Дата документу 24.06.2020 Справа № 330/2027/19
Провадження № 11-кп/807/1184/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 330/2027/19 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 червня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з Якимівським районним судом Запорізької області, матеріали оскарження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Астраханки Мелітопольського району Запорізької області, який не має офіційного місця реєстрації, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 289 КК України,
задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 20 липня 2020 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року, посилаючись на те, що копію ухвали було ним отримано лише 25 травня 2020 року.
Після поновлення строку на оскарження, просить скасувати ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою.
Апелянт вважає, що при прийнятті рішення суд не встановив будь-які фактичні обставини справи, не дослідив докази та не надав їм оцінки, а також не врахував, що ОСОБА_8 не визнає вини у вчиненні інкримінованих злочинів, не перебував у розшуку, завжди належним чином виконував процесуальні обов'язки, має міцні соціальні зв'язки в місці постійного проживання, у тому числі, родину й утриманців, зокрема мати, яка є інвалідом та щодо якої він здійснює догляд, як єдиний родич.
Крім того, на думку захисника, судом не конкретизовано та не зазначено, в чому саме полягає та чим обґрунтовується ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з апеляційної скарги, вона була подана захисником ОСОБА_7 до Запорізького апеляційного суду 29 травня 2020 року.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 17 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України», у випадку, коли суд публічно проголосив резолютивну частину остаточного рішення та надав коротке усне пояснення його причин, а заявник лише згодом отримав можливість ознайомитись з письмовим обґрунтуванням такого рішення, саме ця остання дата вважається початком перебігу строку.
Враховуючи вищевказане положення, а також те, що копію оскаржуваної ухвали було отримано апелянтом лише 25 травня 2020 року, що не спростовано матеріалами провадження, колегія суддів вважає, що у вказаному випадку пропущений апелянтом строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Що стосується безпосередньо доводів апеляційної скарги, то вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.
З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 289 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було задоволено судом першої інстанції.
З таким рішенням суду погоджується й колегія суддів, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
При вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів бере до уваги те, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Як вбачається із матеріалів контрольного провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду, тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на її заміну висунуте обвинувачення, отже, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового провадження та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, всупереч доводам апелянта, правильно встановив, що заявлені прокурором ризики, такі як можливість обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, об'єктивно існують та для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень, два з яких, передбачені ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 289 КК України, є тяжкими, при цьому, санкцією ч. 2 ст. 289 КК України передбачено покарання від п'яти до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вказані обставини свідчать про те, що обвинувачений, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке загрожує йому в разі визнання його винуватим, може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини, тобто, про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, колегія суддів вважає, що приймаючи до уваги суворість покарання, яке передбачено за вчинення, у тому числі, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_8 може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше судимий, у тому числі, за вчинення злочинів проти власності, наразі знову обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, зокрема трьох умисних корисливих злочинів проти власності, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, що в цілому негативно впливає на репутацію підозрюваного, свідчить про стабільність його антисуспільної поведінки, а у сукупності з даними про його особу, який не має офіційного місця реєстрації, не одружений та не має на утриманні дітей або осіб похилого віку, не працевлаштований та не має постійного джерела доходів, на переконання апеляційного суду, свідчить про те, що останній може вдатися до спроб вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто, про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, існування ризиків, передбачених п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на реальних фактичних даних, при цьому, наразі ці ризики не втратили своєї актуальності, не зменшилися та не перестали існувати, отже, виправдовують тримання ОСОБА_8 під вартою.
Невизнання ОСОБА_8 вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, є виключно його правовою позицією та не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки питання доведеності чи недоведеності вини особи віднесено законом до компетенції суду при ухваленні остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Що стосується даних про особу ОСОБА_8 , на які посилається захисник, а саме, що обвинувачений не перебував у розшуку, завжди належним чином виконував процесуальні обов'язки, має міцні соціальні зв'язки в місці постійного проживання, у тому числі, родину й утриманців, зокрема мати, яка є інвалідом та щодо якої він здійснює догляд, як єдиний родич, що, до того ж, не має жодного документального підтвердження, то вони, як вважає колегія суддів, не можуть бути підставою для відмови у застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки жодним чином не вплинули і не стали стримуючим фактором у його поведінці, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підставою для застосування та продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого.
За зазначених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для скасування ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року по доводам апеляційної скарги захисника.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів
Поновити захиснику ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року, якою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 20 липня 2020 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: