Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
09.07.2020 р. справа №520/7892/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Саламахи В.Р., представника відповідача - Лисакова Є.С., представника третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до третя особа -Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) , Акціонерне товариство "Ідея Банк",
проскасування постанови та зняття арешту, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, боржник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків ГТУ юстиції у Харківській області від 18.09.2019р. ВП №59849743 стосовно звернення стягнення на заробітну плату; 2) зняття накладеного постановою старшого державного виконавця МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м.Харків ГТУ юстиції у Харківській області від 18.09.2019р. арешту з коштів на рахунку № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк".
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що арешт на кошти від заробітної плати накладений неправомірно і тому підлягає зняттю. Окрім того, наголошував, що кошти фізичної особи - громадянина, отримані у якості заробітної плати найманого працівника взагалі не можуть бути використані у якості джерела погашення боргових зобов'язань.
Відповідач, Міжрайонний відділ Державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (який є юридичним та фактичним правонаступником - МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області; далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Відділ), з поданим позовом не погодився.
В обґрунтування заперечень зазначив, що і арешт на рахунки був накладений, і стягнення звернуто на заробітну плату боржника за виконавчим провадженням у відповідності до вимог закону.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - АТ «Ідея Банк», правом на письмове висловлення правової позиції по суті заявленого позову не скористався.
Перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, котрі урегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
23.07.2019р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис №6621 про стягнення з заявника 155.445,49 грн. боргу на користь АТ «Ідея банк» за кредитним договором №Z06.00507.003895563 від 27.04.2018 р.
22.08.2019р. державним виконавцем правопопередника Відділу за згаданим виконавчим документом було прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження ВП №59849743.
18.09.2019р. державним виконавцем правопопередника Відділу було прийнято постанову про відрахування із заробітної плати заявника за місцем роботи - Департамент житлового господарства Харківської міської ради утримань у вигляді 20% заробітку.
Окрім того, 18.09.2019р. державним виконавцем правопопередника Відділу у межах виконавчого провадження ВП №59849743 було прийнято рішення про накладення арешту на рахунки заявника в установах банків.
Із копії листа АТ КБ «Приват Банк» вбачається, що у заявника в даній банківській установі відкрито чотири рахунки, у тому числі і за №5168742714605007 (а.с.26).
Копіями роздруківок підтверджено, що на названий рахунок надходять кошти у вигляді заробітної плати найманого працівника від Департаменту житлового господарства Харківської міської ради (а.с.27, 28).
Представником заявника шляхом подання письмового звернення до органу Державної виконавчої служби було ініційовано розгляд питання про зняття арешту з рахунку в АТ КБ «Приват Банк», на який надходять кошти заявника у якості заробітної плати.
Листом від 10.04.2020р. №52743 Відділ в особі виконуючого обов'язки начальника повідомив заявника про відсутність підстав для зняття раніше накладеного арешту.
Не погодившись із відповідністю закону владних управлінських волевиявлень органу Державної виконавчої служби у спірних правовідносинах з приводу утримань із заробітної плати боржника та відмови у знятті арешту з рахунків у банках, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу примусового виконання документів з поміж кола тих, які віднесені до переліку виконавчих, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
За правилами ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Між тим, усупереч вимогам ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України матеріали позову не містять ані жодних аргументів з приводу існування у даному конкретному випадку обставин, котрі є перешкодами для відкриття виконавчого провадження, ані будь-яких доказів у підтвердження таких обставин.
Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У силу абз.1 ч.5 ст.26 названого закону виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.
Отже, законом передбачено, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження виконавець повинен визначитись з приводу існування перепон для цього, які згадані законодавцем у ст.ст.4, 12, 24 Закону України «Про виконавче провадження».
З матеріалів справи судом ознак існування таких доказів не знайдено.
Відтак, у межах вирішення цього спору суд виходить із відсутності доказів та доводів неправомірності рішення державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За правилами ч.2 цієї ж статті закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35 1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19 1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора).
