Справа № 420/5051/20
14 серпня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про зобов'язання вчинити певні дії, -
15.06.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому позивач просить зобов'язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 13.04.2020 року у розмірі 7 712,30 грн., сплаченого згідно з квитанцією №13-260867/1 від 13.04.2020 року.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 13.04.2020р. ОСОБА_1 під час придбання квартири (за адресою: АДРЕСА_2 ) сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, а саме: 7 712,30 грн. Проте придбання житла позивачем здійснювалось вперше та згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, іншого житла, окрім придбаної вперше вищезазначеної квартири у позивача немає. Відтак, позивач вважає, що з урахуванням приписів п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», він не повинен був сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуючи, що придбавав житло вперше. На думку позивача, відмова відповідача у поверненні безпідставно сплачених коштів з посиланням на відсутність офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається вперше, є протиправною.
Ухвалою суду від 22.06.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
14.07.2020р. від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/10673/20), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивачем не було надано жодних доказів наявності обставин, за яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується з урахуванням п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач звернув увагу, що органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а подання про повернення коштів може бути сформоване лише за наявності документального підтвердження компетентного органу, який би володів інформацією щодо прав на нерухоме майно. З 01.01.2013р. функціонує Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, який містить відомості про зареєстровані речові права лише після 01.01.2013р., тому не є повним реєстром щодо речових прав на нерухоме майно. Зазначене, на думку відповідача, унеможливлює надання подання про повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, відповідач зазначив, що за змістом ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
13.04.2020р. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири серія та номер 981 від 13.04.2020р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Мозолєвою О.В. придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07.05.2020р.).
Під час оформлення договору купівлі-продажу позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 % від вартості квартири) в розмірі 7712,30грн., що підтверджується копією квитанції №13-260867/1 від 13.04.2020р. (а.с. 6).
Листом №1500-050208/26767 від 20.05.2020р. ГУ ПФУ в Одеській області на заяву позивача від 06.05.2020р. повідомило останнього про відсутність підстав для надання подання про повернення суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7712,30 грн., сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Обґрунтовуючи відмову, відповідач зазначив, що оскільки органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією щодо права власності громадян на нерухоме майно, таке подання може бути сформоване лише за наявності документального підтвердження компетентного органу, який би володів інформацією щодо прав на нерухоме майно. При цьому зазначено, що з 01.01.2013р. функціонує Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, який містить відомості про зареєстровані речові права лише після 01.01.2013р., тому не є повним реєстром щодо речових прав на нерухоме майно, що, на думку відповідача, унеможливлює надання подання про повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7712,30 грн. (а.с. 7).
Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР визначено порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ст. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Відповідно до п.10 ст.4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюється ставка збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.
За змістом п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р. (далі - Порядок № 1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки: 1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла; 2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, який містить відомості про зареєстровані речові права лише після 01.01.2013р. є неповним реєстром щодо речових прав на нерухоме майно.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних органів можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що неодноразово висловлювалась у постановах від 20.03.2018р. у справі №819/1249/17, від 30.01.2018р. у справі №819/1498/17, від 31.01.2018р. у справі №819/1667/18, від 13.12.2018р. у справі №813/969/17.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та можливості у Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може належати до зобов'язань приватної особи, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень, зокрема, п.п 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Москаль проти Польщі").
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки". Тобто державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з квитанції №13-260867/1 від 13.04.2020р. (а.с. 6) та не заперечується учасниками справи, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7712,30 грн. з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України через банк отримувача - Казначейство України, отримувач - УК у м.Одесі/Приморський район, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету.
За відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Поряд з цим, п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р. (далі - Порядок №787) визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до п. 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 21-2 від 27.09.2010р., яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів: заяви платника; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015 р., Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 р. у справі № 813/1126/17, від 14.05.2019р. у справі № 813/1514/17.
Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 43 від 29.01.2013 р., органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Під час оформлення договору купівлі-продажу позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 % від вартості квартири) в розмірі 7712,30 грн.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем квитанції №13-260867/1 від 13.04.2020р., Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №208490468 від 10.12.2019р.
Так, позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше надав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №208490468 від 10.12.2019р. (а.с. 5-5), згідно якої позивачу на праві приватної власності належить об'єкт житлової нерухомості, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2069216151101). Відомостей щодо інших об'єктів нерухомого майна, придбаних позивачем раніше вказана інформаційна довідка не містить.
Так, станом на час придбання позивачем нерухомості та станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло.
Вказане питання предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням надати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п.9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 р. № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
З урахуванням наведеного та враховуючи відсутність доказів, які б спростували обставини придбання позивачем житла вперше, суд дійшов висновку щодо наявності права у позивача на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Частиною 1, пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України встановлено, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В адміністративному позові позивач просила суд зобов'язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 13.04.2020 року у розмірі 7 712,30 грн., сплаченого згідно з квитанцією №13-260867/1 від 13.04.2020 року..
Виходячи з положень ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправної відмови у вигляді листа №1500-050208/26767 від 20.05.2020р. Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у поверненні ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7712,30 грн.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання Головного Управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 13.04.2020 року у розмірі 7 712,30 грн., сплаченого згідно з квитанцією №13-260867/1 від 13.04.2020 року., виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 КАС України.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивачки буде саме визнання протиправної відмови у вигляді листа №1500-050208/26767 від 20.05.2020р. Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у поверненні ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7712,30 грн. та зобов'язання Головного Управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 13.04.2020 року у розмірі 7 712,30 грн., сплаченого згідно з квитанцією №13-260867/1 від 13.04.2020 року.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною відмову у вигляді листа №1500-050208/26767 від 20.05.2020р. Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) у поверненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7712,30 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) сформувати і подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7 712 (сім тисяч сімсот дванадцять) гривень 30 копійок, сплаченого згідно квитанції №13-260867/1 від 13.04.2020р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Токмілова Л.М.
.