Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 липня 2020 р. № 520/6125/2020
Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 330,83 грн. в день за період з 01.10.2017 по 26.12.2019 року терміном 817 календарних днів в сумі 270293,07 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене провадження в порядку статті 262 КАС України.
Відповідач, військова частини НОМЕР_2 , скористався процесуальним правом надати відзив на адміністративний позов та у строк, визначений судом надіслав його до суду, проте разом з відзивом будь яких доказів щодо надсилання копії відзиву позивачу до суду не надав.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
Позивачка в період з 20.07.1994 по 30.09.2017 року проходила службу у Збройних Силах України є учасником бойових дій і пенсіонером Міністерства оборони України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.09.2017 №202-РС позивачку звільнено у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої цієї самої статті. Наказом командира військової частини від 02.10.2017 № 70 позивачка виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 року по справі № 820/843/18, що набрало законної сили 21.05.2018 р., за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати при звільненні з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 70 від 02 жовтня 2017 року; стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно звільненої у запас з правом носіння військової форми одягу у розмірі 30640.83 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі 820/4419/2020, що набрало законної сили 13.08.2018 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати одноразової грошової допомоги по звільненню у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримувала за останні 24 місяці перед звільненням з лав ЗС України під час служби у військової частини НОМЕР_2 ; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо здійснення перерахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримувала під час проходження військової служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року по справі № 520/8226/19, що набрало законної сили 25.11.2019 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2017 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2017 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 року по справі № 520/8231/19, що набрало законної сили 21.12.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримувала під час проходження військової служби та вчинити відповідні виплати, з урахуванням отриманих раніше сум, одним платежем.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року по справі № 520/967/2020 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 - 30.09.2017 року включно; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 - 30.09.2017 року включно.
16 березня 2020 року позивач звернулася до військової частини НОМЕР_2 із заявою (вх. № 796 від 17.03.2020 р.) у якій зазначила, що оскільки військовою частиною добровільно виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 520/8231/19 просила, зокрема, нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, за період з дати виключення зі списків особового складу військової частини по дату виплати перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні.
Листом від 23.04.2020 року № 10/1197 позивачці повідомлено, що розрахунок з нею проведений в повному обсязі на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/8231/19 військова частина здійснила доплату тоді як затримки по виплаті заробітної плати не було.
Отже, фактично відповідач відмовив позивачці в нарахуванні та виплаті середнього розміру грошового забезпечення за період з дати виключення зі списків особового складу по дату виплати суми перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні за рішенням суду від 08.10.2019 року, а саме 26.12.2019 року (виписка по картковому рахунку а.с. 18), що слугувало підставою для звернення позивачки з даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України “Про військову службу і військовий обов'язок” від 25 березня 1992 року №2232-XII, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100.
Суд зазначає, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Так відповідно до Розрахунків норм тривалості робочого часу на 2017-2019 роки , які доведені листами Мінсоцполітики від 08.08.2018 № 78/0/206-18, від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13, від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 загальна тривалість робочих днів затримки розрахунку при звільненні позивачки дорівнює 544 дні.
Щодо розміру середньоденного грошового забезпечення, то він має обчислюватися без урахування матеріальної допомоги, отриманої позивачкою у 2017 році, оскільки відповідно до положень п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, в тому числі одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Отже, беручи до уваги те, що у серпні вересні 2017 року кількість робочих відповідно до Розрахунку норм тривалості робочого часу на 2017 рік становила 43, середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки дорівнює 357.00 грн.
Відповідно сума грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні як добуток середньоденного розміру грошового забезпечення та кількості робочих днів за період затримки розрахунку дорівнює 194524.28 грн.
Вирішуючи вказаний спір суд враховує зважає на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте зважаючи на характер спірних правовідносин, тривале намагання позивачки отримати належні їй суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, які враховуються при її обчисленні, суд не вбачає підстав для зменшення суми грошового забезпечення за період затримки розрахунку та вважає , що в даному випадку принцип співмірності є дотриманим.
Щодо позовної вимоги про компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявлена на майбутнє, т.я. стосується порядку виплати грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, вказані правовідносини між позивачкою та відповідачем ще не реалізовані, а отже відсутні підстави стверджувати про наявність та ймовірність виникнення спору з цього приводу.
Відповідно до ст.ст. 7, 8, 9 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір відповідно до вимог ст. 139 КАС України не стягується.
Керуючись статтями 242 - 246, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 194524 (сто дев'яносто чотири тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 28 коп.
В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Суддя Зоркіна Ю.В.