Справа № 308/4704/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/201/20 Доповідач: ОСОБА_2
08 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), його захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10
на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12017070130000291 від 22 липня 2017 року
про обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України,
вказаною ухвалою суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 22 липня 2017року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070130000291 по обвинуваченню ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 296 КК України - повернуто прокурору для усунення порушень вимог КПК України, в розумний строк.
Ухвала мотивована тим, що отриманий судом обвинувальний акт є неконкретним, у ньому відсутнє чітке і конкретне формулювання обвинувачення із зазначенням необхідних відомостей, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 291 КПК України, зокрема, не зазначено місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення (конкретні дії (бездіяльність ), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України. при цьому, виклад фактичних обставин не може одночасно вважатись й підміняти собою формулювання обвинувачення, як помилково дійшов висновку слідчий, яким складено обвинувальний акт, та прокурор, який його погоджував і підписував. А відсутність формулювання фактичних обставин, чіткого та конкретного формулювання обвинувачення є не тільки порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й порушенням конституційного права обвинуваченого на захист, оскільки останній позбавлений можливості захищатися належним чином у зв'язку з висуненням йому неконкретного обвинувачення, а суд позбавлений належним чином роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення відповідно до вимог ч. 1 ст. 348 КПК України, встановити істину у провадженні, повно та всебічно розглянути кримінальне провадження, а також провести і завершити судовий розгляд протягом розумного строку.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Відтак, прийняте судом рішення є незаконним та необґрунтованим, перешкоджає подальшому кримінальному провадженню у розумні строки.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляційної скарги та заперечення щодо висновків оскаржуваної ухвали, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримку висновків оскаржуваної ухвали, доводи представника потерпілих, який у вирішенні справи покладається на розсуд суду, вивчивши матеріали судової справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, до місцевого суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017070130000291 від 22 липня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
Обвинувальний акт складений слідчим відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СУ ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_12 та затверджений прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Закарпатської області ОСОБА_10 16 квітня 2019 року в м. Ужгороді (а.с. 4-10).
До обвинувального акта додано реєстр матеріалів досудового розслідування (а.с. 11-14), а також розписка обвинуваченого про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 15), у якій відсутні підписи обвинуваченого та захисника, та міститься відмітка прокурора, датована 25 квітня 2019 року про те, що 24 квітня 2019 року обвинувачений в присутності захисника відмовився отримувати обвинувальний акт, у зв'язку із цим, такий направлено обвинуваченому та захиснику поштою. Докази надіслання обвинувального акта вказаним особам - відсутні.
Як пояснив в суді апеляційної інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні був вручений під розписку обвинуваченому прокурором під час розгляду іншого кримінального провадження щодо нього, в приміщенні апеляційного суду. Однак, така розписка стороною обвинувачення до суду не подана. Також захисник додатково повідомив, що обвинувачений був обмежений слідчим по справі у часі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Єдиною підставою для прийняття такого рішення є невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України. Зокрема, якщо цей документ містить положення, що суперечать одне одному; у документі наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; він не підписаний слідчим (крім випадків, коли прокурор склав його самостійно) чи не затверджений прокурором; до нього не долучено передбачені законом додатки. Крім того, якщо під час підготовчого судового засідання буде з'ясовано, що обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не були вручені обвинуваченому, суд повертає їх прокурору.
Обов'язок перевірки обвинувального акта на відповідність вимогам КПК України покладається на суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні.
Згідно із частиною четвертою статті 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини другої статті 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.
Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні визначені у статті 91 КПК України. Так, згідно із частиною першою цієї статті у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (частина друга статті 91 КПК України).
Частиною першою статті 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
За приписами частини першої та другої статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Системний аналіз вказаних положень процесуального закону дозволяє прийти до висновку про те, що на відміну від процесуальних рішень слідчого, прокурора, що оформлюються постановами, і які відповідно до частини п'ятої статті 110 КПК України мають бути вмотивованими, а рішення слідчого судді, відповідно до частини другої статті 110, статті 370 КПК України, до того ж і обґрунтованими, таке важливе процесуальне рішення, як обвинувальний акт відповідно до частини другої статті 291 КПК України не повинно містити ні обґрунтування, ні мотивування. Тобто, серед іншого, в обвинувальному акті лише викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частини другої 2 статті 291 КПК України). Отже, будь-яких обґрунтувань, мотивування на підтвердження викладених в обвинувальному акті обставин, КПК України не передбачає.
Відтак, посилання в обвинувальному акті на будь-які докази з метою доведеності встановлення певних обставин, викладених в обвинувальному акті, слід визнати порушенням засад верховенства права, змагальності та безпосередності дослідження доказів, оскільки таке фактично ставить вже на цій стадії провадження сторону захисту у нерівноправне у зрівнянні зі стороною обвинувачення становище через розкриття сутності доказів стороною обвинувачення до початку судового розгляду кримінального провадження по суті.
Наведене є порушенням і конвенційних гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка підлягає застосуванню на підставі положень частини п'ятої статті 9 КПК України, та підтверджується судовою практикою Європейського суду з прав людини (див. пункт 87 рішенні від 06 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" (Заява N 65518/01).
Як убачається з обвинувального акта у даному провадженні, в такому містяться посилання на відповідний висновок проведеної у справі експертизи, з метою підтвердження обставин, викладених у цьому акті, та які підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь (арк. 2 та 4 обвинувального акта, а.с. 5, 7).
Вказане порушення та невідповідність вимогам процесуального законодавства в переданому до суду обвинувальному акті під час підготовчого засідання виправити не вбачається можливим, так само, як і не можливим є те, щоб продовжувати судовий розгляд за таким актом.
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів вручення обвинуваченому обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, що також є істотним порушенням вимог КПК, зокрема, права обвинуваченого знати суть обвинувачення, і як наслідок порушення права на захист від такого обвинувачення.
Також колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції про те, що в отриманому обвинувальному акті відсутнє чітке і конкретне формулювання обвинувачення із зазначенням необхідних відомостей, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 291 КПК України. Тобто, він є некоректним, а отже не може бути предметом судового розгляду.
За умови встановлення таких обставин, висновок суду першої інстанції про повернення обвинувального акта прокурору є обґрунтованим та вірним, а постановлена ухвала - законною. Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
У зв'язку із цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2019 року про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12017070130000291 від 22 липня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4