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Як указано у ч.2 названої статті закону, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Відносно випадку примусового виконання виконавчого документу за рахунок стягнень (утримань) із заробітної плати боржника законодавцем запроваджено окремі правила, котрі викладені у ст.68 Закону України "Про виконавче провадження", де указано, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ч.1 ст.68); За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати (ч.2 ст.68); Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч.3 ст.68).
До справи заявником не подано доказів існування у власності майна, котре може бути використано для погашення боргу за виконавчим документом.
Тому у межах даної справи відсутні підстави для визнання неправомірним рішення державного виконавця про звернення стягнення на частину заробітної плати боржника.
Визначений ч.2 ст.70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань державним виконавцем у спірних правовідносинах не перевищений.
Вирішуючи спір за епізодом вимоги про зняття арешту, суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту повинен мати правову підставу, має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб'єктивного права чи захист ущемленого інтересу.
Згідно з ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч.1 ст.59); У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (ч.2 ст.59); У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ч.3 ст.59); Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (ч.4 ст.59); У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59).
Предметом адміністративного судочинства за правилами ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, п.1 ч.1 ст.19 КАС України є перевірка відповідності закону владного управлінського волевиявлення органу управління чи контролю (як у формі письмового рішення, так і у формі фактичного діяння).
У межах ініційованого спору заявник не оскаржує рішення державного виконавця про накладення арешту на конкретний рахунок.
Діючий національний закон України не містить застережень відносно неможливості накладання державним виконавцем арешту на кошти фізичної особи - громадянина, отримані у якості заробітної плати найманого працівника або вчинення волевиявлення з приводу обтяження роботодавця обов'язком проводити утримання із цих виплат.
Навпаки, ст.26 Закону України «Про оплату праці» та ст. 127 Кодексу законів про працю України прямо передбачена можливість проведення утримань із названого джерела.
Згадана заявником практика Верховного Суду стосується виключно випадків накладення арешту на кошти роботодавця, що унеможливлює виконання саме роботодавцем (а не будь-якими іншими третіми сторонніми особами) обов'язків із виплати заробітної плати найманим працівникам.
Тому згадані судові акти Верховного Суду є незастосовними відносно саме даного спору.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Обов'язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб'єкта.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що у межах обраних заявником доводів владні управлінські діяння органу Державної виконавчої служби не суперечать закону.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що обрані заявником доводи спростовані матеріалами справи.
Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Саме унаслідок виконання вимог ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ст.9 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), ст.ст.2 і 10 Закону України "Про виконавче провадження" суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли заходи примусового виконання не підлягають подвійному застосуванню до одного і того ж джерела примусового погашення боргу.
Між тим, у спірних правовідносинах із заробітної плати заявника за владним управлінським волевиявленням Відділу роботодавцем здійснюються утримання у розмірі 20% заробітку.
Одночасно із цим, на цю ж саму заробітну плату накладений арешт за рахунком у АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 .
Таким чином, заробітна плата заявника як джерело примусового погашення боргу піддана одночасному застосуванню двох окремих заходів примусового виконання виконавчого документу, що законом не передбачено та погіршує правове становище заявника як учасника суспільних відносин.
Даний довід не використаний заявником, але не може бути залишений поза увагою суду з огляду на приписи ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ст.9 КАС України та конкретну життєву ситуацію заявника (догляд за дитиною із значним розладом здоров'я).
Указана обставина є підставою для визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця міжрайонного Відділу Державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 18.09.2019р. по ВП №59849743 про накладення арешту в частині арешту коштів за рахунком у АТ КБ «Приват Банк» №5168742714605007.
При цьому, оскільки скасування відбулось з інших підстав, ніж наведені заявником, а поданий позов фактично залишений без задоволення, то суд з огляду на ч.ч. 3-5 ст. 134 КАС України не вважає за можливе присудити на користь позивача з владного суб'єкта будь-які судові витрати.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця міжрайонного Відділу Державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 18.09.2019р. по ВП №59849743 про накладення арешту в частині арешту коштів за рахунком ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) у АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 .
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 09 липня 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).
Суддя Сліденко А.В.