іменем України
"08" грудня 2009 р. справа № 5020-5/362-1/059-10/046
Господарський суд міста Севастополя у складі:
судді Юріної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю „Універсальна лізингова компанія „Альфа”
(01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
(99011, АДРЕСА_1)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Товариства з обмеженою відповідальністю „Практікс”
(Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, ж/м Комунар, б.3-А, кв.137)
Товариства з обмеженою відповідальністю „Трафік”
(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 31, кв.60)
про визнання недійсним договору оренди
За участю представників:
позивача - Горник О.М., довіреність б/н від 14.01.2009;
відповідача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 09.01.2009;
третьої особи -(ТОВ “Практікс”) - не з'явився;
третьої особи -(ТОВ“Трафік”) -не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна лізингова компанія "Альфа" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди № 59-А від 27.04.2001, укладеного між приватним підприємством "Трафик" та відповідачем.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на невідповідність оспорюваного договору вимогам статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням того, що в договорі не міститься всіх, передбачених законодавством істотних умов.
Ухвалою суду від 07.08.2008 /а.с. 1 т.1/ залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Практікс", приватне підприємство "Трафик".
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.11.2008 у справі №5020-5/362 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна лізингова компанія "Альфа" відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 17.11.2008 скасовано, провадження у справі припинено.
За наслідками перегляду справи в касаційному порядку, постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 17.11.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя. Скасовуючи зазначені рішення, Вищий господарський суд України, погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції щодо поширення на правовідносини сторін дії Закону України „Про оренду державного та комунального майна України”, водночас зазначив про передчасність висновку суду про те, що договір оренди №59-А від 27.04.2001 є неукладеним, адже визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами /а.с.94-98 т.2/.
Ухвалою суду від 07.09.2009 справа прийнята до провадження судді Алсуф'єва В.В.
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №117 від 06.10.2009 справа № 5020-5/362-1/059 передана до провадження судді Юріної О.М.
Ухвалою від 06.10.2009 справа прийнята до провадження судді Юріної О.М.
Ухвалою суду від 18.11.2009 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, на задоволенні позову наполягає.
Відповідач заперечує проти задоволення позову з підстав, викладених у поясненнях по справі /т. 3, а.с. 1-4/, зокрема, вважає, що фактичні та юридичні дії сторін договору свідчать про досягнення ними повної згоди за всіма істотними для них умовами укладеного договору; відповідач прийняв майно в оренду, сплачував рахунки, здійснював в орендованому приміщенні торговельну діяльність, що не дає підстав вважати цей договір неукладеним.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №825001 станом на 05.10.2009 припинено юридичну особу -Товариство з обмеженою відповідальністю „Практікс” /т. 3, а.с. 53-54/.
Ухвалою від 18.11.2009 третю особу приватне підприємство "Трафик" замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Трафік» у зв'язку зі зміною цією юридичною особою організаційно-правової форми /а.с. 108-109 т.3/.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трафік»без поважних причин письмових пояснень не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання 08.12.2009 не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Трафік»не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Звертаючись до суду з позовом, позивач у якості підстав для його задоволення зазначав, що 27.04.2001 між приватним підприємством "Трафик" як орендодавцем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди №59-А, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі ЦУМ, торгівельною площею 57,5 кв.м. та складською площею 22,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 2 /т. 3, а.с. 5-8/.
Строк дії договору встановлений у пункті 8.1 договору та діє протягом 30 років.
Факт передачі зазначеного майна у користування Відповідачу підтверджений відповідним актом приймання-передачі від 20.03.2002 /т. 3, а.с. 9/.
За договором купівлі-продажу від 26.12.2007 право власності на об'єкт договору оренди №59-А від 27.04.2001 перейшло до позивача, що підтверджується нотаріальним посвідченням цієї угоди приватним нотаріусом Морозовою С.В. /т. 1, а.с. 15-18/, реєстрацією правочину у Державному реєстрі правочинів за №5244248 /т. 1, а.с. 20/, реєстраційним написом на правовстановлюючому документі Державного комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” /т. 1, а.с. 21/.
Оскільки з укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.12.2007 до позивача, згідно зі статтею 770 Цивільного кодексу України, перейшли всі права та обов'язки наймодавця (орендаря) за договором оренди №59-А від 27.04.2001, позивач, як новий власник нежитлового приміщення, вважає, що у спірному договорі із передбачених статтею 10 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" істотних умов сторони не узгодили наступні умови щодо: індексації орендної плати, порядку використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна, страхування орендарем взятого ним в оренду майна та обов'язків сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, у зв'язку з чим цей договір є недійсним.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, що містяться у постанові від 22.04.2009 у цій справі та мають обов'язковий характер в силу статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору оренди №59-А від 27.04.2001, укладеного між приватним підприємством „Трафик” та відповідачем.
На момент укладення даного договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI, який втратив чинність з 01.10.2004 відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003, що набрав чинність з зазначеної дати.
Оскільки договір укладений до набрання чинності Цивільним Кодексом України №435-ІV від 16.01.2003, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент їх укладення норм, але щодо прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.
Крім того, спірні правовідносини одночасно регулюються нормами Закону України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992, оскільки в тексті спірного договору не міститься посилань на незастосування цього Закону до договору. Постановою від 22.04.2009 у цій справі Вищий господарський суд України дійшов саме цього висновку.
Зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що позивачем заявлена вимога про визнання договору недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, а саме, позивач наполягає на визнанні договору недійсним через невідповідність його статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, якою встановлений перелік істотних умов договору оренди.
Проте, в законодавстві щодо орендних правовідносин проводиться розмежування понять „недійсна” та „неукладена” угода. Зокрема, на відміну від Закону України „Про оренду землі” імперативна вимога щодо визнання договору недійсним у зв'язку з відсутністю певної істотної умови договору не передбачена Законом України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції, чинній на час укладення договору.
Позивач обґрунтовує недійсність договору невідповідністю його умов умовам, які визначені статтею 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” як істотні, але відсутність у договорі хоча б однієї з істотних умов є підставою для розгляду питання про визнання договору неукладеним відповідно до статті 153 ЦК УРСР, згідно з якою договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у відповідних випадках формі досягнуто згоди по усіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом та необхідні для договорів даного виду.
Разом з тим, суд враховує, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.10.2008 у справі №11/177-07/13, від 10.02.2009 у справі №10/33/08, а також постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2009 у цій справі.
Матеріали справи свідчать, що на стадії укладення спірного договору, його сторони -приватне підприємство „Трафик” та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 домовились укласти угоду у певній формі, узгодили її умови, підписали договір та приступили до його виконання.
Так, досліджуючи обставини справи, пов'язані з вчиненням сторонами спірного договору юридично значимих дій, спрямованих на виконання такого договору, судом встановлено, що відповідач на підставі акту-приймання-передачі від 20.03.2002 вступив у фактичне володіння та користування об'єктом оренди, сплачував оренду плату за орендоване приміщення згідно виставлених орендодавцем рахунків /т. 3, а.с. 13-34/ та використовував об'єкт оренди за його призначенням. З умов договору зрозуміло, про що саме домовились сторони, досягнуті домовленості є визначеними, прийнятними до виконання, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році товариство з обмеженою відповідальністю „Трафик” зверталось до суду з вимогою про розірвання спірного договору оренди від 27.04.2001, за результатами розгляду якої у задоволенні позову відмовлено /т. 3, а.с. 43-48/. Вказане свідчить про те, що спірний договір його сторонами виконувався, що не дає підстав вважати цей договір неукладеним.
За таких обставин, коли договір виконувався обома сторонами у передбачений ним спосіб, відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, а відсутність в договорі положень, які містяться в статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , не свідчить в даному випадку про невиникнення і відсутність між сторонами зобов'язальних відносин, та не є перешкодою для здійснення сторонами цивільних прав.
Посилання позивача на невиконання обов'язку щодо сплати орендної плати орендарем може бути підставою лише для розірвання договору чи відмову від договору оренди в установленому порядку.
Оскільки, жодна правова норма, на котрі посилався позивач, не містить такого правового наслідку, як визнання угоди недійсною, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 48, 153 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI, статтею 770 Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003, статтями 49, 82, 84-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя підпис О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог ст. 84
Господарського процесуального кодексу України
і підписано 23.12.2009