16 липня 2020 р.Справа № 520/5605/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.06.20 року по справі № 520/5605/2020
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС"
про визнання протиправним та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС", в якому просить суд:
- визнати протиправними і скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №611781408 від 10.04.2020, про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №611781408 від 10.04.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №611781408 від 10.04.2020.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ, боржником за яким є фізична особа, виключно за місцем проживання, перебування цього боржника, у межах відповідного виконавчого округу. Позивач зазначила, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживає по теперішній час. Враховуючи, що виконавчим округом приватного виконавця Клименко Романа Васильовича є місто Київ, оскаржувані постанови є такими, що підлягають скасуванню. З огляду на викладене позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС" про визнання протиправними та скасування постанов - задоволено.
Визнано протиправними і скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №611781408 від 10.04.2020, про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №611781408 від 10.04.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №611781408 від 10.04.2020.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що місце реєстрації не є підтвердженням того, що особа проживає за даною адресою, а отже, адреса яка зазначена саме в паспорті та довідці про місце проживання: АДРЕСА_1 не є підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала на день відкриття виконавчого провадження саме в Харківській обл., адже норми законодавства вказують на те, що громадяни України мають право вільно пересуватися по території України та вільного вибору місця проживання без офіційної реєстрації.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця 11 роживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.
Відповідач зазначає, що не має обов'язку перевірити місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу. Будь-які відомості, які дають змогу ідентифікувати конкретну фізичну особу відноситься до персональних даних і яка є конфіденційною інформацією.
Відповідач вважає, він, як приватний виконавець не тільки не зобов'язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживанням боржника до відкриття виконавчого провадження.
До відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець має право лише перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам передбачених ст. 4 Закону України «про виконавче провадження».
Для перевірки інформації про боржника приватний виконавець дійсно має право залучати іншого виконавця шляхом укладення договору на вчинення окремих виконавчих дій але тільки після прийняття виконавчого документа до виконання.
На думку відповідача, посилання суду першої інстанції на перевірку інформації про місце проживанням боржника є помилковими.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також, ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідач звертає увагу, що у постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено: крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику.
Відповідач зазначає, що приватний виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування заробітної плати, соціальної допомоги чи пенсії.
Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.
Водночас, визначено обов'язок Банку повернути постанову, якщо рахунок мас спеціальний режим використання.
Відповідач зауважує, що жодних документів з повідомленням нро те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення від банківських установ на його адресу не надходили.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю та втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата), та набувають статусу вкладу. Тому, кошти зараховані на відповідні рахунки, є вкладом, а не заробітною платою, пенсією, соціальною виплатною, тощо.
На думку відповідача, з матеріалів справи не вбачається порушень з боку приватного виконавця щодо прийняття вищезазначених постанов, а тому судом першої інстанції неправильно було застосовано норми матеріального права по справі № 520/5605/2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що місцем реєстрації позивача є: Харківська область, Вовчанський район, місто Вовчанськ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 .
З наявних матеріалів справи вбачається, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича відкрито виконавче провадження №611781408 від 10.04.2020 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика Володимира Вікторовича №2756 від 06.03.2020 року, про стягнення боргу за кредитним договором на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС» у розмірі 25128,11 гривень.
Також в межах вказаного виконавчого провадження відповідачем винесено постанови про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №611781408 від 10.04.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №611781408 від 10.04.2020.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності винесеної постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №611781408 від 10.04.2020, суд приходить до висновку також про безпідставність винесених за наслідком відкриття виконавчого провадження постанов приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №611781408 від 10.04.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №611781408 від 10.04.2020 та наявність підстав для їх скасування.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Вищевказана норма Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.
Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Аналізуючи наведене, колегія зазначає, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчим документом - виконавчим написом №2756 від 06.03.2020, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. встановлено: місце реєстрації боржника АДРЕСА_1 ; місце проживання Боржника - АДРЕСА_2 .
Отже, виконавчим документом встановлено, що місце проживании боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.
Так, 09 квітня 2020 року стягувач, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СітіФінанс», звернулося до приватного виконавця із заявою 868/ПВ/20 від 06 квітня 2020 року про примусове виконання рішення в якій просили відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №2756 від 06.03.2020, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 25 128,11 гривень.
У вищевказаній заяві стягувачем зазначено, що місцем проживання Боржника - ОСОБА_1 , є АДРЕСА_2 .
За змістом ст.сг. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно па яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Колегія суддів вважає, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича надійшов виконавчий документ - виконавчий напис №2756 від 06.03.2020, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. у якому зазначено, що боржника проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Місце проживання житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
А тому, місце реєстрації не є підтвердженням того, що особа проживає за даною адресою, а отже, адреса яка зазначена саме в паспорті та довідці про місце проживання: АДРЕСА_1 не є підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала на день відкриття виконавчого провадження саме в Харківській обл., адже норми законодавства вказують на те, що громадяни України мають право вільно пересуватися по території України та вільного вибору місця проживання без офіційної реєстрації.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживания», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживания адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття.
Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно- нравовим актом, не передбачено обов'язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Отже, враховуючи, що виконавець не має обов'язку перевірити місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, колегія суддів вважає, що у приватного виконавця Клименка Романа Васильовича не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова приватного виконавця від 10 квітня 2020 року ВП №61781408 про відкриття виконавчого провадження прийнята з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування винесеної приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 3 ст. 45 цього ж закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також, ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди. Даною постановою приватного виконавця визначено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку, розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 2 512.81 гри., що становить 10% від суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова приватного виконавця від 10 квітня 2020 року ВП №611781408 про стягнення з боржника основної винагороди прийнята з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №611781408 від 10.04.2020, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 42 Закону України «про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувана; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Частина 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачає, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувану).
З матеріалів справи вбачається, що під час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем ОСОБА_2 понесено мінімальні витрати виконавчого провадження в розмірі 300,00 гривень про, що 10 квітня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яка на переконання колегії суддів відповідає чинним нормам.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у чому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Частиною 2 статті 48 та статею 73 Закону України «Про виконавче провадження" визнаено перелік заборона стягнення на грошові кошти.
Стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт майна (коштів) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арени майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчою провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
З матеріалів справи вбачається, що для виконання рішення 10 квітня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Так, колегія суддів звертає увагу, що у постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику)).
Отже, приватний виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування заробітної плати, соціальної допомоги чи пенсії.
Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.
Водночас, визначено обов'язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання.
У зв'язку з прийняттям банками постанови про арешт коштів боржника, рахунок, на який накладено арешт, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом.
Разом з цим, абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи встановлено, що жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення від банківських установ на адресу приватного виконав ця не надходили.
Таким чином, підстав для скасування постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника у ВП №611781408 від 10.04.2020, колегією суддів не виявлено.
Крім того, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-535цс15, відповідно до якої, кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю та втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата), та набувають статусу вкладу. Тому, кошти зараховані на відповідні рахунки, є вкладом, а не заробітною платою, пенсією, соціальною виплатною, тощо.
Враховуючи викладене, колегія суддів дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені нормативно правові акти, дійшла висновку, що у спірних правовідносинах приватний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив передчасні висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року по справі № 520/5605/2020, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року по справі № 520/5605/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС" - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 16.07.2020 року