Апеляційне провадження № 22-ц/824/6044/2020
Справа 753/616/19
Іменем України
11 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Трусової Т.О. в м. Київ 07 червня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервісматеріали 1" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2019 року позивач ТОВ "Будсервісматеріали 1" звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь суму боргу в розмірі 8640 грн., неустойку у вигляді пені в розмірі 2471,80 грн. та 3 % річних з простроченої суми боргу в розмірі 395,94 грн., інфляційну складову боргу 1471,68 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить машиномісце № НОМЕР_1 секції НОМЕР_3 підземної автостоянки за адресою АДРЕСА_1 , після введення автопаркінгу в експлуатацію його було прийнято на обслуговування обслуговуючою організацією ТОВ "Будсервісматеріали 1".
01 серпня 2007 року між сторонами укладено договір про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території № 1-08-30А/Ах13Е. Уклавши договір, відповідач в числі інших власників машиномісць автопаркінгу, прийняв умови обслуговування та зобов'язався щомісячно сплачувати вартість послуг позивача і приймати участь у витратах по утриманню автопаркінгу та свого машиномісця.
На виконання вимог Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 115 від 22 січня 1996 року та умов договорів, укладених з власниками стояночних місць, позивачем укладено договори з постачальниками електроенергії, води, комунальними службами, здійснюється пропускний і внутрішній режим, постійна охорона, прибирання території, надається цілий ряд інших послуг по обслуговуванню автопаркінгу, відповідно до умов договорів та вимог Правил.
Відповідно до п. 4.4 договору та додаткової угоди № 2 від 15 квітня 2013 року до договору, розмір щомісячної плати за обслуговування машиномісця (частка власника у витратах) становить 240 грн. Згідно п. 4.5 договору оплата здійснюється власником у національній валюті через касу або на поточний рахунок виконавця не пізніше 25 числа поточного місяця.
Проте, відповідач не виконує взяті на себе вищевикладені договірні зобов'язання, в зв'язку з чим виникла заборгованість за спожиті згідно договору послуги, що станом на 26 грудня 2018 року складає 8640 грн. Відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 автопаркінгу, його право на вільне володіння і користування власністю беззаперечне, більше того, крім місця автопаркінгу відповідачеві на праві спільної сумісної власності належать місця загального користування, опорні конструкції та обладнання автопаркінгу.
Згідно п. 5.3 договору, при затримці оплати послуг виконавця та своєї частки у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки на строк більше 10 днів власник виплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, на кожен день прострочення. Враховуючи вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" відповідачу нараховується пеня у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності, та відповідно до розрахунку заборгованості становить 2471,80 грн. Крім того, позивач має право на стягнення штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року позов ТОВ "Будсервісматеріали 1" задоволено, стягнуто з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання послуг в сумі 8640 грн., пеню в сумі 2471,80 грн., інфляційну складову боргу в сумі 1471,68 грн., 3 % річних в сумі 395,94 грн. та судовий збір в сумі 1762 грн., а всього 14741,42 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що зі змісту положень договору від 01 серпня 2007 року слідує, що обов'язком позивача є надання послуг відповідачу як власнику визначеного договором нерухомого майна - машиномісця. Крім того, у преамбулі договору зазначається, що відповідач діє на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. З огляду на положення ч. 1 ст. 901 ЦК України та змісту договору, обов'язковими умовами оплати послуг позивача є їх надання останнім відповідачу як власнику нерухомого майна - машиномісця. При цьому відповідач повинен споживати дані послуги, будучи власником відповідного нерухомого майна.
Водночас, відповідно до договору дарування машиномісця від 28 січня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , останній прийняв в дар (у власність) машиномісце № НОМЕР_1 пл. 15,8 кв.м., що розташоване у секції НОМЕР_2 підземної автостоянки по АДРЕСА_1 . В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу машиномісця від 24 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання купила зазначене машиномісце і є його власником.
Отже, з 2013 року відповідач не є власником машиномісця і з цього часу позивач не міг надавати йому відповідні послуги по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території. Оскільки заборгованість, заявлена позивачем до стягнення, нарахована з 2014 року, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, у будь-якому разі позивачем не доведено належними доказами надання відповідачу послуг по утриманню машиномісця за вказаний позивачем період, з огляду на що підстав для задоволення позову не вбачається. Крім того, вважав, що позивачем пропущено позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за відповідним договором.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "Будсервісматеріали 1" є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у (96.09) (а. с. 10 - 11).
01 серпня 2007 року ОСОБА_1 , який діяв на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно (власник) і ТОВ "Будсервісматеріали - 1" (виконавець) уклали договір № 1-08-30А/Ах13Е про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території (а. с. 6 - 8), за умовами якого власник передає, а виконавець приймає на обслуговування місце № НОМЕР_1 секції НОМЕР_3, яке знаходиться в підвалі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , та належить власникові на праві приватної власності. Виконавець забезпечує обслуговування стоянки і прилеглої території, збереження транспортних засобів власника на стоянці, а власник оплачує послуги виконавця по обслуговуванню стоянки і бере участь у витратах по її утриманню.
Згідно п. 4.4, 4.5 договору на момент підписання даного договору сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складає 165 грн. без ПДВ. Оплата здійснюється власником у національній валюті України в касу, або на поточний рахунок виконавця не пізніше 25 числа поточного місяця.
Згідно п. 5.3 договору при затримці оплати послуг виконавця та своєї частки у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки на строк більше 10 днів власник виплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяли на момент прострочення, за кожний день прострочення.
Додатком № 1 до договору є перелік транспортних засобів, які належать власникові та зберігаються на автостоянці в контексті п.п. 2.1.2, 2.2.6, 2.2.7 та 5.5 вищезгаданого договору, а також зазначені особи, які крім власника мають право ставити вищевказані транспортні засоби на стоянці (а. с. 8).
15 квітня 2013 року ОСОБА_1 і ТОВ "Будсервісматеріали - 1" уклали додаткову угоду № 2/Ахм13 до договору № 1-08-30А/Ах13Е від 01 серпня 2007 року, за умовами якої з 01 травня 2013 року сума однієї частки власника у витратах по утриманню та обслуговуванню стоянки складає 240 грн. на місяць (а. с. 9).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи позов ТОВ "Будсервісматеріали 1" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, суд першої інстанції виходив із того, що за умовами укладеного між сторонами договору виконавець забезпечує обслуговування стоянки і прилеглої території, збереження транспортних засобів власника на стоянці, а власник оплачує послуги виконавця по обслуговуванню стоянки і бере участь у витратах по її утриманню, однак з січня 2016 року відповідач не здійснює оплату послуг за вищевказаним договором, внаслідок чого виникла заборгованість в загальному розмірі 8640 грн.
Апеляційний суд не може погодитися із даними висновками, виходячи із наступного.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 9 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі статтею 977 ЦК України, якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).
Згідно п. 16 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, на всіх автостоянках плата за тимчасове зберігання транспортного засобу справляється за передбачуваний термін зберігання, а за довготермінове - на умовах, передбачених у договорі зберігання транспортного засобу.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг з обслуговування майна з елементами договору зберігання, а отже належить до групи договорів, спрямованих на надання фактичних послуг.
Зі змісту положень договору № 1-08-30А/Ах13Е від 01 серпня 2007 року випливає, що послуги надаються позивачем відповідачу як власнику визначеного договором нерухомого майна - машиномісця, а в преамбулі договору зазначено, що відповідач діє на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що виконавець зобов'язується забезпечити умови обслуговування стоянки, що дозволяють власникові здійснювати зберігання транспортного засобу у відповідності до «Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених Кабінетом Міністрів України.
З огляду на зазначені положення закону та умов договору від 01 серпня 2007 року, обов'язковими умовами оплати послуг позивача є їх надання останнім відповідачу як власнику нерухомого майна - машиномісця. При цьому відповідач повинен споживати дані послуги, будучи власником відповідного нерухомого майна.
Разом із тим, судом першої інстанції не встановлено обставини, які мають значення для справи, а саме чи дійсно ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі як власник і користувач машиномісця і прилеглої території, яке, за умовами договору, обслуговує позивач.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 надано договір дарування машиномісця від 28 січня 2013 року, за умовами якого відповідач подарував ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 пл. 15,80 кв.м., що розташоване в секції НОМЕР_2 підземної автостоянки по АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 422 (а. с. 33 - 35).
Крім того, 24 листопада 2016 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 4454, відчужив зазначене машиномісце на користь ОСОБА_3 (а. с. 37 - 38).
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача ОСОБА_1 , докази повідомлення його про час і місце розгляду справи в матеріалах справи відсутні, у відповідача не було можливості подати зазначені докази до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, надані відповідачем докази приймаються апеляційним судом.
Із наданих відповідачем договорів дарування та купівлі-продажу вбачається, що із 28 січня 2013 року ОСОБА_1 не є власником машиномісця, яке було предметом договору № 1-08-30А/Ах13Е від 01 серпня 2007 року про надання послуг по обслуговуванню і участі в витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, отже з 2013 року позивач фактично не міг надавати відповідачу відповідні послуги, передбачені умовами договору, а відповідач не міг їх приймати.
Апеляційний суд приймає до уваги, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено обставин надання відповідачу послуг по утриманню машиномісця за період з 2013 року.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про утворення заборгованості за договором у відповідача ОСОБА_1 з 2016 року є передчасними та помилковими, ОСОБА_1 не є належним відповідачем за даним позовом і позов задоволено судом першої інстанції безпідставно.
Виходячи із вищевикладеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Апеляційний суд враховує, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом звернення із позовом до належного власника машиномісця, який є відповідальним за порушення прав позивача.
Як роз'яснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв'язку за його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права та у разі спливу позовної давності, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.
Враховуючи, що в позові відмовлено в зв'язку із його необгрунтованістю, заява відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності апеляційним судом не розглядається.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервісматеріали 1" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді :