25 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/389/20 пров. № А/857/8057/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Запотічного І.І., Бруновської Н.В.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Панікар І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов,-
У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року та постанову від 27.09.2019 року про стягнення з боржника основної винагороди.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольгою Леонідівною при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року з примусового виконання виконавчого напису № 3610, виданого 07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованості в розмірі 82 141,51 грн. порушено територіальну юрисдикцію, оскільки виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання. Окрім того, приватний виконавець при визначенні розміру основної винагороди в оскаржуваній постанові ВП № 60176910 від 27.09.2019 року не врахував того, що підставою для сплати приватному виконавцю винагороди є вчинення ним виконавчих дій із забезпечення повного або часткового стягнення з боржника на користь стягувача зазначеної у виконавчому документі суми, та того, що розмір винагороди обчислюється у відсотках до суми, фактично стягнутої за виконавчим документом. Позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року та постанову від 27.09.2019 року про стягнення з боржника основної винагороди протиправними, внаслідок чого, просить суд визнати їх протиправними та скасувати. Просив позов задоволити.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 60176910 від 27.09.2019 року.
Рішення суду першої інстанції оскаржив приватний виконавиць виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області вчинено виконавчий напис № 3610 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" заборгованості в сумі 81 641,51 грн.
08.08.2019 представником стягувача ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" подано приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. заяву про примусове виконання рішення, а саме: виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" заборгованості в сумі 81 641,51 грн.
У заяві стягувач зазначив боржником ОСОБА_1 , місце знаходження майна: ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс". До заяви додано платіжне доручення про сплату авансового внеску, оригінал виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року, копію довіреності та довідку про відкриття рахунку.
Згідно листа ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" № 604/ДР/19 від 08.08.2019 року, адресованого відповідачу, у клієнта ОСОБА_1 для обліку поточної заборгованості відкрито рахунок № НОМЕР_1 від 16.02.2018 року в валюті гривня в ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс", що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41.
27.09.2019 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 з примусового виконання виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року та постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статі 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно частини 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Апеляційним судом встановлено та вбачається з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Юхименко Ольги Леонідівни визначено: м. Київ.
Згідно частини 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Згідно пункту 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Разом з тим, згідно відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчий округ, на території якого відповідач здійснює діяльність є м. Київ, тоді як місце проживання боржника (позивача) є місто Івано-Франківськ.
Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відтак, приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач дійшла висновку, що безготівкові кошти боржника, які перебувають на рахунку у банку, є об'єктом права власності.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховний Суд від 10.09.2018 року у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 905/3542/15.
Верховним Судом звернута увага саме на момент звернення до стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Закон України "Про виконавче провадження" вирізняє майно боржника: майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.
Разом з тим, якщо законодавець у Законі України "Про виконавче провадження" вживає термін "майно", поширюючи його значення на "кошти", то термін "кошти" відображається в дужках чи пов'язується змістом у відповідному реченні. Натомість у частині 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" термін "майно" вжито без вказівки про кошти.
Відтак, виконання рішення за місцезнаходженням майна, в розумінні вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів, що відповідачем і не досліджувалося, а в свою чергу трактувалося як "місце реєстрації центрального офісу банківської установи".
Положення частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного (приватного) виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного (приватного) виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку.
Окрім цього, таке застосування відповідачем частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" взагалі нівелює принцип територіальної підвідомчості примусового виконання рішень, так як переважна більшість центральних відділень банківських установ зареєстровані в місті Києві.
Відтак, частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" не поширює свою дію на грошові кошти, що знаходяться на рахунках банківських установ.
Частиною 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно частини 1 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин 2-4 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 6 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Відповідно до частини 7 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (далі - Порядок № 643).
Згідно пункту 19 Порядку № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Частиною 4 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналізуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів", суд доходить висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 03.03.2020 року у справі № 260/801/19.
Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Частиною 3 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Таким чином, що відповідач всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № 60176910 від 27.09.2019 року, окрім того сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим документом з ОСОБА_1 стягнута не була.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №300/389/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді І. І. Запотічний
Н. В. Бруновська
Повне судове рішення складено 26.08.2020р.