Провадження № 22-ц/803/4208/20 Справа № 201/7290/16 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
01 липня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Мамедовой О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, третя особа - Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання недійсною нікчемної додаткової угоди,-
У травні 2016 року позивач звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою.
В обґрунтування заявленого позову, враховуючи уточнення, позивач посилався на те, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № DNHDGK01270111 в сумі 58 410,00 доларів США. Того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № DNHDGK01270111. У зв'язку із тяжкими обставинами 11 січня 2013 року позивачка уклала додаткову угоду, з порушенням вільного волевиявлення. На час укладання додаткової угоди відповідач не роз'яснив, які будуть витрати по кредиту. Тому позивач вважала, що положення угоди є невигідними для неї. Позивач зазначала, що не визнала умови додаткової угоди, тому не сплачувала за її умовами з моменту підписання. Оскільки додаткова угода була укладена 11 січня 2013 року, позивач вважала, що на неї розповсюджується дія Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», оскільки ніщо не заважало відповідачу укласти додаткову угоду у гривні. Зміна усіх основних умов договору робить додаткову угоду - новим переукладеним договором. Крім того, підставою для визнання недійсною спірної угоди вважала відсутність на момент її підписання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушення принципу рівності сторін внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів шляхом включення у договір кредитування несправедливих умов в частині відповідальності сторін. Банк свідомо не довів до її відома, що додаткова угода перекладає на неї наслідки знецінювання національної валюти, свідомо уклавши угоду в доларах, в порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 22 вересня 2011 року щодо заборони надання споживчих кредитів у іноземній валюті, що в силу статі 203, 205 ЦК України робить угоду недійсною.
Позивач зазначала, що банк не виконує умови додаткової угоди, так як звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на майно, розрахувавши заборгованість без врахування додаткової угоди. Нарахування пені та штрафних санкції за порушення умов кредитного договору з часу підписання 15 липня 2005 року є незаконними, оскільки відсотки на неустойку не нараховуються за частиною другою статі 550 ЦК України. Відповідачем безпідставно нараховані відсотки, пеня та інші заборгованості за кредитним договором переведено у тіло кредиту під час підписання додаткової угоди. У додатковій угоді відсутнє визначення суми кредиту, відсоткової ставки, плати за кредит тощо у валюті України - гривні, що робить даний договір невідповідним законодавству України. Додаткова угода не містить відповідальності банку за порушення умов договору. Позивач вказує, що оскільки, додаткова угода від 11 січня 2013 року укладалася після прийняття змін до ЗУ «Про захист прав споживачів» в редакції від 22 вересня 2011 року, положення статті 11 є обов'язковими для відповідача при її підписанні, зокрема, щодо повідомлення у письмовій формі про форми кредитування, варіанти повернення кредиту, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії. Вказані відомості не були надані у письмовій формі. Пунктом 1.1. спірного договору відповідач зобов'язав взяти в кредит в сумі, значно більшій, ніж було потрібно для сплати за договором купівлі продажу квартири. Так, вартість житла склала 49 500,00 доларів США, а за угодою отримано фактично 75 083,87 доларів США. Крім того, позивач зазначає, що, збільшивши суму страхових платежів з 8910,00 доларів США до 15583,87 доларів США, порушено право споживача, оскільки ще одним забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором є договір іпотеки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсною нікчемну додаткову угоду від 11 січня 2013 року до кредитного договору від 15 липня 2005 року № DNHDGK 01270111.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсною нікчемну додаткову угоду від 11 січня 2013 року до кредитного договору від 15 липня 2005 року № DNHDGK01270111, укладену між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551,20 грн.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого
2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволена частково. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № DNHDGK01270111, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 58 410,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, який діяв на день отримання кредитних коштів становить 294 970,50 грн.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 15 липня 2005 року укладено договір іпотеки № DNHDGK01270111. Предметом іпотеки за даним договором є квартира АДРЕСА_1 .
Встановлено, що 11 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNHDGK01270111 від 15 липня 2005 року.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони домовилися викласти пункт 1.1. договору в наступній редакції - банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти на строк до 14 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 75 083,87 доларів США., у тому числі 49 500,00 доларів - на купівлю житла і 25 583,87 доларів США - на сплату страхових платежів.
Сума страхових платежів збільшена з 8910 доларів США до 25 583,87 доларів США. Щомісячний платіж виріс з 606,56 доларів США до 891,56 доларів США.
За додатковою угодою з 11 січня 2013 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшена на суму заборгованості за відсотками, страховими, винагородою, комісією, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Сторонами погоджено новий графік погашення кредиту.
Встановлено, що після укладення додаткової угоди позивач не виконувала її умови.
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди зменшено суму заборгованості по
пені - 6 449,99 доларів США, водночас пунктом 2 цієї угоди передбачено зобов'язання позичальника у разі порушення зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день сплатити штраф у розмірі 6449,99 доларів США. Тобто, дана сума заборгованості фактично не зменшена, а включена до іншого виду відповідальності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що чинним на час укладання додаткової угоди до кредитного договору від 11 січня 2013 року законодавством було заборонено надання споживачам кредитних коштів в іноземній валюті, тому укладена додаткова угода є нікчемною, та не породжує для позивача будь-яких додаткових зобов'язань.
Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року, у справі № 199/3710/14 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною у задоволенні позовів відмовлено.
При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року в частині позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За таких обставин, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року, у справі № 199/3710/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною набрало законної сили.
Звертаючись до суду з позовними вимогами по справі № 199/3710/14, ОСОБА_1 , як на підставу заявлених вимог про визнання додаткової угоди недійсною вказувала на те, що 11 січня 2013 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до кредитного договору на вкрай невигідних для позивача умовах, після чого вона отримала відстрочку щодо виселення із квартири, яка є предметом іпотеки. У зазначеній додатковій угоді було змінено суму отриманого кредиту, суму щомісячного платежу до 891,56 доларів США, строк позовної давності до 50 років; також було введено додаткові штрафні санкції стосовно тільки однієї сторони договору у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених процентів та 100 % від розміру неналежно сплачених винагород. Позивач зазначила, що не визнала умови додаткової угоди, а тому не проводила оплати банку за її умовами протягом останнього року.
У частині третій статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічне правило міститься в частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин у справі № 199/3710/14, не врахував вищенаведеного, не перевірив ідентичність фактів та доводів позивачки, встановлених преюдиціальним рішенням із фактами та доводами, на які посилається позивачка у даній справі, чим було допущено порушення норм процесуального права та поставлено під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня
2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначене та не з'ясував фактичні обставини справи, зокрема наявність рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим ухвалив незаконне рішення, а тому воно підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ “ПриватБанк” підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ “ПриватБанк”, третя особа - Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання недійсною нікчемної додаткової угоди, необхідно відмовити.
Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” судовий збір у розмірі 1267 грн. 76 коп.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, третя особа - Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання недійсною нікчемної додаткової угоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” судовий збір у розмірі 1267 грн. 76 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова