Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.
Єдиний унікальний номер справи №753/6332/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8076/2020
13 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І., Яворського М.А.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній власності ОСОБА_1 - 1/4 частка, ОСОБА_3 -1/4 частка та ОСОБА_4 - 1\2 частка. Окрім зазначених власників у даній квартирі зареєстрований малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином ОСОБА_3 .
Зазначає, що ОСОБА_2 в зазначеній квартирі не проживає, оскільки фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим позивач просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_3 протягом десяти днів з дати набрання рішенням законної сили вчинити усі дії, необхідні для зняття з реєстраційного обліку малолітнього ОСОБА_2
ОСОБА_1 зазначав, що проживання у квартирі ще однієї особи є порушенням норм ст.47 ЖК УРСР, призводить до утиску інших співвласників, які фактично проживають у даній квартирі, зокрема позивача. Крім того, комунальні послуги нараховуються уповноваженими організаціями відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб. Таким чином, реєстрація малолітнього ОСОБА_2 у квартирі, який не проживає у квартирі, призводить до додаткових надмірних витрат інших співвласників, без згоди яких дитина була зареєстрована у квартирі, що безпосередньо впливає на права і обов'язки позивача. Позивач ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_3 , у відзиві на позов від 01 липня 2019 року зазначив, що ОСОБА_2 є його сином. ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири, і його малолітній син зареєстрований в квартирі за згодою інших співвласників. На даний час ОСОБА_2 в квартирі не проживає, але періодично проживає там під час канікул, тощо. В квартирі є його особисті речі, книги. Враховуючи, що між сторонами склалися напружені відносини та існують конфлікти ОСОБА_2 постійно проживає разом зі своєю матір'ю за іншою адресою. Тимчасово перебуваючи у спірній квартирі дитина знаходиться разом з татом або бабусею.
Зазначає, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року встановлено порядок користування спірною квартирою, виділено у користування ОСОБА_1 окрему кімнату жилою площею 9,9 кв.м., ОСОБА_4 і ОСОБА_3 дві інші кімнати площею 17,0 кв.м. та площею 14,8 кв.м., а тому реєстрація малолітньої дитини жодним чином не перешкоджає позивачу користуватися даною квартирою та не несе фінансових навантажень, пов'язаних з реєстрацією дитини. Крім того, просив врахувати суд, що всі витрати, пов'язані з утриманням квартири та комунальні послуги співвласники сплачують окремо, лише за себе (свої частки).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі посилався на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, суд не врахував, що позивач є власником частини спірної квартири, що неповнолітній ОСОБА_2 у квартирі не проживає, а відтак висновок суду про відмову у позові є помилковим.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 13 серпня 2020 року за адресами, наявними в матеріалах справи, Заяв , клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Представники позивача та відповідача приймають участь у розгляді справи.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що треті особи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, відсутні підстави вважати поважними причини неявки третіх осіб, які приймають участь у справі, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, власниками квартири за адресою: АДРЕСА_3 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 1997 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 лютого 2016 року, є:
ОСОБА_3 -1/4 частка,
ОСОБА_1 -1/4 частка,
ОСОБА_4 на -1/2 частка (а.с. 7,8, 23-25, 30-33, 43-44, 80).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_1 окрему кімнату жилою площею 9,9 кв.м., ОСОБА_4 і ОСОБА_3 дві інші кімнати площею 17,0 кв.м. та площею 14,8 кв.м.
Зобов'язано КЦ «Центр комунального сервісу» укласти окремі договори про участь у витратах по утриманню будинку, прибудинкової території та наданню комунальних послуг окремо з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на окремо виділені жилі приміщення у квартирі (а.с. 78).
Крім того судом встановлено, що в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_3 .
На підтвердження своїх вимог, позивачем були надані довідки про перебування ОСОБА_2 на обліку у КНП «ЦПМСД-2» Подільського району м. Києва, де він отримує медичну допомогу, та про навчання ОСОБА_2 у середній загальноосвітній школі №93 Подільського району м. Києва (а.с. 47-50). На думку позивача, вказані обставини свідчать про не проживання малолітнього ОСОБА_2 у спірній квартирі.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову правильно виходив із того, що відсутні підстави вважати, що права позивача є порушеними. Колегія суддів погоджується з такими висновками.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Частиною другою цієї статті встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Слід зазначити , що відповідно до норм Сімейного Кодексу України захист прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень.
Згідно з ч.3 ч.4, ч.6 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Враховуючи вищевикладене, зокрема, що ОСОБА_2 є малолітньою дитиною та не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його непроживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.
Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_2 набув право власності, позивачем не надано, хоча це відповідно до статей 12, 81 ЦПК України року є його процесуальним обов'язком.
Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
Крім того судом враховано , що між сторонами встановлено порядок користування спірною квартирою, визначений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року. Позивач вказані обставини визнав, крім того підтвердив, що співвласники квартири платять за послуги за окремими рахунками.
Стаття 2 ЦПК України визначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність").
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що у порядку цивільного судочинства розглядаються справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.
Належних доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, що малолітній відповідач ОСОБА_2 порушує права позивача на житло, позивач ОСОБА_1 не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, правильно виходив із того, що позивач не надав жодних доказів щодо порушення його права на житло. Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовних вимог, які були досліджені судом першої інстанції і їм надана оцінка.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369,374,375,381 - 384 ЦПК України колегія суддів , -
По с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 серпня 2020 року.
Головуючий
Судді