Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 202/2112/18
провадження № 61-4334св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Слюсар Л. П., від 02 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 05 лютого 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 12 лютого 2010 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній син проживає разом з нею та основний тягар з його утримання лежить на ній. Син навчається в школі, відвідує спортивні секції, додаткові заняття, за які необхідно здійснювати оплату, проте прибутку, який отримує позивач, не вистачає для достатнього забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини. Під час шлюбу, 10 червня 2011 року за спільні кошти подружжя була придбана квартира АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З урахуванням того, що з нею проживає малолітній син, позивач просила суд збільшити частку майна дружини в спільному майні подружжя та провести поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на 2/3 частини зазначеної квартири. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.
Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що спірна квартира є його особистою власністю, оскільки ним особисто 07 липня 2010 року була приватизована двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . 01 квітня 2011 року він продав свою приватизовану двокімнатну квартиру та за виручені кошти 10 червня 2011 року придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Жодних сумісно накопичених коштів сім'єю не було вкладено у купівлю квартири, коштів від продажу двокімнатної квартири було достатньо для її придбання. ОСОБА_1 має на праві особистої власності житло - квартиру АДРЕСА_3 та частину житла - спадщину після померлої бабусі за адресою: АДРЕСА_4 .
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив задовольнити його зустрічний позов, визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,2 кв. м, яка складається із: коридору 5,8 кв. м; санвузлу 2,9 кв. м; шафи 0,4 кв. м; кухні 7,5 кв. м; кладової кімнати 0,4 кв. м; житлової кімнати 11,6 кв. м; житлової кімнати 16,7 кв. м; житлової кімнати 13,6 кв. м; шафи 0,4 кв. м; лоджії 1,9 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира хоча й була придбана у період шлюбу, але за особисті кошти ОСОБА_2 , що ним доведено, і це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що спірна квартира хоча й була придбана у період шлюбу, але за особисті кошти ОСОБА_2 , і це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначила неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 стверджує, що приватизована квартира була набута відповідачем під час перебування в зареєстрованому шлюбі із нею, але внаслідок реалізації ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду з доплатою за перевищення норм безоплатної приватизації. Вказана доплата була здійснена за спільні кошти подружжя, що не було враховано судами при вирішення спору. Судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення не встановлювався обсяг спільно нажитого майна, джерела набуття такого майна, не враховано презумпцію спільності права власності подружжя на майно.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій, суди правильно встановили обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог. ОСОБА_2 вказує, що спірну квартиру було набуто за його власні кошти, отримані від реалізації приватизованої квартири. Звертає увагу, що представником відповідача за зустрічним позовом до суду апеляційної інстанції надано докази, які свідчать про те, що розмір доплати за перевищення норми безоплатної приватизації при оформленні права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду склав 3, 56 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб, про що зроблений актовий запис за № 621. Після одруження ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .
У шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_3 , про що 29 березня 2011 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис за № 206.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з договором купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В. М. за реєстровим № 970, ОСОБА_2 (продавець) продав, а (покупець) ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_2 . Вказана квартира належала продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 07 липня 2010 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого комунальним підприємством «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за реєстраційним номером майна 31318922.
Згідно з пунктом 4 договору продаж цієї квартири за домовленістю сторін вчинено за 72 733, 00 грн.
Відповідно до пункту 6 договору продаж вказаного нерухомого майна здійснюється за згодою дружини (продавця) - ОСОБА_1 . Заява про згоду посвідчена 31 березня 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В. за реєстровим № 952.
Згідно з заявою про згоду на продаж квартири від 31 березня 2011 року, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В. за реєстровим номером 952, ОСОБА_1 дала згоду на укладання договору про продаж її чоловіком двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . У заяві вказано, що квартира була набута чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі з нею, але внаслідок реалізації ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду з доплатою за перевищення норми безоплатної приватизації. Будь-яких претензій на згадану вище квартиру вона не має і мати не буде, житлом забезпечена.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Трикімнатна квартира знаходиться в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі і складається з: 1- коридор; 2 - санвузол; 3 - шафа; 4 - кухня; 5 - кладова; 6, 7, 8 - житлові кімнати; 9 - шафи; І - лоджія; погріб площею 2,1 кв. м. під лоджією. Житлова площа квартири - 41,9 кв. м; загальна площа - 61, 2 кв. м.
Згідно з пунктом 15 договору продаж квартири за домовленістю сторін здійснено за 64 000, 00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним зачас шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира набута ОСОБА_2 хоч і під час шлюбу із ОСОБА_1 , однак за особисті кошти ОСОБА_2 , набуті від відчуження належного йому нерухомого майна, отриманого в порядку приватизації.
Судами встановлено, що кошти отримані ОСОБА_2 від реалізації 01 квітня 2011 року належної йому квартири у розмірі 72 733, 00 грн, було витрачено на придбання 10 червня 2011 року спірної квартири, вартість якої склала 64 000 грн. Позивачем за первісним позовом не заперечувалося того факту, що спірну квартиру було придбано за кошти, отримані від відчуження 01 квітня 2011 року належної відповідачу квартири.
Доводи заявника зводяться до того, що квартира АДРЕСА_2 була набута її колишнім чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі з нею, і ОСОБА_2 при приватизації квартири реалізовано право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду щодо частини квартири, а іншу частину квартири відповідач отримав, провівши доплату за перевищення площі, яку він мав право отримати безоплатно, за рахунок коштів подружжя.
Суди встановили, що згідно свідоцтва про право власності від 07 липня 2010 року, яке видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, квартира АДРЕСА_6 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 Загальна площа квартири становить 50,8 кв. м, а відновлювана вартість на момент приватизації склала 9,14 грн, розмір доплати за надлишкову площу (19, 8 кв. м) склав 3, 56 грн.
Вказане підтверджує, що зазначена квартира була передана у приватну власність ОСОБА_2 у порядку приватизації 07 липня 2010 році, що підтверджується розпорядженням органу приватизації від 07 липня 2010 року № 3/83-10.
Слід зазначити, що до 2011 року ні Кодекс про шлюб та сім'ю України, ні СК України не визначали, до якої власності - спільної сумісної або особистої приватної відноситься житло, право власності на яке набуто в результаті приватизації.
Законом України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» № 2913-VI від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, стаття 61 СК України доповнена частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, а також земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі і приватизації.
Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року № 4766-VI, який набрав чинності 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Частину п'яту статті 61 СК України виключено.
У відповідності до частини третьої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.
При цьому під приватизацією державного житлового фонду розуміється відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Враховуючи час набуття у власність нерухомого майна, суди дійшли правильного висновку, що набута ОСОБА_2 внаслідок приватизації державного житлового фонду квартира є його особистою власністю. Спосіб приватизації державного житлового фонду не змінює правового режиму права власності на житло, набуте у процесі приватизації.
Судами також було встановлено, що у заяві про згоду на продаж квартири від 31 березня 2011 року ОСОБА_1 зазначила, що вона погодила укладення договору про продаж її чоловіком ОСОБА_2 двокімнатної квартири АДРЕСА_6 із визначенням ним ціни та всіх інших без винятку умов договору купівлі-продажу квартири за його власним розсудом, зазначивши, що квартира, яка буде продаватися, була набута чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі з нею, але внаслідок реалізації ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду з доплатою за перевищення норми безоплатної приватизації. Будь-яких угод щодо вказаної квартири стосовно зміни та правового статусу, тощо між нею, ОСОБА_1 , та її чоловіком ОСОБА_2 не укладалось. ОСОБА_1 погодилася із тим, що будь-яких претензій на зазначену квартиру вона не має і мати не буде та не заперечує проти її продажу. У заяві вказала, що житлом забезпечена (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_7 ).
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, підстави набуття у власність ОСОБА_2 квартири шляхом її приватизації у липні 2010 року, відчуження цієї квартири та придбання за отриманні кошти (які є особистою власністю відповідача) спірної квартири, посилання заявника на постанови Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у справі № 686/4314/15-ц (провадження № 61-5992св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 671/922/18 (провадження № 61-22545св19), від 10 квітня 2020 року у справі № 643/16454/15-ц (провадження № 61-10251св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 362/4763/16-ц (провадження № 61-12258св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 404/7307/14-ц (провадження № 61-37516св18) є безпідставними, оскільки обставини, встановлені у зазначених справах, не є тотожними обставинам цієї справи.
Посилання у касаційній скарзі на вказані судові рішення Верховного Суду не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або наявність неоднозначної правозастосовчої практики.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріальногоправа, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення зустрічних позовних вимог.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович