20 серпня 2020 р. м. ХерсонСправа № 540/1128/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді: Морської Г.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки виплати грошових коштів при розрахунку,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі-відповідач), в якому просить:
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 12601 грн.;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції у сумі 15121,20 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Ухвалою від 07.05.2020 р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів встановлено, що позивач оскаржує несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому вказує, що дату перерахування суми коштів на рахунок йому стало відомо із відповіді Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі №5аз/100/01-2020 від 30.03.2020 р.
Проте, із досліджених документів, долучених відповідачем до відзиву, суд встановив, що позивачу 24.09.2019 р. було перераховано суму грошового забезпечення та вихідну матеріальну допомогу на його картковий рахунок. Тобто позивачу було відомо про дану остаточного розрахунку при звільненні ще 24.09.2019 р.
Ухвалою від 04.08.2020 р. позовну заяву відповідно до ч. 2 ст. 160 КАС України залишенню без руху, надано позивачу строку для усунення її недоліків, а саме - надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів.
17.08.2020 року позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовуючи поважність причин його пропуску тим, що після звільнення позивач отримав розрахунок лише 24.09.2019 р., проте не отримав довідку з ретельним обґрунтуванням суми виплати. Тому вважає, що він не міг дізнатися чи порушені його права чи ні. Стверджує, що право на звернення до суду у нього виникло з 30.03.2020 р. - після отримання відповіді відповідача.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з урахуванням вказаних доводів, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Нормами статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
З матеріалів справи судом встановлено, що предметом спору є стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати (середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні передбаченого ст.117 КЗпП), а також стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з врахуванням індексу інфляції.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем 24.09.2019 року проведено розрахунок із ОСОБА_1 шляхом перерахування на його рахунок суми грошового забезпечення у сумі 950,98 грн. та вихідної допомоги у розмірі 80346,09 грн.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.09.2019 року (дата проведення банком платіжних доручень №535, №540) та саме з цієї дати починається перебіг тримісячного строку звернення до суду із даним позовом.
Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі 802/28/16-а, від 20 червня 2018 року у справі 823/761/17, від 25 липня 2019 року у справі №2140/1471/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18, від 21 січня 2020 року у справі № 826/15879/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19, від 04 червня 2020 року у справі № 815/1606/18, від 09 червня 2020 року у справі № 420/5797/18, від 30 червня 2020 року у справі № 360/4889/19.
Натомість, позовну заяву подано позивачем 04 травня 2020 року, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд не приймає доводи позивача про те, що про суми розрахунку при звільненні та обґрунтування нарахування такої суми позивач дізнався 30.03.2020 після отримання відповіді на своє звернення, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що після проведеної виплати 24.09.2019 р. відповідач діями чи бездіяльністю порушив його права та законні інтереси.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На підставі зазначеного та за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ГУНП в АР Крим та м. Севастополі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) підлягає залишенню без розгляду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з ГУНП в АР Крим та м. Севастополі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції суд зазначає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись п.8 ч. 1 ст. 240, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки виплати грошових коштів при розрахунку залишити без розгляду.
Ухвалу надіслати особам, які беруть участь у справі.
Роз'яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.
У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Г.М. Морська
кат. 106030000