Дата документу 24.06.2020 Справа № 311/1651/20
Провадження № 11-кп/807/1223/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 311/1651/20 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 червня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області, ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» матеріали оскарження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , утримується в ДУ «Вільнянська УВП (№ 11)», обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 25 липня 2020 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою.
Апелянт вважає, що клопотання було подано прокурором несвоєчасно, із порушенням строків, передбачених ч. 1 ст. 199 КПК України, без додатків до нього та без належного ознайомлення ОСОБА_8 з ним, при цьому, прокурором у судовому засіданні не доведено, а судом в ухвалі не зазначено беззаперечних доказів наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, прокурор, незважаючи на дію попередньої ухвали суду про продовження тримання ОСОБА_8 під вартою, звернувся до нового складу суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу, в той час, як суд продовжив дію запобіжного заходу, тобто вийшов за межі клопотання прокурора.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було задоволено судом першої інстанції.
З таким рішенням суду погоджується й колегія суддів, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
При вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів бере до уваги те, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Як вбачається із матеріалів контрольного провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду, тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на її заміну висунуте обвинувачення, отже, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового провадження та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Суд першої інстанції, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, всупереч доводам апелянта, правильно встановив, що заявлені прокурором ризики, такі як можливість обвинуваченого переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, об'єктивно існують та для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, при цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, санкцією якої передбачено покарання від семи до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вказані обставини свідчать про те, що обвинувачений, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує йому в разі визнання його винуватим, може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини.
При цьому, колегія суддів вважає, що ризик переховування посилюється тим, що з метою ухилення від покарання за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 обвинувачується, останній може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання, тобто, про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів вважає, що у кримінальному провадженні дійсно існує ризик того, що, перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_8 матиме змогу незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні.
Так, перевірка доведеності пред'явленого обвинувачення здійснюється судом під час його розгляду по суті. За змістом ст. ст. 23, 95 КПК України, показання потерпілих та свідків у кримінальному провадженні суд отримує усно безпосередньо в судовому засіданні і саме такими показаннями може обґрунтовувати свої висновки.
Як вважає колегія суддів, оскільки наразі ще триває судовий розгляд, залишається достатньо підстав вважати, що обвинувачений, опинившись на волі, з метою перешкоджання встановленню істини у справі під час судового провадження, може здійснювати вплив на потерпілого та свідків, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше судимий, у тому числі, за вчинення злочинів проти власності, наразі знову обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти власності, що в цілому негативно впливає на репутацію обвинуваченого, свідчить про стабільність його антисуспільної поведінки, а у сукупності з даними про його особу, який не одружений, не має на утриманні дітей або осіб похилого віку, тобто, не має стійких соціальних зв'язків, не працевлаштований та не має постійного джерела доходів, свідчить, на переконання апеляційного суду, про те, що останній може вдатися до спроб вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто, про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, існування ризиків, передбачених п. 1, п. 3 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на реальних фактичних даних, при цьому, наразі ці ризики не втратили своєї актуальності, не зменшилися та не перестали існувати, отже, виправдовують тримання ОСОБА_8 під вартою.
Що стосується доводу апелянта про несвоєчасне подання прокурором клопотання, із порушенням строків, передбачених ч. 1 ст. 199 КПК України, без додатків до нього та без належного ознайомлення ОСОБА_8 з ним, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що з журналу судового засідання вбачається, що обвинуваченим у ході розгляду не заявлялось будь-яких клопотань про отримання копії клопотання, а кримінальним процесуальним законодавством не передбачена обов'язковість її вручення в ході судового розгляду кримінального провадження. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що з пояснень учасників судового розгляду вбачається, що захисник та обвинувачений викладали свою позицію по даному клопотанню, що свідчить про їх готовність до розгляду клопотання.
Також колегія суддів вважає неспроможним посилання апелянта на те, що суд, продовживши ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вийшов за межі клопотання прокурора, який звернувся до нового складу суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу, виходячи з того, що раніше прийняте щодо ОСОБА_8 рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не було скасовано чи змінено, а відтак, як вважає колегія суддів, суд обґрунтовано продовжив ОСОБА_8 строк тримання під вартою, при цьому, помилково зазначена прокурором вимога про обрання запобіжного заходу, не впливає на правильність прийнятого судом рішення.
За зазначених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції по доводам апеляційної скарги захисника.
Крім того, колегією суддів при апеляційному розгляді не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2020 року, якою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 25 липня 2020 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: