Справа № 345/1263/19
Провадження № 11-кп/4808/390/20
Категорія ст. 199 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
10 серпня 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5
з участю секретаря ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12012090170000393 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.07.2020 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 із визначенням розміру застави, -
за участю: прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_9
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду як незаконну, змінити міру запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням засобу електродного контролю або без нього. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що колегією суддів не були прийняті до уваги його доводи в частині того, що він не вчиняв вказаний злочин, та доводи щодо відсутності ризиків, що не підтверджені та, зі слів прокурора, тривають 2 роки 6 місяців, які випливають з надуманого обвинувачення. Вказує, що судове засіданні відбувається один раз на 2 місяці, що є грубим порушенням всіх розумних строків, виходячи з розуміння ст. 28 КПК України. Вказує на упередження виконання неіснуючого вироку. Зазначає на відсутність належних та достатніх доказів щодо можливості його переховування у разі зміни запобіжного заходу. Стверджує про явну фальсифікацію матеріалів справи, а саме долучення заднім числом запиту про його видачу в Україну, про що ним буде надано повідомлення про злочин. Апелянт висловив свою незгоду й в частині застави, максимальний розмір якої є завідомо непосильним для нього. Просить суд прийняти до уваги наявність у нього міцних соціальних зв'язків, відсутність судимостей, наявність постійного місця мешкання, та його особистого зобов'язання виконувати всі законні вимоги чи обмеження у пересуванні, які може накласти суд.
Ухвалу колегії суддів Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.07.2020 року ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою з визначенням розміру застави 423600 грн. Своє рішення колегія суддів першої інстанції обґрунтувала тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше був оголошений у розшук, та відсутні данні, які б вказували на наявність у нього міцних соціальних зв'язків, що, в свою чергу, свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, а тому, процесуальну поведінку останнього, не можливо забезпечити іншим більш м'яким запобіжним заходом.
Під час апеляційного провадження:
- обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги, просили ухвалу суду скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора;
- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, з'ясувавши обставини справи, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін, з таких підстав.
З висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, вбачається, що останньому інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, в особливо великих розмірах, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою вирішувалось на стадії судового розгляду, де вирішальним є з'ясування питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
З клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою вбачається, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1 (переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду), п. 3 (незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні); п. 4 (перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином) ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погодилась колегія суддів суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок, викладений в ухвалі суду щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так, ризик переховування ОСОБА_7 від суду підтверджується тим, що з 17.04.2007 року останній переховувався від органів досудового розслідування та суду, обвинуваченого з 2007 року було оголошено у розшук, а з 2010 року - оголошено у міжнародний розшук, у 2018 року встановлено перебування обвинуваченого в Російській Федерації, з 14.02.2018 року ОСОБА_7 перебуває під вартою, з лютого 2019 року отсанній перебуває на території України.
Ризик незаконного впливу на потерпілого чи свідків підтверджується поведінкою обвинуваченого ОСОБА_7 в суді першої інстанції під час дачі пояснень потерпілим ОСОБА_10 , про що наголошено в ухвалі суду першої інстанції.
Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином також має місце, виходячи з того, що ОСОБА_7 усвідомлює неминучість покарання у разі доведеності його вини, максимальна межа якого передбачає покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а тому є ймовірність, що останній буде приймати всі можливі заходи з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
З наведеного вище, колегія суддів знаходить безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 в частині відсутності належних та достатніх доказів щодо можливості його переховування у разі зміни запобіжного заходу за більш м'який, зокрема й запропонований ним - цілодобовий домашній арешт з носінням засобу електродного контролю або без нього.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 331 КПК України, врахував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України, а тому доводи апелянта в частині відсутності ризиків, не є слушними.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів.
Доводи апелянта про те, що він не вчиняв вказаний злочин, а обвинувачення є надуманим, не можуть бути перевірені під час вказаного апеляційного розгляду, оскільки ці доводи є предметом безпосередньо судового розгляду, а не розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, предметом якого є лише наявність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження вказаного запобіжного заходу.
Переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого особі обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також до вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих злочинів.
Посилання апелянта на те, що судове засіданні відбувається один раз на 2 місяці, що, на його думку, є грубим порушенням всіх розумних строків, виходячи з розуміння ст. 28 КПК України, не може бути прийнятим до уваги, оскільки вказана обставина відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Твердження апелянта про явну фальсифікацію матеріалів справи, а саме долучення заднім числом запиту про його видачу в Україну, перевіряється шляхом подачі відповідного клопотання в правоохоронних органі, про що, як вбачається з апеляційної скарги, ОСОБА_7 відомо, виходячи з його посилання в апеляційної скарги на те, що ним буде надано повідомлення про злочин.
Посилання апелянта на наявність у нього міцних соціальних зв'язків, відсутність судимостей, наявність постійного місця мешкання, та його особистого зобов'язання виконувати всі законні вимоги чи обмеження у пересуванні, які може накласти суд, не підтверджені належними доказами.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов'язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, зазначених вище, які давали суду першої інстанції достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Також є безпідставними й доводи апелянта в частині того, що розмір застави є занадто великим та завідомо непосильним для нього.
На думку колегії суддів, визначений в оскаржуваній ухвалі розмір застави у виді 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 423600 грн., узгоджується з вимогами і положеннями п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, якими передбачено обов'язок слідчого судді визначити розмір застави, у визначеній межі, достатньої для виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.
Колегія суду першої інстанції врахувала обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , дані про його особу, відомості про те, що він ухилявся від досудового розслідування та суду, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а також практику Європейського суду з прав людини, в частині того, що застава повинна достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Виходячи з наведено вище, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо доцільності визначити обвинуваченому ОСОБА_7 саме такий розмір застави, визначених діючим законодавством для вказаного виду злочину, що є справедливим, та здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права обвинуваченого, та підстав вважати її завідомо непомірною для ОСОБА_7 колегія суддів не вбачає.
В той же час, ані в апеляційній скарзі, ані під час апеляційного перегляду справи, не наведено переконливих даних про необхідність застосування застави у меншому розмірі.
Відсутність доходу, не є тією безумовною підставою з якою закон пов'язує зменшення визначеного судом розміру застави, а тому не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали суду, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.07.2020 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 із визначенням розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5