Справа № 120/4354/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
20 липня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Шидловського В.Б. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ НОМЕР_1 ) в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу суми індексації грошового забезпечення з 22.09.2017 по 14.09.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року за період з 22.09.2017 по 14.09.2018.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді начальника відділу організації морально-психологічного забезпечення - заступника начальника управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
Згідно з наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №446 від 17.08.2018 року позивач звільнений з військової служби у відставку за пп. “б” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Відповідно до наказу (по стройовій частині) №174 від 11.09.2018 року позивач з 14.09.2018 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку із неотриманням індексації грошового забезпечення на день звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому індексації за період з 01.01.2016 року по день звільнення.
Проте, листом №350/118/3130/пс від 09.12.2019 року відповідач повідомив позивача, що згідно з вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 року за № 248/1485 та роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року за № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року за № 252/10/136-16, від 04.07.2017 року за № 220/5140 та від 08.08.2017 року за № 78/0/66-17 Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає черговість нарахування сум індексації. Крім того, у межах наявного фінансового ресурсу немає можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, оскільки відсутній механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.
Також відповідач повідомив, що фінансування військової частини НОМЕР_1 за період з січня 2016 року по листопад 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалося, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалось позивачу у цей період не індексувалось (індексація не нараховувалась та не виплачувалась).
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за весь період затримки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (Порядок №1078), згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з цим, апелянт вказує на те, що протягом 2016-2018 років за фондом грошового забезпечення, затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено. Крім того, Порядком №1078 не передбачено механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі роки.
Колегія суддів зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених ст. 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення індексації.
Крім того, на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації апелянт посилається на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України, відповідно до яких, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення, в той час як відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-XII, вимоги якого є обов'язковим, а не керуватися зазначеними роз'ясненнями, які не є нормативними документами.
Водночас, відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року справа №825/874/17 та від 19.06.2019 року справа №825/1987/17.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 22.09.2017 року по 14.09.2018 року є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Шидловський В.Б. Франовська К.С.