Справа № 120/536/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
20 липня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Франовської К.С. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ НОМЕР_1 ), військової части НОМЕР_2 (в/ч НОМЕР_2 ) в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу суми індексації грошового забезпечення та компенсації за її несвоєчасну виплату;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.12.2017 та компенсацію за несвоєчасну її виплату.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянти послались на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді начальника відділення бойового управління - заступника начальника командно-розвідувального центру Повітряних Сил Збройних Сил України.
Згідно з наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №568 від 30.11.2017 року позивач звільнений з військової служби у запас за пп. “б” ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Відповідно до наказу (по стройовій частині) №242 від 15.12.2017 року позивач з 18.12.2017 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку із неотриманням індексації грошового забезпечення на день звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за весь період затримки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (Порядок №1078), згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з цим, апелянти вказують на те, що протягом 2016-2017 років за фондом грошового забезпечення, затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено. Крім того, Порядком №1078 не передбачено механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі роки.
Колегія суддів зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідачі не посилаються на відсутність обставин, передбачених ст. 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення індексації.
Крім того, на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації апелянти посилаються на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України, відповідно до яких, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення, в той час як відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-XII, вимоги якого є обов'язковим, а не керуватися зазначеними роз'ясненнями, які не є нормативними документами.
Водночас, відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року справа №825/874/17 та від 19.06.2019 року справа №825/1987/17.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак бездіяльність відповідачів щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 18.12.2017 року є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Франовська К.С. Шидловський В.Б.