16 липня 2020 р.Справа № 520/7335/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.10.19 року по справі № 520/7335/19
за позовом ОСОБА_1
до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати грошового забезпечення, затримки виплати компенсації за речове майно, не виплати індексації грошового забезпечення та невиплати при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій - ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, тобто за період 31.01.2019 року по 14.02.2019 рік;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за речове майно, тобто за період 31.01.2019 року по 26.03.2019 рік;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік включно та середній заробіток за весь час затримки виплати даної індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити мені ОСОБА_1 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік, включно та середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку;
- стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на мою користь моральну шкоду за невиплачені грошові суми при звільнені, в сумі 10000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач невчасно виплатив йому грошове забезпечення при звільнені та компенсацію за речове майно, за що Кодексом законів про працю передбачено відповідальність. Також позивачем вказано, що Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України протиправно не було виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік із одночасним нарахуванням середнього заробітку за весь час затримки зазначених виплат. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
02 жовтня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду від адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та затримки виплати компенсації за речове майно.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період 31.01.2019 року по 14.02.2019 року та компенсації за речове майно за період 31.01.2019 року по 26.03.2019 рік.
Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати ОСОБА_1 при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік включно.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплат індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321937).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби не є грошовим забезпеченням в розумінні ст.9 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” та має самостійну правову природу. Щодо нарахування середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільнені, апелянт посилається на здійснення ним заходів для виплати позивачу грошової допомоги у максимально стислі терміни. Стверджує, що нарахування компенсації та її виплата не здійснювалась Східним регіональним управлінням, тому покладення обов'язку нарахування середнього заробітку є передчасним. Вказав на те, що не відмовляв позивачу у виплаті компенсації, оскільки позивач із відповідною заявою не звертався ані в період проходження служби, ані в рік звільнення. Вважає сумнівною справжність дій з оплати витрат на оплату правової допомоги. Отже, вважає позовні вимоги безпідставними т а такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного між Головою Державної прикордонної служби України генерал-лейтенантом ОСОБА_2 , та громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником, начальником першого оперативного відділу штабу Східного регіонального управління (І категорії), особистий номер А-018044, остання штатна посада - начальник оперативного відділі штабу.
В період з 26.05.2014 року по 25.06.2014 року, з 26.06.2014 року по 25.07.2014 року, з 02.08.2014 року по 03.08.2014 року, з 06.08.2014 року по 08.08.2014 року та з 14.09.2015 року по 28.09.2015 року ОСОБА_1 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області в зв'язку з чим отримав статус учасника бойових дій.
За час проходження військової служби в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служб, та з часу отримання статусу учасника бойових дій, позивач не отримував додаткову оплачувану відпустку.
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.01.2019 року №76-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту “а” пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 49-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 31 січня 2019 року.
Після звільнення з військової служби, позивач звернувся до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України стосовно надання інформації щодо виплати йому всіх видів грошового забезпечення за період 2015-2019 роки.
Листом № 11/К-35/1359 від 18.03.2019 року позивача повідомлено, що за період з 01.01.2015 року по 31.01.2019 року йому була виплачена індексація за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року в сумі 1666,23 грн. та з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року - 142,18 грн. При цьому позивача повідомлено, що індексація за січень-червень 2015 року була здійснена в грудні 2015 року. В той же час, стосовно періоду з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року повідомлено, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів Інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Також позивача повідомлено, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2016 року, 2017 року, 2018 року не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, у зв'язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період не проводилась.
Листом від 13.06.2019 року за №11/к-96/3047 відповідачем надано копії особових карток грошового забезпечення, з яких позивачу стало відомо, що з 02.02.2015 року по 31.01.2019 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 , сформованої АТ КБ “ПриватБанк” від 24.06.2019 р., грошове забезпечення при звільненні йому було виплачено лише 14.02.2019 р., а компенсацію за речове майно було виплачено лише 26.03.2019 р.
Вважаючи порушеними свої права та охоронювані законом інтереси у спірних правовідносинах, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь витрат на правову допомогу в сумі 11 500 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд першої інстанції виходив з її необгрунтованості. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача в частині затримки виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та затримки виплати компенсації за речове майно, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період 31.01.2019 року по 14.02.2019 року та компенсації за речове майно за період 31.01.2019 року по 26.03.2019 рік, визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року, зобов'язання Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року, визнання протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати позивачу при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік включно, зобов'язання Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплат індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд першої фнстанцфї виходив з їх обгрунтованості та необхідності захистити права позивача. Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 суми витрат на правову допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження витрати вказаної суми наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Щодо визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати грошового забезпечення та компенсації за речове майно ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-XIІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Також відповідно до ч.1 ст. 9-1 Закону №2011-XIІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1, 8 розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 768/28898 (далі за текстом Інструкція №232), ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці). Військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №232 офіцери, прапорщики, мічмани набувають права на отримання речового майна за встановленими Нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання чи військового звання прапорщик або мічман. Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.
Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Відповідно до абз. 1 п. 236 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.
Пунктом 242 Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абзацом третім пункту 242 Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому, спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Водночас, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.07.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З врахуванням вищевикладеного, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідним є застосування норм трудового законодавства.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивача було звільнено з військової служби наказом від 28.01.2019 року №76-ОС та наказом від 30 січня 2019 року № 49-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31 січня 2019 року, а згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 , сформованої АТ КБ «ПриватБанк» від 24.06.2019 р., грошове забезпечення при звільненні йому було виплачено лише 14.02.2019 р., а компенсацію за речове майно було виплачено лише 26.03.2019 р.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що виплата позивачу належних йому сум грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно було здійснено відповідачем не у день виключення із списків особової частини, тобто з порушенням строків виплати, що свідчить про допущення відповідачем саме протиправних дій в частині затримки виплати грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно позивачу при звільненні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати грошового забезпечення та затримки виплати компенсації за речове майно.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав з метою належного та повного захисту прав позивача зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, тобто за період 31.01.2019 року по 14.02.2019 року, та компенсації за неотримань речове майно, тобто за період 31.01.2019 року по 26.03.2019 року.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень ст. 3 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року в сумі 1666,23 грн. та з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 142,18 грн.
При цьому позивача листом від 18.03.2019 року №11/К-35/1359 повідомлено, що індексація за січень-червень 2015 року була здійснена в грудні 2015 року, що також підтверджено наявними в матеріалах справи копіями особистих карток грошового забезпечення за відповідний період.
Крім того, індексацію грошового забезпечення за період грудня 2018 року та січні 2019 року у рівних частинах у сумі 71,08 грн. позивачу було нараховано саме у грудні 2018 року та січні 2019 року.
Таким чином, частково здійснено індексацію за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року та з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року.
Таким чином, грошове забезпечення позивача підлягає індексації за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача та з метою належного та ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 , колегія судів зазначає наступне.
Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.
У рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №520/7335/19 за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як передбачено п.12 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується звисновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з огляду на допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача та з метою ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 року включно.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку та індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Так, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідним є застосування норми трудового законодавства.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, враховуючи обставини того, що судом встановлено обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині невиплати при звільнені позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, затримуючи виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та затримуючи виплату компенсації за речове майно, не виплачуючи ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року, не виплачуючи ОСОБА_1 при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, допустив протиправні дії та бездіяльність в порушення вимог ч.3 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги в цій частині на думку судів першої та апеляційної інстанції є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з ч.1ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період 31.01.2019 року по 14.02.2019 року та компенсації за речове майно за період 31.01.2019 року по 26.03.2019 рік, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року, невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби лютого 2015 року по 31 січня 2019 рік включно, а також середній заробіток за час затримки виплат індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 31.11.2018 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 3500,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження здійснених витрат на правничу допомогу в матеріалах справи наявні договір №161 на надання юридичних послуг від 18.06.2019 року, копія акту виконаних робіт від 18.06.2019 року, квитанція до прибуткового касового ордеру від 27.06.2019 року про сплату вартості отриманих послуг адвоката у сумі 15000,00 грн.
Зі змісту наявного в матеріалах справи акту виконаних робіт від 18.06.2019 року вбачається, що згідно договору про надання правової допомоги адвокат Кузьміна Т.Г. надала перелік юридичних послуг до сплати, а ОСОБА_1 прийняв перелік юридичних послуг та сплачує відповідно до умов договору.
Так, адвокатом надано наступні послуги: усна консультація з вивченням документів та надання роз'яснень з правових питань - 1 година - 500,00 грн.; пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства в аналогічних питаннях - 2 години - 2000,00 грн.; складання індивідуальних документів - 1 година - 600,00 грн.; проведення бухгалтерських розрахунків з використанням особистих карток грошового забезпечення на 2016-2019 рр. - 3 години - 2500,00 грн.; складання адміністративного позову про визнання протиправними дій та стягнення грошового забезпечення при звільненні - 3 години 3000,00 грн.; підготовка, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам та подання позову - 30 хв. - 500 грн.; зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи - 1 година - 900,00 грн., участь у судовому процесі, з виїздом поза робоче місце адвоката - 2 години - 5000,00 грн.
Однак, позовна заява не містить в собі доказів проведення бухгалтерських розрахунків з використанням особистих карток грошового забезпечення на 2016-2019 рр.
Крім того, розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що свідчить про відсутність підстав для врахування судом і витрат на участь адвоката у судовому процесі, з виїздом поза робоче місце.
Колегія суддів зауважує, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи, однак, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу фактично пов'язані із проведення консультування адвокатом клієнта, а не розглядом справи.
Також, доказуванню підлягає обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Колегія суддів зауважує, що розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що свідчить про відсутність підстав для врахування судом і витрат на участь адвоката у судовому процесі, з виїздом поза робоче місце.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 3500,00 грн.
Доводи апелянта про те, що при звільненні позивача з військової служби з ним було проведено співбесіду, що зафіксовано у аркуші співбесіди від 30.01.2019 року, під час якої узгоджено, що остаточний розрахунок належного при звільненні військовослужбовця грошового забезпечення буде проведено до 15 лютого 2019 року та претензій позивач не мав, колегія суддів відхиляє, оскільки нормами законодавства не передбачений такий шлях узгодження невчасної виплати грошового забезпечення.
Посилання апелянта на те, що виплата компенсацію за неотримане речове майно має особливий характер, не входить до складу грошового забезпечення і не підлягає виплаті до звільнення, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до положень вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби за заявою (рапортом) особи на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації.
Посилання апелянта на те, що будь-які компенсації за невикористані дні відпусток нараховуються тільки за поточний рік, в якому відбувається звільнення, а тому суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення щодо стягнення компен сації за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018 роки, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно чинного законодавства у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикорис тані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпуст ки» та п. 12 частини першої статті 12 «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціально го захисту» .
Слід зазначити, що в абз. 2 п. 56 Положення №114 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми не має. Отже, аналізуючи зазначене вбачається, що в силу абз. 2 п. 56 Положення №114 при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 ро ках додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 «Про статус ветера нів війни та гарантії їх соціального захисту».
Вказана правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.04.2018 року у справі №805/5111/15-а, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 року по справі № 520/7335/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.І. Сіренко
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко