Справа № 560/1205/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
28 липня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та стягнення з середнього заробітку в сумі 28853 грн. 90 коп. за час затримки з 05 жовтня 2019 року по 09 грудня 2019 року виплати йому при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, присудженої рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 560/3214/19-а.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 28 653,90 гривень середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення (компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
В решті вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що поза увагою суду залишилось те, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальне законодавство не визначає порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця. З огляду на викладене, скаржник вважає, що у даній справі підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, які є пріоритетними. Крім того, зазначає скаржник, позивач не має права на виплати, передбачені ст.117 КЗпП України, оскільки спір щодо належних до виплати сум при звільненні виник після звільнення. Посилаючись на практику Верховного Суду у справах № 810/11543/17 № 825/742/16 та інших, просить відмовити у позові.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановив суд, ОСОБА_1 проходив військову службу, і згідно з витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2019 №214 звільнений в запас та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Розрахунок з ОСОБА_1 проведено в день звільнення.
Одержавши розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 з'ясував, що в суму розрахунку не включена та не виплачена сума компенсації за невикористані в 2015-2019 роках додаткові відпустки як учаснику бойових дій.
Оскільки відповідач не визнавав його право на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, ОСОБА_1 11.10.2019 року звернувся до суду з позовом про протиправність дій Військової частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати зазначеної грошової компенсації та зобов'язання виплатити компенсацію.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі №560/3214/19, яке набрало законної сили 05.02.2020 відповідно до ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 04.10.2019
На виконання рішення, Військова частина нарахувала ОСОБА_2 належну компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 29 958,77 грн. та виплатила її, зарахувавши на картковий рахунок ОСОБА_1 18.02.2020 року.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 порушує питання про стягнення з відповідача в порядку ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки з 05.10.2019 по 09.12.2019 (дата постановлення рішення у справі №560/3214/19).
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2019 року у справі 825/598/17 (К/9901/23837/18).
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, право на які підтверджено судовим рішенням, - позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, які наводяться скаржником в апеляційній скарзі, не свідчать про порушення місцевим судом норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 липня 2020 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.