м. Вінниця
21 серпня 2020 р. Справа № 120/1873/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку
про: визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку у якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 14 років з урахуванням щомісячної грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою відповідача у невключені щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, до складу грошового забезпечення з якого позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні.
В подальшому позивачем подано заяву про зміну предмету позову зі змісту якої встановлено, що він просить визнати протиправною бездіяльність Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, до складу грошового забезпечення з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні. У зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.
Також із прохальної частини зазначеної заяви встановлено, що позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період з 28.08.2017 року по дату винесення рішення судом.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, що з урахуванням вимог ст. ст. 159, 162 КАС України є підставою для вирішення даної справи за наявними матеріалами справи та в межах заявлених позовних вимог.
Так, ч. 4 ст. 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того суд зауважує, що набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
До прийняття вищенаведеного Закону, процесуальні строки продовжувались на весь строк дії такого карантину, тобто такі строки підлягали автоматичному продовженню. Що на практиці означає - на невизначений строк.
Оскільки автоматичне продовження процесуальних строків призводить до зловживання сторонами процесуальними правами, у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості перейти до наступної стадії у зв'язку з продовженням попередніх строків. Такі обставини суттєво перешкоджають здійсненню ефективного судочинства.
Із внесеними змінами Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" суд може поновити процесуальні строки, при умові визнання причини їх пропуску поважними і в тому числі такими, що зумовлені обмежувальними заходами, що були впровадженні у зв'язку з карантином.
Таким чином, автоматичне продовження строків скасовується, а для того щоб поновити такий строк, учаснику справи потрібно подати заяву і вказати у ній поважну причину (пов'язану з карантинними обмеженнями), що спричинила пропуск відповідних строків.
Стосовно строків, які вже були автоматично продовженні до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", то вони закінчуються через 20 днів після набрання чинності цього Закону. Закон набирає чинності 17.07.2020 року, і як наслідок такий строк продовжується до 5 серпня 2020 року.
Оскільки після продовження строку заяв із зазначенням поважності пропуску строку для подачі відзиву на адміністративний позов відповідачем подано не було, суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді офіцера відділення спеціального призначення Військової служби правопорядку Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку Південного територіального управління Військової служби правопорядку.
Наказом начальника Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку від 28.08.2017 року № 178 виключений із списків особового складу 28.08.2017 року. Одночасно цим же наказом встановлена вислуга років у Збройних Силах України станом на 28.07.2017 року 14 років 01 місяць 09 днів. Також прийнято рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги.
В подальшому, 31.03.2020 року, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням здійснити перерахунок грошової допомоги при звільненні та її виплату із включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям передбаченої постановою КМУ № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", додатково просив надати детальний розрахунок виплаченої йому одноразової грошової допомоги із зазначенням складових грошового забезпечення.
За результатами розгляду звернення позивача, листом від 28.04.2020 року № 1257/СР, відповідачем відмовлено у задоволенні звернення, з підстав того, що виплата грошової допомоги під час звільнення була здійснена у повному обсязі.
Позивач вважаючи, що грошова допомога при звільненні була виплачена всупереч вимогам Закону України "Про Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки розрахунок допомоги було здійснено виходячи з грошового забезпечення до якого не було включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", звернувся до суду з дани позовом.
Відносно заяви позивача про зміну предмету позову. Суд дану заяву розцінює, як заяву про збільшення позовних вимог, оскільки первинні позовні вимоги залишились та лише були доповненні додатковими.
Суд зазначає, що основні позовні вимоги заявлені до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку, який є належним відповідачем у справі, що підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується позивачем.
Водночас, тільки з п. 3 прохальної частини заяви про збільшення позовних вимог суду стає зрозумілим, що позовні вимоги додатково заявлені до військової частини НОМЕР_1 , яка у свою чергу, не є ні відповідачем у справі, ні роботодавцем ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 7 ст. 47 КАС України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Із зазначеного слідує, що змінюючи предмет або підстави позову, збільшуючи або зменшуючи розмір позовних вимог, нормами чинного законодавства на позивача покладено обов'язок належного повідомлення усіх учасників справи.
Чого позивачем у даному випадку дотримано не було. Оскільки надана до суду заява не містить доказів направлення її копії належному відповідачу, яким є Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку, тому така заява не може в силу приписів ч. 7 ст. 47 КАС України прийнята судом до розгляду та підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу порядок проходження громадянами України" військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 40 Закону "Про загальний військовий обов'язок і військову службу гарантії правового і соціального захисту громадян України", які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Частиною 1 ст. 9 цього ж Закону обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (чинної на момент вчинення правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Так, п.п. 2 п. 1 Постанови № 889 (чинної на момент вчинення правовідносин) Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у п.п. 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Як зазначалось, позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за закінченням дії контракту); на момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 14 повних календарних років служби, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як встановлено із довідки № 1257/СР від 28.04.2020 року щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови становила 60% місячного забезпечення дана обставина підтверджується наказом про звільнення № 178 від 28.08.2017 року.
Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив.
Відмова від наведеного ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, за змістом п. 38.1 розділу XXXVIII якої особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Вирішуючи спір в межах правового поля судом враховано пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Так, ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Крім того, суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови КМУ № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
При розгляді даної справи судом прийнято до уваги висновки Верховного Суду, наведений у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17 та постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17.
У зв'язку із зазначеним суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судового збору, то такий не присуджується в силу п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" оскільки позивач є учасником бойових дій.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 ) до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 24290095) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не проведення остаточного розрахунку при звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а саме не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 року № 889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович