16 липня 2020 р.Справа № 533/287/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.05.20 року по справі № 533/287/20
за позовом ОСОБА_1
до Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) третя особа Козельщинське відділення поліції Кобеляцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про скасування постанов,
ОСОБА_1 , звернувся до Козельщинського районного суду Полтавської областв з позовною заявою до Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) в особі старшого державного виконавця Сидоренко Тетяни Юріївни, у якій просив:
- скасувати постанову старшого державного виконавця Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. від 03.03.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №61439626;
- скасувати постанову старшого державного виконавця Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. від 03.03.2020 про арешт майна боржника ВП №61439626.
Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 березня 2020 року передано на розгляд Полтавського окружного адміністративного суду матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) в особі старшого держ;авного виконавця Сидоренко Тетяни Юріївни про скасування постанов.
28 квітня 2020 року позивачем надано до суду уточнену позовну заяву з доданими до неї копіями документів разом з примірником такої позовної заяви та доданих копій для направлення відповідачеві. Так, в якості належного відповідача зазначено Козельщинський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), третя ооба, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Козельщинське відділення поліції Кобеляцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, про скасування постанов повністю - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що 10 березня 2020 року після отримання листа від Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), який містив постанову про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020 року ВП №61439626, про стягнення з позивача, ОСОБА_1 штрафу в сумі 40800,00 гривень на підставі постанови Козельщинського районного суду №533/1391/19 від 30.01.2020 року, та постанову про арешт майна боржника від 03.03.2020 року ВП №61439626, якою накладений арешт на все моє майно, представник позивача ознайомився з матеріалами справи №533/1391/19, та повідомив йому, що Козельщинським районним судом Полтавської області 30 січня 2020 року розглянута справа №533/1391/19 про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.. 122-4, 124, ч.2 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 гривень.
Позивач зазначає, що постанова Козельщинського районного суду №533/1391/19 від 30.01.2020 року та інші судові повістки на адресу позивача реєстрації та проживання не надходили та йому не вручалася, що підтверджується документами, які знаходяться в матеріалах справи №533/1391/19, а саме: довідкою Укрпошти від 06.02.2020 року про повернення відправлення №3910009465720 у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 31 січня 2010 року №3910009465720 в якому відсутні відомості про вручення відправлення.
Позивач вважає, що судом першої інстанції не враховано що протокол про адміністративне правопорушення він не отримував, зі змістом протоколу його не ознайомлювали, тому про дату розгляду справи судом №533/1391/19 про притягнення до адміністративної відповідальності позивач не знав.
Позивач, зауважує, що в постанові Козельщинського районного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року вказано, що штраф має бути сплачений не пізніше як через 15 днів з дня отримання постанови із наданням відповідної квитанції про сплату штрафу до канцелярії суду, у разі несплати добровільно штрафу протягом 15 днів з дня вручення копії постанови, при примусовому виконанні постанови суду згідно ч.2 ст. 308 КУпАП, штраф підлягає стягненню у подвійному розмірі у сумі 40800,00 гривень.
Згідно ст. 307 КУпАП та постанови Козельщинського районного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року по справі №533/1391/19 - штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу.
Про постанову Козельщинського районного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року по справі №533/1391/19 позивачу стало відомо 10 березня 2020 року, отже на думку позивача, штраф добровільно повинен бути сплачений до 25 березня 2020 року (15 днів з дня отримання постанови), а виконавче провадження відкрито передчасно.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 10.03.2020 на адресу батьків позивача надійшов лист від Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) разом з постановою про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020 № 61439626 зі стягнення з ОСОБА_1 штрафу у сумі 40800 грн на підставі постанови Козельщинського районного суду Полтавської області у справі №533/1391/19 та постановою про арешт майна боржника.
Вважаючи постанову від 03.03.2020 про відкриття виконавчого провадження № 61439626 та про арешт майна боржника такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необгрунтовані, отже задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..
У силу частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання) (пункт 1 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні.
Відповідно до ч.1,2 статті 294 того ж Кодексу, постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Згідно зі статтею 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Частиною 4 ст.299 КУпАП встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Статтею 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу, так штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
З матеріалів справи вбачається, що старшим державним виконавцем Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. 03.03.2020 отримано заяву Козельщинського районного суду Полтавської області з примусового виконання відповідно до частини другої статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині стягнення адміністративного штрафу з громадянина ОСОБА_1 разом з постановою Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.01.2020 у справі №533/1391/19 з відмітками про набрання законної сили 11.02.2020 /а.с. 69/.
Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020, винесеної за результатами розгляду заяви Козельщинського районного суду Полтавської області з примусового виконання встановлено, що примусовому виконанню у межах виконавчого провадження №61439626 підлягає постанова Козельщинського районного суду Полтавської області № 533/1391/19 від 31.01.2020 про стягнення штрафу у розмірі 40800,00 грн.
Отримавши заяву Козельщинського районного суду Полтавської області з примусового виконання відповідно до частини другої статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині стягнення адміністративного штрафу з громадянина ОСОБА_1 разом з постановою Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.01.2020 у справі №533/1391/19 з відмітками про набрання законної сили 11.02.2020 державний виконавець керувався положеннями статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", що регулює початок примусового виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Дослідивши доводи апеляційної скарги позивача, колегією суддів встановлено, що єдиним аргументом позивача на спростування правомірності відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.01.2020 у справі №533/1391/19 є той факт, що ним копія такої постанови суду не була отримана до відкриття відповідного виконавчого провадження.
Так, апелянт зазначає, що після ознайомлення з матеріалами справи №533/1391/19 його представника 11 березня 2020 року ОСОБА_1 дізнався про накладення на нього відповідного штрафу і, дотримуючись п'ятнадцятиденного строку з дати ознайомлення, ним 16.03.2020 сплачено штраф у розмірі 20400,00 грн.
Отже, фактично позивач не погоджується із тим, що в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про стягнення з нього штрафу у розмірі 40800,00 грн, та метою заявленого позивачем позову є припинення можливості у майбутньому стягнути з нього решту суми штрафу у розмірі 20400,00 грн (другу частину із суми 40800,00 грн, крім сплаченої позивачем).
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що предметом позову є постанова про відкриття виконавчого провадження, а не дії державного виконавця щодо примусового виконання постанови суду в частині стягнення з позивача частини штрафу в розмірі 20400,00 грн, тобто понад ту частину, яку позивач добровільно сплатив, дізнавшись про наявність такого виконавчого документу.
Таким чином, щодо зазначених доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Отже, колегія суддів вважає що суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
В той же час, позивач в апеляційній скарзі наголошує, що вважає протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження та обгрунтовує це обставинами, які можуть настати в майбутньому, а саме у випадку, якщо державний виконавець буде здійснювати дії щодо стягнення з позивача суми штрафу в розмірі 20400 грн, незважаючи на те, що, як зазначає позивач, ним було своєчасно сплачено штраф у розмірі 20400 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей зазначених у постанові Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.01.2020 у справі №533/1391/19, ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. При цьому на протоколах про адміністративні правопорушення є запис про те, що справа буде розглянута в Козельщинському районному суді Полтавської області, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 з наявністю такої справи.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, колегія суддів вважає, що позивач будучи обізнаним щодо складених відносно нього протоколів про адміністративні правопорушення та про те, що справа, за результатами розгляду останніх, буде розглянута в Козельщинському районному суді Полтавської області, не скористався своїм правом ознайомитись з перебігом розгляду такої справи чи її результатами.
Відповідно до положень статті 279-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що регулює розгляд справ про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, визначено, що Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14 3 цього Кодексу, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені нормативно правові акти, погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.01.2020 у справі №533/1391/19 вважається врученою 06.02.2020.
Проте, позивачем не було сплачено штраф, визначений такою постановою зі сплином п'ятнадцятиденного строку, тобто 21.02.2020.
Колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що ані у Козельщинського районного суду Полтавської області станом на дату направлення постанови суду для примусового виконання, ані в державного виконавця Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. станом на дату прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020 не було жодного документу на підтвердження сплати ОСОБА_1 штрафу в розмірі 20400 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що державним виконавцем правомірно в строк та спосіб передбачений Законом України "Про виконавче провадження" винесено 03.03.2020 постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника подвійного розмірі штрафу в сумі 40800 грн., отже позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування постанови старшого державного виконавця Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. від 03.03.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №61439626 - задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неправомірності постанови старшого державного виконавця Козельщинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Сидоренко Т.Ю. від 03.03.2020 про арешт майна боржника ВП №61439626, колегія суддів зазначає настпне.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Частиною першою статті 48 Закону №1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до ч. 6 статті 48 Закону №1404-VIII, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина 3 статті 56 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів зазначає, що застосувати пропорцію у такому разі можливо лише за умови обізнаності виконавця про склад майна боржника та його вартість.
Отже, боржник у такому разі не позбавлений можливості та права повідомити виконавця про наявне у нього майно, на яке можливо накласти арешт для дотримання пропорції з борговими зобов'язаннями. Однак боржник жодних дій і навіть спроб задля цього не вжив.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що виконавець за відсутності будь-якої інформації про склад майна боржника правомірно застосував арешт до всього майна у відповідності до вимог ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" у межах суми стягнення з метою забезпечення реального виконання рішення суду, неможливості відчуження, вилучення чи розтрати майна боржником.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 необгрунтований та задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив в задоволенні позову позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року по справі №533/287/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року по справі № 533/287/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 16.07.2020 року