатися як підстава для скасування судового рішення лише за умови наявності висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Проте як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі - застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України) у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому, зважаючи на викладене, Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу Житомирської ОДА в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/3291/18 залишає без змін.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
У частині 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.2. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі № 910/3291/18 за касаційною скаргою Житомирської ОДА в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно закрити, а касаційну скаргу Житомирської ОДА в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/3291/18 залишити без змін.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження у справі № 910/3291/18 за касаційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити.
Касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/3291/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак