30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 752/26664/17
провадження № 51-3013 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року,
встановив:
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року ОСОБА_4 визнано винуватим та призначено покарання: за частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, без конфіскації майна; за частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 289 КК, із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без конфіскації майна; за частиною 3 статті 289 КК, із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, без конфіскації майна. На підставі частини 1 статті 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_4 призначено у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна. У строк покарання засудженому зараховано попереднє ув'язнення, починаючи з 25 січня 2017 року по 03 лютого 2017 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі; початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання, після вступу вироку в законну силу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 не погоджується із вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, просить скасувати зазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
В обґрунтування своїх вимог засуджений посилається на те, що під час судового розгляду судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, проте, положення вказаної норми йому не було роз'яснено належним чином, у зв'язку із чим, на його думку, він був позбавлений права захищати свої права та інтереси. Саме зазначене порушення, на думку засудженого ОСОБА_4 , обумовило неправильну кваліфікацію його дій, та, як наслідок - призначення надто суворого покарання.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається із вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року, засуджений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні злочинів, інкримінованих йому за обставинами, відображеними в обвинувальному акті. Судом встановлено, що засуджений допомагав слідству з'ясувати обставини злочинів, зустрічався з усіма потерпілими які, до нього претензій не мали, просить врахувати, що має четверо неповнолітніх дітей, попередньо була угода з прокурором, детально розповідав про обставини злочинів та осіб, з якими їх вчиняв, просить не позбавляти волі реально.
Окрім того, у вироку зазначено, що суд, враховуючи що на цьому наполягали учасники судового провадження, керуючись вимогами статті 349 КПК, після допиту обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Учасники судового провадження, яким було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає. Тому, окрім допиту обвинуваченого, інші докази, за погодженням з учасниками, судом не досліджувалися, за виключенням документів, які стосуються судових витрат, речових доказів та даних про особу засудженого.
При призначенні покарання суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених злочинів, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного, а саме: засуджений ОСОБА_4 за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, вважається таким, що немає судимості, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває; обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні 4 неповнолітніх дітей, що підтверджено оригіналами свідоцтв про народження, копії яких долучено до матеріалів. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено. Суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі, без конфіскації майна. Окрім того, суд, враховуючи характер і тяжкість вчинених злочинів, персональну роль та ступінь участі ОСОБА_4 у незаконному заволодінні транспортним засобом, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, керуючись вимогами статті 69 КК, призначив засудженому основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями частин 2, 3 статті 289 КК.
За встановлених обставин колегія суддів не убачає неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого Голосіївським районним судом міста Києва у вироку від 25 лютого 2020 року у зв'язку з його надмірною суворістю, про що зазначає засуджений.
Київським апеляційним судом в ухвалі від 03 червня 2020 року встановлено, що в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_4 , зазначено лише вимоги щодо вироку суду першої інстанції в частині зміни покарання і застосування до призначеного покарання положень статті 75 КК, а висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів, за обставин, викладених у вироку, учасниками судового розгляду в суді апеляційної інстанції не оскаржувався.
Колегія суддів Київського апеляційного суду дійшла висновку про те, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер і тяжкість вчинених злочинів, що враховується і апеляційним судом при перевірці рішення суду, а саме те, що кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_4 , відповідно до статті 12 КК, відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, персональну роль та ступінь участі ОСОБА_4 у незаконному заволодінні транспортними засобами, особу винного, обставини, що впливають на покарання, а тому обґрунтовано призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями частин 2, 3 статті 289 КК України.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у зв'язку з надмірною суворістю, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, під час розгляду судами першої та апеляційної інстанції колегією суддів не встановлено.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись статтею 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року.
Ухвала Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3