Іменем України
"17" грудня 2009 р. справа № 5020-11/216
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна”
(04107, м. Київ, вул.Верхній Вал, 72, літер „А”)
до: Приватного підприємства „Кабаре-Плюс”
(99055, м.Севастополь, вул.Ген.Лебедя, 41);
(99040, м.Севастополь, вул.Коломійця, 5)
про вилучення та повернення майна власнику, стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 1563600,31 грн.
за зустрічним позовом: Приватного підприємства „Кабаре-Плюс”
до: Товариства з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна”
про визнання договорів неукладеними,
Суддя Дмитрієв В.Є.
За участю представників:
позивача - не з'явився, ТОВ „Нестле Україна”,
відповідача - Іванюк А.В., довіреність б/н від 23.12.2009, ПП „Кабаре-Плюс”,
Товариство з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до приватного підприємства „Кабаре-Плюс” (далі -відповідач) про вилучення та повернення майна власнику, стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 1563600,31 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.09.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/216.
Ухвалою від 23.11.2009 до сумісного розгляду зі справою № 15020-11/216 прийнято зустрічну позовну заяву приватного підприємства „Кабаре-Плюс” до товариства з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна” про визнання договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 неукладеними.
Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2009 заявив клопотання про уточнення та зміну підстав позову та надав відповідну заяву, обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008, мотивуючи заяву тим, що договір ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 є продовженням попередніх договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову -це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У пункті 2 інформаційного листа від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи можлива з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК одночасна зміна підстав і предмета позову, відповів, що за змістом зазначеної норми ГПК зміна позивачем підстав і предмета позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Ухвалами від 05.10.2009 та 09.11.2009 суд зобов'язував позивача надати докази того, що договір № 26/03/08-15 є продовженням попередніх договорів за 2004, 2006, 2007 роки.
Позивач вимоги ухвал суду не виконав, витребуваних документів не надав.
У зв'язку з викладеним, судом з'ясовано, що договір ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 є окремим договором, з окремим предметом, та не є продовженням договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007. Отже, суд відмовив позивачу у задоволенні вказаного клопотання у зв'язку з тим, що воно направлене на одночасну зміну предмета і підстав позову.
Крім того, 11.12.2009 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, просить вилучити у відповідача кавові автомати, отримані за договорами ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008, стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 222110,34 грн., пеню у розмірі 24598,18 грн., неустойку за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 65880,12 грн., 3% річних у розмірі 3113,65 грн., збитки від інфляції у розмірі 25098,46 грн., штраф у розмірі 6470,61 грн.
У задоволенні вказаної заяви про уточнення позовних вимог судом також відмовлено, у зв'язку з тим, що вона направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснені їхні процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
26.03.2008 між приватним підприємством „Кабаре-Плюс” (Орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна” (Орендодавець) укладений договір оренди ФС №26/03/08-15 (далі - Договір) (а.с. 26-33).
Відповідно до розділу 1 Договору орендодавець гарантує надати орендарю за плату у тимчасове користування кавові автомати та при необхідності супутнє додаткове обладнання, включаючи документи, які відносяться до них, за умовами, встановленими даним Договором, а також відповідно до Актів приймання-передачі, які оформлюються Сторонами при кожному переданні Кавових автоматів. Вартість автоматів, які надаються в оренду, зазначається в акті приймання-передачі.
На виконання вказаного Договору позивачем надані в оренду відповідачеві 8 кавових автоматів згідно переліку (том справи №2, а.с.23).
Проте, відповідач зобов'язання з оплати орендної плати виконував неналежним чином, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, у нього утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 222110,34 грн.
На підставі викладеного позивач листом від 04.03.2009 направлено на адресу відповідача лист про розірвання Договору ФС №26/03/08-15 (том справи №1, а.с. 42). Вказаний лист отриманий відповідачем 17.03.2009, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том справи №1, а.с. 55).
Відповідно до пункту 4.1.3 Договору орендар зобов'язаний за першою вимогою (офіційний лист з підписом та печаткою) повернути всі передані в оренду автомати орендодавцю протягом 30 календарних днів починаючи з дати повідомлення.
Проте відповідач вимоги позивача не виконав, орендовані кавові автомати не повернув.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає вимоги первісного позову такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до пункту 6.1 Договору автомати та додаткове обладнання передаються орендарю на підставі Акту приймання-передачі орендованого майна, який підписується обома сторонами; при цьому орендовані автомати та додаткове обладнання відображуються на балансі Орендодавця.
Зразок вказаного акту встановлений сторонами у Додатку №6 до Договору (том справи №1, а.с. 39).
Відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ухвалами від 05.10.2009, 09.11.2009, 23.11.2009 суд зобов'язував позивача надати акти приймання-передачі, у тому числі за Договором ФС №26/03/08-15 від 26.03.2008.
Проте, акти приймання-передачі орендованого майна за вказаним Договором позивачем до матеріалів справи не надані.
Будь-яких інших доказів передачі відповідачеві майна за вказаним договором позивачем також не надано.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу позовних вимог щодо вилучення у відповідача орендованого майна, а саме не надано належних та допустимих доказів передання відповідачеві кавових автоматів за Договором ФС №26/03/08-15 від 26.03.2008.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги у цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про вилучення у відповідача решти кавових автоматів, з матеріалів справи вбачається, що вони передані останньому у порядку виконання договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004 та ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007.
У зв'язку з тим, що договір ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 не є продовженням договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007, не регулює правовідносини сторін по зазначеним договорам, суд вважає, вказані позовні вимоги з посиланням на договір ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу позивача на те, що останній вправі звернутися з цими вимогами до господарського суду з окремим позовом.
Розмір орендної плати визначений сторонами у Додатку №3 до Договору, а саме: відповідно до кількості днів, протягом яких автомати перебували в оренді у орендаря. Оренда на автомат розраховується починаючи з дати, яка зазначена в акті приймання-передачі автомату в оренду.
Відповідно до пункту 3 Додатку №7 до Договору обов'язок внесення орендних платежів настає у орендаря з моменту підписання Акту приймання-передачі обладнання в оренду.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 222110,34 грн. Вказана орендна плата була нарахована на все майно, яке, за твердженням позивача, знаходилося у користуванні відповідача, тобто була нарахована за договорами ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004 та ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007, та ФС №26/03/08-15 від 26.03.2008.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 31414,40 грн., 3% річних у розмірі 3889,51 грн., збитків від інфляції у розмірі 32050,52 грн., штрафу у розмірі 1242175,50 грн.
Оскільки акти приймання-передачі орендованого майна за Договором ФС №26/03/08-15 від 26.03.2008 відсутні, а відносини сторін за договорами ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004 та ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 не є предметом спору по вказаній справі, суд вважає вказані позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Вимоги зустрічного позову про визнання договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 неукладеними задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про господарські суди".
Згідно з частиною 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звертатись до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
Пунктом другим статті 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Разом з тим, пункт 1 статті 13 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 20 Господарського кодексу України також має перелік способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання:
- визнання наявності або відсутності прав;
- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних санкцій;
- застосування оперативно-господарських санкцій;
- застосування адміністративно-господарських санкцій;
- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
- іншими способами, передбаченими законом.
Вимога позивача про визнання договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 неукладеними є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують спори про порушене право, а не встановлюють юридичні факти, у зв'язку з чим зазначена вимога задоволенню не підлягає.
Аналогічна позиція міститься у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме: вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги про визнання договорів ФС № 25/03/2004-2 від 25.03.2004, ФС № 01/01/07-18 від 01.01.2007 та ФС № 26/03/08-15 від 26.03.2008 неукладеними не відповідають способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України та іншими законами України.
За таких обставин, вимоги зустрічного позову є такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за зустрічним позовом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Суддя В.Є.Дмитрієв
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 22.12.2009.