Справа № 758/15213/18 Головуючий у суді першої інстанції: Захарчук С.С.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7921/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
15 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І.
Секретаря судового засідання Климчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачем договору б/н від 10 травня 2011 року.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 10.05.2011 № б/н у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених вимог, позивач подав апеляційну скаргу в загальному порядку.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог і ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині вимог ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховані надані позивачем докази, з яких вбачається, що відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції та надав згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифи банку, які викладені на банківському сайті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також позичальник надав свою згоду і на зміну кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку, що передбачено п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4. умовами та правилами банківських послуг. В рамках укладеного договору з ОСОБА_1 банком збільшений кредитний ліміт до 5 673,13 грн. і на цю суми були нараховані відсотки та інші суми. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні з позичальника процентів за користування кредитом, посилаючись на те, що суд, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні процентів за користування кредитом, чим порушив вимоги статей 1048,1054 ЦК України.
Відповідач, у визначений ухвалою суду строк, не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судове засідання учасники справи не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з видачею платіжної картки для авторизації (а.с. 9, 110).
Підписані ОСОБА_1 умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» у формі довідки, містять характеристику умов і порядку погашення кредиту; базову відсоткову ставку; порядок плати за кредит; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (а.с. 10).
Випискою про рух коштів по платіжній картці № НОМЕР_1 підтверджується авторизація 10 травня 2011 року банком електронного платіжного засобу на здійснення операцій користувачем, із встановленням кредитного ліміту у розмірі 500,00 грн. (а.с. 42).
В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідач у справі) згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_1 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 11-25).
Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими він погодився при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано.
У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 19 листопада 2018 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 18 039,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 5 673,13 грн.; заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом - 5 425,18 грн.; заборгованість за пенею - 5 605,59 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 835,20 грн. (штраф процентна складова).
Надаючи юридичну оцінку правовідносинам сторін, судом першої інстанції встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору у вигляді анкети-заяви від 10 травня 2011 року банк надав позичальнику ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 4000,00 грн., останній отримав грошові кошти та користувався ними. Взяті на себе зобов'язання з повернення суми позики не виконав, станом на 19 листопада 2018 року за позичальником обліковується заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 000,00 грн.
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за зобов'язанням з повернення суми позики у розмірі 4 000,00 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, чим порушив права кредитора, а тому позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню.
В цій частині задоволених вимог рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.
Апеляційна скарга подана позивачем щодо оскарження судового рішення в частині відмовлених вимог у стягненні залишку тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені за порушення виконання зобов'язання та штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Вирішуючи спір в частині залишку заборгованості по тілу кредиту у розмірі 1 673,13 грн. (5 673,13 грн. - 4 000,00 грн.), та відмовляючи в її задоволенні, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що на підставу укладеного договору з позичальником ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви б/н від 10 травня 2011 року кредитний ліміт за платіжною карткою складає розмір 4 000,00 грн., а тому до стягнення з позичальника ОСОБА_1 підлягає борг за тілом кредиту з фактично отриманих та використаних грошових коштів в межах визначеного кредитного ліміту.
Відмовляючи у задоволенні складової вимоги заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом в сумі 5 425,18 грн.; пені - 5 605,59 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 835,20 грн. (штраф процентна складова), суд першої інстанції керувався тим, що за умовами укладеного та підписаного сторонами договору розмір і порядок одержання процентів за користування кредитними коштами не встановлений. Також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення виконання зобов'язання.
Відхиляючи умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як доказ приєднання позичальника до запропонованих банком умов, якими передбачений обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також відповідальність за порушенням умов договору, суд першої інстанцій виходив із того, що надані позивачем письмові докази не містять підпису відповідача, а тому вони не є складовою частиною укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору № б/н від 10 травня 2011 року.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів виходить з такого.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України) - стаття 1054 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору - частина 4 статті 631 ЦК України.
Аналізуючи норми статей 530, 631, 1050 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами існують кредитні правовідносини.
Із наданих позивачем письмових доказів на підтвердження своїх вимог вбачається, що кредитний договір укладений та підписаний сторонами у вигляді анкети-заяви б/н від 10 травня 2011 року та довідки про умови кредитування від 10 травня 2011 року, з видачею позичальнику платіжної картки № НОМЕР_1 для авторизації, зі строком дії - до останнього дня місяця лютого 2015 року (а.с. 9, 10, 110).
За умовами кредитування, що підписані ОСОБА_1 10 травня 2011 року, позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом за базовою ставкою 3,0 % в місяць (36,00% на рік), із встановленим порядком зниження ліміту заборгованості шляхом сплати позичальником до 25 числа кожного місяця 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн. щомісячного платежу, на погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки (пеня, штраф) у випадках порушення виконання зобов'язання (а.с. 10).
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм вказує на те, що банк АТ КБ «ПриватБанк» при укладенні договору з позичальником ОСОБА_1 належним чином повідомив останнього про умови кредитування в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, пені за порушення виконання зобов'язання, а тому такий договір може бути підставою для покладення на позичальника ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, а також пені у разі порушення боржником зобов'язання.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені положення закону та умови договору сторін уваги не звернув, та відмовляючи у позові АТ КБ «ПриватБанк» в частині складової вимоги заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом, пені за порушення виконання зобов'язання, дійшов помилкового висновку про недосягнення сторонами зобов'язання згоди щодо розміру і порядку одержання процентів за користування кредитними коштами та сплати пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про те, що рішення суду першої інстанції в частині складових вимог заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом, пені за порушення виконання зобов'язання ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі, та достатніми для скасування оскаржуваного рішення в цій частині вимог.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині складової вимоги заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом, пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання, колегія суддів виходить з такого.
За приписами абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню за порушення термінів погашення грошового зобов'язання за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Із суті кредитного зобов'язання, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 випливає, що позичальник зобов'язувався повернути суму позики, сплатити проценти за користування кредитом, а також пеню у разі порушення грошового зобов'язання в межах виданого кредитного ліміту не пізніше 28 лютого 2015 року.
Доказів переукладення кредитного договору після 28 лютого 2015 року на таких самих умовах, на яких він був укладений з позичальником ОСОБА_1 на підставі договору б/н від 10 травня 2011 року та умов кредитування від 10 травня 2011 року, позивачем не надано.
Подана позивачем довідка, яка містить інформацію про відкриття та видачу позичальнику, окрім платіжної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 , 24 червня 2011 року кредитної картки за № НОМЕР_2 , 01 лютого 2015 року кредитної картки за № НОМЕР_3 , 22 липня 2015 року кредитної картки за № НОМЕР_3 , 06 червня 2016 року - за № НОМЕР_4 , 18 січня 2020 року - за № НОМЕР_5 , а також виписка про рух коштів на вказаних платіжних картках не підтверджують обставин видачі банком відповідачу ОСОБА_1 електронних платіжних засобів в межах одного й того ж договору, у зв'язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави ототожнювати картки за №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 з договором № б/н від 10 травня 2011 року та умовами кредитування від 10 травня 2011 року.
На підставі встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що кредитор АТ КБ «ПриватБанк» має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання відповідно до умов укладеного сторонами договору № б/н від 10 травня 2011 року та погоджених умов кредитування від 10 травня 2011 року.
За умовами укладеного договору позичальник зобов'язувався у межах строку кредитування до 28 лютого 2015 року повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитними коштами в сумі 5 425,18 грн. виникла за період з 14 серпня 2015 року по 28 жовтня 2018 року; заборгованість по пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання в сумі 5 605,59 грн. виникла за період з 01 листопада 2017 року по 28 жовтня 2018 року (а.с. 4-8).
Отже, визначені кредитодавцем періоди для нарахування процентів за користування кредитом та пені на суму невиконаного грошового зобов'язання виходять за межі строку кредитування, який за умовами укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі 28 лютого 2015 року.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, пеню за порушення термінів погашення грошового зобов'язання, тому заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитними коштами, пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання за період, що виходить за межі строку кредитування, з 01 березня 2015 року по 28 жовтня 2018 року в загальній сумі 11 030,77 грн. (5 425,18 грн. + 5 605,59 грн.) не ґрунтується на вимогах закону, а тому не підлягає задоволенню.
Перевіряючи розрахунок заборгованості за договором б/н від 10 травня 2011 року в частині складової процентів за користування кредитними коштами та пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання в межах строку кредитування за період з 10 травня 2011 року по 28 лютого 2015 року, колегією суддів встановлено, що за вказаний період кредитором нараховані до сплати проценти за користування кредитом в сумі 29,83 грн., які у повному розмірі сплачені позичальником. Пеня за порушення термінів погашення грошового зобов'язання не нараховувалась. Станом на 28 лютого 2015 року за позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) борг за вказаними складовими заборгованості в межах строку кредитування за період з 10 травня 2011 року по 28 лютого 2015 року не обліковується (а.с. 4).
Відхиляються колегією суддів і доводи позивача в частині приєднання позичальника до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, які передбачають прийняття позичальником умов, зокрема щодо автоматичної пролонгації договору на той же строк та тих самих умовах, про розмір та підстави стягнення штрафів за порушення виконання зобов'язання відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, виходячи з такого.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості, складовими якої є: нараховані проценти за користування кредитом за період з 14 серпня 2015 року по 28 жовтня 2018 року в сумі 5 425,18 грн., нарахована пеня за порушення термінів погашення грошового зобов'язання в сумі 5 605,59 грн., що виникла за період з 01 листопада 2017 року по 28 жовтня 2018 року та штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 835,20 грн. (штраф процентна складова), посилався на витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними під підпис при укладенні кредитного договору, тому наданий банком витяг з умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору б/н від 10 травня 2011 року та умовами кредитування від 10 травня 2011 року.
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, а саме: щодо пролонгації договору на таких самих умовах, а також стягнення штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Суд першої інстанції, надаючи юридичну оцінку правовідносинам сторін в частині вимог щодо стягнення штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 835,20 грн. (штраф процентна складова), правильно виходив із того, що умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а тому вони не є складовою частиною укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору № б/н від 10 травня 2011 року, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника на користь банку неустойки (штрафу) за порушення зобов'язання відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Колегія суддів вважає обґрунтованими підстави та мотиви рішення суду першої інстанції про відмову у позові і в частині стягнення залишку заборгованості по тілу кредиту у розмірі 1 673,13 грн. (5 673,13 грн. - 4 000,00 грн.) і відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що оскаржуване судове рішення в цій частині вирішення позову ухвалене без належної оцінки наданих позивачем доказів та їх належного обґрунтування. Як вірно встановлено судом першої інстанції при дослідженні обставин справи в цій частині складової заборгованості, що на підставу укладеного договору з позичальником ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви б/н від 10 травня 2011 року кредитний ліміт на платіжній картці складав розмір 4 000,00 грн., а тому до стягнення з позичальника ОСОБА_1 підлягає борг за тілом кредиту з фактично отриманих та використаних грошових коштів в межах визначеного кредитного ліміту.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що в рамках укладеного договору з позичальником ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви б/н від 10 травня 2011 року кредитний ліміт був збільшений до 5 673,13 грн. спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів та їх юридичної оцінки.
Так, із долученої позивачем до матеріалів справи виписки про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , яка містить деталі (опис) платіжних операції з використанням декількох платіжних карток за період з 10 травня 2011 року до 28 жовтня 2018 року, вбачається, що кредитний ліміт у розмірі 5 000,00 грн., що встановлений банком 14 червня 2016 року, обліковується на платіжній картці № НОМЕР_4 . Однак фактичні обставини справи свідчать про те, що електронний платіжний засіб з номером ідентифікації НОМЕР_4 в рамках укладеного договору з позичальником ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви б/н від 10 травня 2011 року та довідки про умови кредитування від 10 травня 2011 року позичальнику не видавався. На підставі укладеного договору банк 10 травня 2011 року надав доступ позичальникові ОСОБА_1 на проведення операції з використанням електронного платіжного засобу за № НОМЕР_1 , із початковим встановленим кредитним лімітом у розмірі 500,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів (а.с. 42, 44). У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав ототожнювати картку № НОМЕР_4 , із встановленим на ній кредитним лімітом у розмірі 5 000,00 грн., з договором № б/н від 10 травня 2011 року.
Разом з тим, вирішуючи спір в частині складових вимог заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом, нарахованої пені за порушення термінів погашення грошового зобов'язання, суд першої інстанції не дослідив усіх передбачених нормою права юридичних фактів, наявність яких впливає на остаточний результат справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в цій частині вимог і ухвалення у відповідній частині нового рішення по суті вирішення спору. Результат оцінки доказів в цій частині вимог відображений судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині судового рішення.
В частині задоволених вимог про стягнення з відповідача заборгованості за зобов'язанням з повернення суми позики у розмірі 4 000,00 грн. рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині вирішення вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за порушення виконання зобов'язання скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
В частині вирішення вимог про стягнення залишку заборгованості по тілу кредиту у розмірі 1 673,13 грн., штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: