Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 127/28537/18
провадження № 61-7403св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б., від 24 березня
2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю та стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, від якого мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що з часу припинення фактичних шлюбних відносин вона залишилась сама, відповідач матеріальної допомоги не надавав, тому змушена була працювати на декількох роботах. У 2015 році вона поїхала до Польщі на роботу, при цьому домовилась з відповідачем, що на час поїздки діти будуть проживати із батьком, а після повернення її до України старший син залишиться проживати з батьком, а молодший син повернеться до неї у м. Вінницю. Зазначала, що ОСОБА_3 після її повернення до України на протязі півроку забороняв дітям спілкуватись із нею, шантажував та залякував їх, також вчиняв і фізичне насильство над нею в присутності дитини. Вважала, що в інтересах дітей вони мають проживати саме з нею, а не з батьком, оскільки вона як мати має можливість забезпечити дітям належні умови проживання, повною мірою займатися їхнім вихованням, чого відповідач забезпечити не в змозі. На даний час вона перебуває у шлюбі, від якого має дитину. Посилалась на сформовану судову практику, застосування принципу статті 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, а також вимоги статті 161 СК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Бойка В. М., від 03 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом
з матір'ю ОСОБА_1 шляхом відібрання їх від батька ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала суду належні та достатні докази на підтвердження того, що проживання синів разом з матір'ю буде найкраще відповідати інтересам дітей. Суд мотивував свій висновок тим, що проживання дітей з батьком зумовлене вимушеним виїздом позивача за кордон на заробітки, щоб утримувати дітей. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів, суд першої інстанції, посилаючись на частину п'яту статті 183 СК України, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дітей, оскільки на момент звернення позивача до суду діти проживали разом із батьком.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні в суді першої інстанції старший син сторін ОСОБА_5 висловив бажання проживати разом із батьком, пояснивши, що йому там проживати зручніше та комфортніше. Пояснив, що з мамою проживати та говорити не хоче, оскільки вона залишила його і поїхала до Польщі, коли він був у першому класі. Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 з 2015 року по 2018 рік не цікавилась станом здоров'я дітей, жодного разу не зверталась до дошкільного закладу, станом розвитку синів також не цікавилась,
будь-якої участі в забезпеченні виховання та розвитку дітей не приймала. Крім того, позивач не зверталась до відповідних органів та установ із вимогою про усунення перешкоди в спілкуванні з дітьми. При цьому позивач вдруге вийшла заміж та народила дитину. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 тривалий час проживають з батьком та виховуються ним, діти проявлять прив'язаність до батька, мають тісний зв'язок із бабою та дідом, які піклуються про них та відіграють важливу роль у їх житті, що підтверджується висновком служби у справах дітей та поясненнями сина ОСОБА_5 в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відокремлення дітей від батька, а також бабусі та дідуся може призвести до психотравми дітей, що прямо суперечить їхнім інтересам. На думку суду апеляційної інстанції, районний суд не врахував тривалість часу, проведеного дітьми з батьком, оскільки це є важливим чинником при визначенні найкращих інтересів дітей, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 квітня
2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19),
від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження
№ 61-5487св18) та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України). На думку заявника, суд апеляційної інстанції не у повному обсязі оцінив пояснення старшого сина ОСОБА_5 , не врахував, що дитина лише образилась на матір, яка вимушена була поїхати за кордон на заробітки. Крім того, заявник наголошує на тому, що висновок служби у справах дітей Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області, який судом апеляційної інстанції покладено в основу прийнятого рішення, не містить відомостей щодо з'ясування думки дітей, відсутні відомості про обстеження умов проживання матері дітей, з якою не проводилась відповідна бесіда, а також не з'ясовано чи може відповідач матеріально забезпечувати дітей. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні через оголошення Кабінетом Міністрів України карантину по всій території України, чим позбавив позивача права бути присутнім під час судового розгляду справи, та ухвалив рішення, не заслухавши доводи та заперечення позивача.
Судове рішення у частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів не оскаржується, тому касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах. Мають спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2015 року сімейні відносини остаточно припинені, сторони проживають окремо.
ОСОБА_3 разом з дітьми, своїм батьком ОСОБА_6 і матір'ю ОСОБА_7 проживають у будинку його батьків по
АДРЕСА_1 . Діти проживають з батьком з 2014 року.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання
від 08 січня 2019 року у будинку
АДРЕСА_2 для дітей створені всі умови для належного виховання та розвитку.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у опорному навчальному закладі «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» у с. Велика Кісниця Ямпільського району Вінницької області. З інформацій та характеристик, наданих на дітей цього навчального закладу слідує, що вони відвідують школу постійно, мають хороший фізичний та розумовий розвиток. Хлопчиків матеріально забезпечують батько, бабуся та дідусь, які приділяють належну увагу і турботу щодо їх розумового та фізичного розвитку.
Згідно копії довідок виконавчого комітету Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 05 березня 2019 року № 424 та від 18 квітня 2019 № 745 відповідач ОСОБА_3 та члени його сім'ї за місцем проживання характеризуються позитивно.
ОСОБА_1 з 16 лютого 2016 року перебуває у шлюбі з громадянином Республіки Польща ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16 лютого 2016 року. Від шлюбу має дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку у нарколога, психіатра, за місцем проживання зарекомендувала себе позитивно.
Згідно свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира
АДРЕСА_3 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1
від 15 серпня 2019 року остання зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_3 , умови проживання матері задовільні, зроблено сучасний ремонт, прибрано, чисто. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстровані за цією ж адресою, проте проживають у с. Велика Кісниця Ямпільського району Вінницької області.
У висновку органу опіки та піклування Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області від 21 жовтня 2019 року № 01-22-381 зазначено про те, що батько ОСОБА_3 належним чином займається вихованням, утриманням та навчанням дітей, для яких створено всі найнеобхідніші і найкомфортніші умови для проживання, навчання та відпочинку.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції була заслухана думка старшого сина сторін ОСОБА_5 , який висловив бажання проживати разом із батьком, пояснивши, що йому там проживати зручно та комфортніше.
З мамою проживати та говорити він не хоче, оскільки вона залишила його і поїхала до Польщі, коли він був у першому класі.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 2015 року по 2018 рік проживала окремо від дітей та не зверталась до органів та установ із вимогою усунути перешкоди в спілкуванні з дітьми.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Нормами статті 19 СК Українивстановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей з матір'ю. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із якнайкращого забезпечення інтересів малолітніх дітей, врахувавши тривалий час (більше чотирьох років) їхнього проживання разом з батьком та бабусею й дідусем, соціальної адаптації дітей у цьому середовищі, відвідування ними загальноосвітніх навчальних закладів, пояснення старшого сина ОСОБА_5 , який висловив бажання проживати разом з батьком, бабусею та дідусем.
Отже, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, більшу прихильність дітей до батька та його батьків, які забезпечують дітям належні умови для розвитку, виховання та навчання, постійно протягом тривалого часу піклувались про них, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір'ю.
Колегія суддів бере до уваги, що мати була вимушена поїхати за межі України на заробітки та залишити своїх малолітніх дітей проживати разом з батьком, але також враховує, що протягом часу її відсутності вона одружилась, народила третю дитини та не проявляла активної участі та зацікавленості у житті своїх малолітніх синів (крім купівлі телефонів та ноутбуків, про які вона зазначала під час розгляду справи). При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей не позбавляє мати права брати участь у вихованні дітей, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан їхнього здоров'я, фізичний та моральний стан, оскільки відносини, які склалися між батьками не повинні негативно позначатися на психологічному чи фізичному стані їхніх дітей.
Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти, які потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, яким при вирішенні спору надано першочергове значення саме найкращим інтересам дітей.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що висновок служби у справах дітей Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області, який судом апеляційної інстанції покладено в основу прийнятого рішення, є неповним, оскільки під час розгляду справи судами було встановлено умови проживання обох батьків, заслухано думку старшого сина, а позивач мала можливість надавати свої пояснення та подавати відповідні докази.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 24 березня 2020 року за відсутності позивача та її представника, оскільки явка сторін була визнана судом апеляційної інстанції необов'язковою, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, нові докази позивачем не подавались, а клопотання про відкладення розгляду справи не підтверджено належними та допустимими доказами.
Підстави відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження
№ 61-1145св19), від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18), судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович