09 липня 2020 року м. Рівне №460/4130/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Н.В. Друзенко за участю секретаря судового засідання А.А. Головатчик розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
09.06.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №207231-13 від 23.06.2017, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період «2016 рік» в сумі 17062,40 грн.
Ухвалою від 10.06.2020 відкрито провадження у справі №460/4130/20; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження 09.07.2020 без виклику сторін.
Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що податкове повідомлення-рішення №207231-13 від 23.06.2017 по нарахуванню податкових зобов'язань за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2016 рік підлягає скасуванню, оскільки його винесено на підставі прийнятого Дубровицькою міською радою рішення №82 від 04.02.2016 з врахуванням пункту 4 розділу ІІ Закону України №909-VIII, які за п.3.1 ст.3, пп.4.1.9 п.4.1. ст.4, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12, статей 25-28, п.37.1-37.2 ст.37, розділу ІІ Податкового кодексу України не входять до податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням яких покладається на контролюючі органи, за якими не можуть виникати зобов'язання та відповідно прийняття рішень на їх підставі знаходиться поза межами повноважень відповідача, визначених Податковим кодексом України; з ігноруванням норм статей 3, 6, 8, 19, 22, 57, 58, 64 Конституції України; з ігноруванням норм п.2.1 ст.2, п.5.2 ст.5, п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України та незмінених імперативних норм положень пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України прийнятих на підставі ст.57, ст.58 Конституції України і відповідно до яких рішення міської ради №82 від 04.02.2016 не набрало чинності для його застосування на 2016 рік. Також позивач стверджує, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в зв'язку з порушенням гарантованого конституційного права позивача, визначеного ч.1-2 ст.57 Конституції України, яке за ч.3 ст.22 та другим реченням ч.2 ст.64 Конституції України не може будь-ким бути обмежене за будь-яких обставин та негативно впливає на інтереси та на власність позивача. Крім цього, позивач вважає, що таке рішення прийнято з ігноруванням висновків рішень Конституційного Суду України, а також ігноруванням і порушенням вимог положень: Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 22.05.1997 (ч.1 ст.24, п.24 ч.1 ст.26, ст.69); Податкового кодексу України (п.2.1 ст.2, п.3.1 ст.3, п.4.4 ст.4; пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, п.5.2 ст.5, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, п.10.3 ст.10, пп.12.3.1 пп.12.3.2, пп.12.3.4 п.12.3 та 12.5 ст.12, пп.21.1.1 та пп.21.1.4 п.21.1 ст.21, ст.25-28, 37.2 ст.37, п.40.1 ст.40, п.41.1 ст.41, пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.61.2 ст.61); та п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну службу».
Відповідач відзив на позов не подавав.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 31069208 від 16.12.2014 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 31070682, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з 16.12.2014 і по даний час ОСОБА_1 належить на праві приватної власності приміщення, кафе, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 619,1 кв.м. (а.с.23).
23.06.2017 Головне управління ДФС у Рівненській області прийняло податкове повідомлення-рішення №207231-13, згідно з яким визначило ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2016 рік в загальному розмірі 17062,40 грн. (а.с.30).
04.04.2018 ФОП ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №207231-13 від 23.06.2017 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки по об'єктах нежитлової нерухомості із застосуванням ставки податку встановленої Дубровицькою міською радою №82 від 04.02.2016 на загальну суму 12796,80 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала про те, що винесене у зазначеній частині податкове повідомлення-рішення не базуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи, складене відповідачем з перевищенням повноважень, наданих йому статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, та не у спосіб, закріплений Податковим кодексом України. Доводила, що у 2016 році слід застосовувати ставку податку згідно рішення Дубровицької міської ради №947 від 27.01.2015, а рішення Дубровицької міської ради №82 від 04.02.2016 не може застосовуватися для встановлення місцевих податків у 2016 році, оскільки таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15.07.2015, а не в лютому 2016 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №817/986/18, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №207231-13 від 23.06.2017 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки по об'єктах нежитлової нерухомості із застосуванням ставки податку встановленої Дубровицькою міською радою №82 від 04.02.2016 на загальну суму 12796,80 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 №857/1493/18 задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області; рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 в адміністративній справі №817/986/18 скасовано; У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено (а.с.43-46).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.01.2019 відкрито касаційне провадження №К/9901/69106/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №817/986/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79068099).
Наразі рішення судом касаційної інстанції не ухвалено.
Враховуючи ту обставину, що предмет і підстави позову у справі №817/986/18 не тотожні тим, що заявлені у справі №460/4130/20, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі, або залишення позву без розгляду.
Також судом встановлено (http://dubrmrada.rv.ua/index.php/47-mistsevi-podatky-ta-zbory/535-na-2015-rik), що рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області №947 від 27.01.2015, на території міста Дубровиці встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з додатками. Одночасно вирішено вважати таким, що втратили чинність рішення Дубровицької міської ради від 20.09.2011 №246 «Про встановлення місцевого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», від 20.12.2013 №795 «Про внесення змін та доповнень до рішення Дубровицької міської ради від 20 вересня 2011 року №246 «Про встановлення місцевого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», від 25.11.2014 «Про внесення змін до рішень Дубровицької міської ради від 20.09.2011 №246 «Про встановлення місцевого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та від 20.12.2013 №795 «Про внесення змін та доповнень до рішення Дубровицької міської ради від 20 вересня 2011 року №246 «Про встановлення місцевого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Пунктом 5 вказаного Рішення визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування і визначені в додатках 2, 3 до рішення.
У Додатку 3 до Рішення встановлено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, для таких об'єктів нежитлової нерухомості, як їдальні, кафе, закусочні, будівлі (приміщення) підприємств побутового обслуговування на рівні - 0,5% (а.с.24-28).
Зазначене рішення було оприлюднено на сайті Дубровицької міської ради 30.01.2015 року за посиланням: http://dubrmrada.rv.ua/index.php/normatyvni-akty/rishennia-miskoi-rady.
04.02.2016 Дубровицька міська рада Рівненської області ухвалила рішення № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким на підставі Закону України від 24 грудня 2015 року №909 - VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», відповідно до пунктів 24 та 28 частини 1 статті 26 та статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за погодженням з постійними комісіями міської ради та в інтересах територіальної громади, внесла до згаданого рішення наступні зміни.
Так, підпункт 5.1 пункту 5 було викладено в такій редакції: «5.1. Встановити ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, за 1 кв. метр бази оподаткування в розмірі: а) 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об'єктів житлової нерухомості; б) 0 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об'єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку; в) 2 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об'єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку.».
Згідно з пунктом 1.4. рішення Дубровицької міської ради Рівненської області №82 від 04.02.2016, Додатки до рішення №2,3 від 27.01.2015 втратили чинність.
У рішенні також обумовлено, що воно набуває чинності з дня прийняття та застосовується з 01 січня 2016 року (а.с.29).
Зазначене рішення було оприлюднено на сайті Дубровицької міської ради 04.02.2016 року за посиланням: http://dubrmrada.rv.ua/index.php/normatyvni-akty/rishennia-miskoi-rady.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
За змістом пункту 24 частини першої статті 26 названого Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує двох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України викладено у такій редакції: ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Дубровицької міської ради №82 від 04.02.2016 в частині ставок податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості що не перевищують 3 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування відповідає вимогам пункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України у редакції, чинній з 01.01.16.
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, законодавець встановив строк до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Дубровицької міської ради №82 від 04.02.2016 прийнято поза межами цього строку.
В той же час, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015 установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Окрім того, пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. І у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.
Частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" №1160-IV від 11.09.2003, встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Але знову ж таки, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" 909-VІІІ від 24.12.2015, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Судом встановлено, що рішення Дубровицької міської ради №82 від 04.02.2016 своєчасно оприлюднено на офіційному сайті органу місцевого самоврядування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Дубровицької міської ради №82 від 04.02.2016 в силу вимог Податкового кодексу України підлягало застосуванню при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно за 2016 рік.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
В межах спірних правовідносин прийняте Дубровицькою міською радою рішення №82 від 04.02.2016 є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов'язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб'єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого воно є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог доводилося про порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Суд звертає увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов'язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінилися ставки податку до об'єкту оподаткування, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
Вирішуючи даний спір суд також застосовує правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 по справі №825/1496/17. Так, Верховний Суд визнав, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов'язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №909-VІІІ (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об'єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд також зазначив, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право» . Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред'явленням позову про відшкодування шкоди. У даному ж випадку, Суд констатував, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення. ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади. Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв'язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи усе наведене вище, суд приходить до висновку, що Головне управління ДФС у Рівненській області приймаючи податкове повідомлення-рішення №207231-13 від 23.06.2017, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а саме податкове повідомлення-рішення в повній мірі відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак до скасування не підлягає.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217, вул. Відінська, 12, м.Рівне, 33023) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №207231-13 від 23.06.2017, яким нараховані податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 17062,40 грн., - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 09 липня 2020 року.
Суддя Н.В. Друзенко