16 липня 2020 р.Справа № 520/3822/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
представника позивача Смірнова А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.06.20 року по справі № 520/3822/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В., які виразились у винесенні з порушенням вимог законодавства постанови про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень та постанови про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020 р.. постанови про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В.;
- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт майна є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки при їх винесенні відповідачем порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження". Позивач вважає, що дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В. з винесення Постанови про стягнення виконавчого збору, Постанови про відкриття ВП 61473277 та Постанови про арешт майна (в частині накладення арешту на майно Позивача в межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень) вчинені з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 19 Конституції України, а тому є протиправними, у зв'язку з чим Постанова про стягнення виконавчого збору та Постанова про арешт майна (в частині накладення арешту на майно Позивача в межах суми виконавчого збору в розмірі 525079.10 гривень) є також протиправними та підлягають скасуванню. В обґрунтування своїх доводів посилається на ту обставину, що згідно з відміткою Харківського окружного адміністративного суду на копії вказаного рішення, воно набрало законної сили 03 грудня 2019 року, тоді як Відповідач виніс оскаржувані постанови через три місяці від вказаної дати - 04 та 05 березня 2020 року. Зазначає також, що Постанова про закінчення ВП була винесена 09 серпня 2019 року, а оскаржувана Постанова про стягнення виконавчого збору була винесена та зареєстрована в автоматизованій системі виконавчого провадження 04 березня 2020 року, тобто майже через сім місяців з дня закінчення виконавчого провадження №38891656. За таких обставин вважає, що відповідачем винесено Постанову про стягнення виконавчого збору із порушенням строку, встановленого ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та п.8 розділу ІІІ Інструкції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, оцінюючі правомірність дій відповідача при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору послався на ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»: «Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
З огляду на наведені висновки, посилання скаржника на несвоєчасність винесення про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020р. та про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 грн. не впливає на вирішення питання про правомірність постанови про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 грн. та не може бути підставою для їх скасування».
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно. Частиною 2 вказаної статті встановлено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначає повноваження та спосіб дій державного виконавця при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору та обмежує їх строком в один робочий день, застосовуючи фразу «не пізніше», що означає неможливість винесення оскаржуваної Постанови про стягнення виконавчого збору в інший строк. Порушення цього строку Відповідачем свідчить про те, що останній діяв поза межами наданих законом повноважень та не у спосіб встановлений законом.
Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не застосував положення статей 6,19 Конституції України як норм прямої дії, не опінив зміст ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» з точки зору її відповідності Конституції України, не визначив чи діяв відповідач у спосіб, визначений законом, не встановив чи було з боку посадової особи відповідача порушення обов'язків, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач зазначає, що на його думку, судом першої інстанції не застосовано норму закону, яка підлягала застосуванню. Зокрема, суд не застосував положення ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провад ження» в тій частині, яка передбачає скасування рішення чи виконавчої дії, вчиненої несвоєчасно з порушенням встановленої процедури.
Позивач у позовній заяві обґрунтував протиправність постанови про стягнення виконавчого збору саме порушенням встановленої процедури закінчення виконавчого провадження. передбаченої ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" та п.8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р.
Так, за процедурою, встановленою вказаними нормативними актами відповідач повинен був не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору та зареєструвати її в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ.
Натомість, позивач вважає, що в порушення цієї визначеної законом процедури, відповідач виніс оскаржувану постанову та зареєстрував її в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ 04.03.2020 р., тобто майже через сім місяців з дня закінчення виконавчого провадження №38891656.
Позивач зауважує, що судом першої інстанції залишено поза увагою твердження позивача з посиланням на норми права, матеріали справи та практику Верховного суду стосовно того, що Постанова про стягнення виконавчого збору не могла бути винесена Відповідачем 04,03.2020 р. оскільки виконавче провадження №38891656 було розпочато 16.07.2013 року, тобто в період дії Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІУ "Про виконавче провадження". Тяглими словами - підставою для стягнення виконавчого збору були виконавчі дії, розпочаті в період дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ.
На думку позивача, підхід яким керувався відповідач, коли виносив постанову про стягнення виконавчого збору є помилковим, адже Закон № 1404-УШ не містить положень, які б зобов'язували стягувати виконавчий збір за примусове виконання рішень, пред'явлених до виконання до набрання чинності Законом № 1404-УІІІ, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 1404-УІІІ і застосовуються при відкритті виконавчого провадження відповідно до цього закону.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21 червня 2012 року Дергачівським районним судом Харківської області на виконання заочного рішення суду було видано виконавчий лист №2010/2-2308/2011, яким передбачено, що в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Агроресурси ЛТД» за кредитним договором №50 від 15.03.2007 у розмірі 9107933,21 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою ціною продажу предметів іпотеки у розмірі 90% від вартості Предмету іпотеки, визначеної згідно з експертним висновком суб'єкта оціночної діяльності, що буде здійснений в процесі виконавчого провадження відкритого під час виконання рішення.
16 липня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз Оленою Іванівною за заявою ПАТ «Укргазбанк» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38891656.
Судом першої інстанції встановлено, що також не заперечується і сторонами по справі, у виконавчому провадженні №38891656 борг був погашений на суму 5250791,07 грн.
09.08.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним Іллею Сергійовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №38891656, на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого листа №2010/2-2308/2011, виданого 21.06.2012 Дергачівським районним судом Харківської області в порядку виконавчого провадження №38891656, 09.08.2019 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним Іллею Сергійовичем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 910793,32 грн.
В подальшому державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним Іллею Сергійовичем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №59813688 від 15.08.2019, у зв'язку з прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору від 09.08.2019 у ВП №38891656 в розмірі 910793,32 грн.
Також державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника від 15.08.2019 в рамках ВП №59813688, якою накладено арешт на все майно позивача у виконавчому провадженні про стягнення виконавчого збору.
З вказаними постановами позивач не погодився та звернувся із позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року по справі № 520/9229/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання протиправними та скасування постанов - задоволено в повному обсязі. Визнана протиправною та скасована постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіна Іллі Сергійовича про стягнення виконавчого збору ВП №38891656 від 09.08.2019. Визнана протиправною та скасована постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіна Іллі Сергійовича про арешт майна боржника ВП №59813688 від 15.08.2019.
Позивач зазначає, що 11 березня 2020 року з автоматизованої системи виконавчого провадження він отримав інформацію про винесення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В.: постанови про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень (далі - Постанова про стягнення виконавчого збору); постанови про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020 р. (далі - Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП 61473277) та постанови про арешт майна боржника № 61473277 від 05.03.2020 р. (далі - Постанова про арешт майна ВП № 61473277), якою накладено арешт на все майно позивача в межах суми звернення стягнення за зведеним виконавчим провадженням 583179,1 грн.
Позивач також зазначає, що на дату подання цієї позовної заяви вказані вище постанови засобами поштового зв'язку не отримував.
Позивач, вважаючи дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В. з винесення Постанови про стягнення виконавчого збору, Постанови про відкриття ВП 61473277 та Постанови про арешт майна (в частині накладення арешту на майно Позивача в межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень) такими, що вчинені з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 19 Конституції України, а тому є протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та безпідставними, отже задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно п.5 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За приписами частин п'ятої та шостої статті 26 Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З аналізу вказаних норм Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Відповідно до частини третьої статті 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження №38891656 за заявою ПАТ «Укргазбанк» відкрито 16 липня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, тобто на час дії Закону « Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року№606-XIV.
При цьому, постанови про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень та Постанови про відкриття виконавчого провадження №61473277 від 05.03.2020 р.. Постанови про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень - відкрито на час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII.
Водночас, оскаржувані постанови № 54051443 та № 54051405 про стягнення виконавчого збору та витрат на виконання рішення винесено державним виконавцем лише 10 липня 2019 року.
Враховуючи Прикінцеві та перехідні положення Закону 1404- VIII, колегія суддів вважає, що положення попереднього Закону № 606-ХIV застосовується не щодо всього виконавчого провадження , а лише щодо тих виконавчих дій , які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якої вона розпочата.
На момент прийняття спірної постанови, редакція статті 27 Закону № 1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475- VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів ( частина друга статті 27 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475- VIII.
З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач.
Враховуючи те, що оскаржувані у даній адміністративній справи постанови державного виконавця прийняті 04.03.2020 року та 05.03.2020 року, тому до спірних правовідносин застосовуються Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII
Крім того, відповідно ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих ді щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
У стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виноситься постанова про їх стягнення.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів вважає, що державний виконавець діяв на підставі та в межах своїх повноважень.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06.04.2020 року у справі № 420/970/19.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в мотивувальній частині рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/9229/19 судом зроблено висновок, що сума виконавчого збору є 10% від загальної суми заборгованості за кредитним договором №50 від 15.03.2007, а саме 525079,10 грн. Зазначене Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі 520/9229/19, набрало законної сили 03.12.2019 року.
ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якій просив зняти арешт, накладений постановою державного виконавця про арешт майна боржника № 59813688 від 15.08.2019 р. та винести постанову про закінчення виконавчого провадження, до якого заявник долучив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі 520/9229/19 з відміткою про набрання рішенням 03.12.2019 законної сили.
З урахуванням Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі 520/9229/19, 04.03.2020 відповідачем була винесена постанова про стягнення виконавчого збору № 38891656, згідно якої підлягає стягненню виконавчий збір у розмірі 525079,10 грн., яка була виділена в окреме виконавче провадження та об'єднана з іншими виконавчими провадженнями про стягнення коштів з боржника.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 №7 найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення. Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов'язковим до виконання на всій території України.
Відповідно до вимог ч. 8 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами і. 3,4,6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами і. 2,4, 6,7,9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), и, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що у добровільному порядку рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 грудня 2011 у справі №2010/2-2308/11 виконане не було і фактично сума за цим рішенням стягнута виконавцем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень, постанова про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020 р. та постанова про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень, винесені головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В., винесені на виконання вимог Закону України “Про виконавче провадження” та відповідає йому, а тому підстав для їх скасування немає.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача на порушення державним виконавцем строків винесення оскаржуваних постанов, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що до 03.03.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі 520/9229/19, яке набрало сили до відділу не надходило. Лише після того, як позивач звернувся із заявою про зняття арешту, накладеного Постановою № 59813688 від 15.08.2019 р. відповідачу стало відомо про набрання законної сили вказаним рішенням суду, після чого відповідачем винесено оскаржувані постанови.
З огляду на наведені висновки, посилання скаржника на несвоєчасність винесення про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020 р. та про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 грн. не впливає на вирішення питання про правомірність постанови про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 грн. та не може бути підставою для їх скасування.
Крім того, стосовно тверджень позивача, що на дату подання позовної заяви він не отримував від відповідача оскаржувані постанови засобами поштового зв'язку, суд зазначає, що таке твердження спростовуються наданими до матеріалів справи копією матеріалів виконавчого провадження, наданими представником відповідача до матеріалів справи, з яких вбачається, що оскаржувані постанови державного виконавця відправлено на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується супровідним листом (а.с. 82-85).
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив передчасні висновки.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про стягнення виконавчого збору №38891656 від 04.03.2020 р. в розмірі 525079,10 гривень, постанова про відкриття виконавчого провадження № 61473277 від 05.03.2020 р. та постанова про арешт майна боржника №61473277 від 05.03.2020 р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 у межах суми виконавчого збору в розмірі 525079,10 гривень, винесені головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бойченко В.В., винесені на виконання вимог Закону України “Про виконавче провадження” та відповідають йому, а тому підстав для їх скасування немає.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 року по справі № 520/3822/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 року по справі № 520/3822/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 16.07.2020 року