11 серпня2020 року
м. Київ
справа № 361/3305/20
провадження № 22-ц/824/9802/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2020 року у складі судді Сердинського В.С.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 300 000 грн в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної належному позивачу на праві приватної власності майну.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 грудня 2015 року між сторонами укладено договір оренди житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності позивачу. У зв'язку із пошкодженням відповідачем вказаного нерухомого майна, просив стягнути з ОСОБА_2 300 000 грн у рахунок відшкодування шкоди.
04 червня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належне відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності нерухоме майно із забороною його відчуження до закінчення розгляду спору, а саме: на житловий будинок загальною площею 121,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з кадастровим номером 3221280801:01:081:0127, площею 0,0332 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Посилався на те, що ОСОБА_2 може відчужити належне їй на праві власності майно, що у разі задоволення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт із забороною відчуження на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись з указаною ухвалою, 26 червня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення позову.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що твердження позивача про можливість відчуження відповідачем належного їй на праві власності нерухомого майна є необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами.
Звертає увагу суду на те, що сума заподіяної шкоди у розмірі 300 000 грн є лише міркуваннями позивача. ОСОБА_1 не долучено до матеріалів справи обґрунтованого розрахунку суми, яку останній має намір стягнути.
Стверджує, що накладення арешту на вказане майно порушує права малолітніх дітей відповідача, а саме ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також права чоловіка останньої, оскільки житловий будинок є спільною власністю подружжя.
Вказує, що міськрайонний суд не з'ясував орієнтовної вартості майна, на яке накладено арешт, не переконався у співмірності обраного позивачем заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, у зв'язку з чим не мав підстав для задоволення заяви.
04 серпня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
10 серпня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в яких останній просить скасувати оскаржувану ухвалу.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Позивач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 109, 124), причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти дії щодо нерухомого майна відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 300 000 грн.
Проте, з таким висновком суду колегія не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також їх співмірність із заявленими позивачем вимогами.
Проте, заява позивача ОСОБА_1 не містить будь-якого достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Виходячи з цього, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.
Як убачається з матеріалів справи, представником позивача заявлено вимогу про накладення арешту на майно відповідача, а самена житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_2 .
На підтвердження права власності відповідача на вказане майно, стороною позивача надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, згідно якої ОСОБА_2 на праві приватної власності належить указане вище нерухоме майно, проте позивачем не надано інформації щодо вартості такого майна.
Виходячи з викладеного, не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в частині другій статті 149 ЦПК України, за винятком випадків, коли такі наслідки безпосередньо випливають із суті рішення, дії.
Окрім того, з матеріалів позовної заяви не можливо встановити дійсний розмір шкоди, сума, заявлена позивачем до стягнення, не обґрунтована жодними доказами, відсутні будь-які розрахунки, з яких виходив позивач при складенні позовної заяви та визначенні розміру заподіяної шкоди, у зв'язку з чим неможливо встановити чи є співмірними заходи забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Отже, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, колегія суддів уважає, що позивачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
Виходячи з вимог статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмету спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену практику.
Разом з тим, усупереч встановленим законом вимогам до змісту судового рішення, постановлена ухвала взагалі не містить будь-якої вмотивованої оцінки обставин справи та доводів сторін, а також обґрунтування висновків суду в частині задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову.
За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що питання щодо задоволення заяви про забезпечення позову судом першої інстанції вирішено з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду з такою заявою у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову призведуть до утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2020 року - скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено «11» серпня 2020 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна