ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 липня 2020 року м. Київ № 640/4070/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
11.03.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про:
- визнання протиправними дій Міноборони щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975);
- скасування рішення Міноборони від 04.09.2018 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язання Міноборони призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з врахуванням висновків суду.
Підставою для звернення до суду з позовною заявою стала протиправна відмова у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, оскільки позивач вважає, що має право на отримання такої допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 з висловленою позицією щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Отже суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
Позивач проходив строкову військову службу з 28.10.1984 по 05.01.1987 та є учасником бойових дій (приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан).
Під час проходження служби позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення, (контузію).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №898839 від 25.03.2017 ОСОБА_1 з 25.03.2016 встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії, захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
У зв'язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, позивач у встановленому порядку звернувся до Львівський обласний військовий комісаріату із заявою та необхідними документами про виплату йому одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону №2011-ХІІ, як інваліду ІІІ групи, які були направлені до Міноборони для прийняття відповідного рішення.
Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленим протоколом від 20.05.2016 №36, документи ОСОБА_1 повернуті на доопрацювання, оскільки були відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисно спричинення собі тілесного ушкодження.
Не погоджуючись із такими діями позивач звернувся до суду з позовом за результатом розгляду якого Солом'янський районний суд міста Києва рішенням від 26.03.2018 у справі №760/24506/17/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, частково задовольнив позовні вимоги:
- визнав неправомірним та скасував рішення Міноборони, оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №36 від 20.05.2016, в частині направлення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з поверненням їх до обласного військового комісаріату;
- зобов'язав Міноборони розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку №975.
На виконання вказаних судових рішень Міноборони розглянуло документи позивача та рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформленим протоком від 31.08.2018, затвердженого Міністром оборони України від 04.09.2018 №89 (пункт 33) відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з мотивів того, що заявником не подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачений пунктом 11 Порядку №975.
Вважаючи свої права порушеними, позивач знову звернувся з даним позовом до суду.
Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом №2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.
Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Водночас, відповідно до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» затвердив Порядок №975.
Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Аналіз зазначених норм права діє підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону №2011-XII.
Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов'язку щодо їх витребування.
У зазначеній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що акт судово-медичного обстеження від 03.09.2015 №1455, який складений зі слів заявника та висновок військово - лікарської комісії Західного регіону від 07.09.2015 №595, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення.
Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, які не подано на розгляд комісії.
З огляду на наведене, суд зазначає, що ОСОБА_1 не додав документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а акт судово-медичного обстеження від 03.09.2015 №1455, який складений зі слів заявника та висновок військово - лікарської комісії Західного регіону від 07.09.2015 №595, не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Таким чином, рішення відповідача прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Що стосується висловленої позивачем вимоги про допущення рішення до негайного виконання, то статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено вичерпний перелік випадків за наявності яких суд допускає та може допустити рішення до негайного виконання. Дана категорія справ не віднесена до рішень, які підлягають негайному виконанню. Тому підстави для звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Що ж стосується зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, то дійсно відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Враховуючи, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, суд, приймаючи до уваги обставини даної справи, вважає, що підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні. Тобто, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
У допуску рішення до негайного виконання, - відмовити.
У встановлені контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Міністерство оборони України подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Міністерство оборони України (місцезнаходження юридичної особи: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 00034022).
Суддя О.М. Чудак