11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 754/15344/18
провадження № 22-ц/824/10102/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,(суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року у складі судді Саламон О.Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа Десята Київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, -
У жовтні 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений Десятою київською державною нотаріальною конторою за номером 4-300 від 24 березня 2017 року. Також просив повернути сторони в первинний стан та визнати право власності на вказану квартиру за позивачем.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_6 в кінці жовтня 2019 року дізналась про те, що 24 березня 2017 року між нею та відповідачами укладено договір дарування квартири, згідно з умовами якого Ѕ частину вказаної квартири подаровано ОСОБА_7 , іншу частину - ОСОБА_3 .
Стверджував, що відповідачі обманним шляхом змусили ОСОБА_6 укласти договір дарування вказаного майна, повідомивши їй, що мають на увазі договір довічного утримання.
Указував, що помилка сталась внаслідок того, що позивач є особою похилого віку, хворіла, юридично необізнана, внаслідок чого помилилась щодо правової природи правочину, насправді хотіла скласти заповіт або договір довічного утримання, адже договір дарування є вкрай невигідний правочин для неї, оскільки квартира, що є предметом спору, була її єдиним майном.
Уважав, що про недійсність правочину свідчить також те, що позивач, подарувавши квартиру відповідачам, не мала наміру і внутрішньої волі передати її їм, оскільки не переселилась з квартири, ключі від неї не передала, сплачувала самостійно комунальні платежі та здійснювала ремонтні роботи.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_6 , у зв'язку зі смертю останньої.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 26 червня 2020 року представник позивача ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стверджує, що судом першої інстанції не враховано того, що договір дарування квартири, яка є предметом спору, укладено поза волею позивача, оскільки остання не мала наміру позбавлятись свого єдиного житла до своєї смерті.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим М.С. відкрито спадкову справу №64472206. Спадкоємицею, що прийняла спадщину після померлої, є її дочка ОСОБА_1 , що є правонаступником у даній справі та найближчим родичем позивача.
Зазначає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не були найближчими особами для ОСОБА_6 , що, на думку апелянта, додатково підтверджує той факт, що останні ввели в оману ОСОБА_6 щодо правової природи договору дарування.
30 липня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що правочин, вчинений внаслідок «обману», «помилки щодо природи правочину». Належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні договору дарування «обману» та «помилки», а саме неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача, суду також не надано.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 24 березня 2017 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом десятої Київської державної нотаріальної контори, у відповідності до якого ОСОБА_6 передала безоплатно у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кв. АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Із заявою про прийняття спадщини за законом на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_6 , звернулася донька померлої ОСОБА_1 .
Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Сторона позивача посилалася на те, що оспорюваний договір укладений внаслідок обману з боку відповідачів, помилки щодо природи правочину, у зв'язку з похилим віком та станом здоров'я ОСОБА_6 .
На підтвердження своїх доводів стороною позивача суду було надано рахунки та квитанції про оплату саме позивачем житлово-комунальних послуг за адресою: кв. АДРЕСА_1 (а.с. 31-101, 124-161).
Судом першої інстанції в якості свідка було допитано доньку ОСОБА_6 ОСОБА_1 , яка в процесі розгляду справи залучена судом в якості позивача, як правонаступник померлої ОСОБА_6
ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначала, що про укладення оспорюваного договору дізналась у 2018 році, при цьому ОСОБА_6 повідомила їй, що відповідачі відвезли її до нотаріуса, де вона підписала договір, не розуміючи, що підписує договір дарування.
ОСОБА_6 , обґрунтовуючи вимоги позову посилалась на те, що мала намір укласти з відповідачами договір довічного утримання, за умовами якого відповідачі будуть її доглядати та забезпечувати, або скласти заповіт.
Проте, як стверджувалось ОСОБА_6 , відповідачі, скориставшись її правовою необізнаністю та поганим самопочуттям, шляхом обману, оформили ці домовленості договором дарування квартири.
Також, ОСОБА_6 вказувала на те, що не мала наміру дарувати квартиру, оскільки має доньку, якій бажала її залишити. Вказувала на те, що після укладання договору продовжила проживати в спірній квартирі, тобто наслідки укладання договору не настали.
Відповідачі в процесі судового розгляду в суді першої інстанції зазначали, що жодних домовленостей з ОСОБА_6 щодо її утримання не мали. Остання сама зателефонувала їм та запропонувала укласти договір дарування, при цьому зазначаючи про погані відносини з донькою ОСОБА_1 та небажання залишати їй квартиру. У нотаріуса Антонова О.П. уважно читала договір, нотаріусом було чітко роз'яснено його природу, права сторін.
З матеріалів справи та пояснень сторін убачається, що ОСОБА_6 подарувала спірну квартиру своїм рідним сестрам, при підготовці до укладення договору дарування особисто отримала довідку про місце проживання та склад сім'ї, надала нотаріусу правовстановлюючі документи, технічний паспорт на квартиру, а також Звіт проведення незалежної оцінки квартири, самостійно прибула до нотаріуса.
Окрім того, ОСОБА_6 власноручно підписала заяву про намір подарувати квартиру АДРЕСА_1 , в якій повідомила та гарантувала, що у вказаній квартирі не зареєстровані та не проживають малолітні або неповнолітні діти; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану частку квартири, у тому числі і відповідно до ст.ст. 60, 65, 74 ,97 СК України, відсутні; нотаріусом роз'яснено зміст ст.ст. 57-74, 97 СК України.
У договорі дарування відсутні умови щодо дати передачі квартири та документів дарувальником обдаровуваним.
Окрім того, ОСОБА_6 відповідно до договору дарування 2/3 часток квартири від 11 серпня 2005 року набула право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 , яку успадкувала за законом донька померлої ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_6 при укладенні оспорюваного договору дарування вже мала досвід вчинення даного правочину та була обізнана з його умовами та наслідками.
Також, спірна квартира станом на час укладення договору дарування від 24 березня 2017 року не була єдиним житлом позивача.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_6 розуміла значення своїх дій та спрямувала волевиявлення саме на вчинення договору дарування квартири своїм рідним сестрам, до жовтня 2018 року, доки її донька не дізналася про вчинення матір'ю вказаного договору дарування, питання про визнання недійсним цього договору не порушувала.
Стороною позивача під час розгляду справи чітко не зазначено який саме правочин мала намір укласти позивач або заповіт, або договір довічного утримання та заявлено вимогу про визнання договору дарування недійсним одразу з двох підстав: вчинення правочину під впливом обману та наявності помилки.
Отже, на підтвердження зворотного стороною позивача жодних доказів суду не надано.
В якості основних доказів на підтвердження позовних вимог, позивачем долучено до матеріалів справи квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, що не є належним, достатнім доказом та самостійною підставою для визнання недійсним договору дарування.
Окрім того, як установлено з матеріалів справи, відповідачі пропонували укласти мирову угоду та повернути квартиру, проте позивач відмовилась від укладення мирової угоди.
Ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 77-80 ЦПК України, належними, допустимими та достатніми є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі них можна встановити дійсні обставини справи, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія погоджується з висновком суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки сторона позивача не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування виникла помилка стосовно правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи спірний договір, ОСОБА_6 усвідомлювала умови правочину і його правові наслідки.
Установивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення спірного договору дарування вона мала намір скласти заповіт або договір довічного утримання, що є її процесуальним обов'язком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним за статтею 229 ЦК України.
Правильним є висновок і про відсутність у справі належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття ОСОБА_6 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
При цьому, місцевий суд урахував, що після укладення договору дарування квартири відповідачі прийняли її в дар, зареєструвавши за собою право власності у встановленому законом порядку на неї.
Отже, на підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «11» серпня 2020 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай