Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 461/8312/17-ц
провадження № 61-1453св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року у складі судді Зубачик Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
учасники справи:
позивач - військовий прокурор Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року військовий прокурор Західного регіону України звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , в якому позивач просив витребувати нежитлове приміщення загальною площею 39 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 травня 2008 року за державою оформлено право власності на спірне нежитлове приміщення, а право господарського відання на вказане нерухоме майно зареєстровано за державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».
10 квітня 2009 року між Концерном «Військторгсервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (далі - ТОВ «Дует-СК») укладено договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення товариство набуло право власності на спірний об'єкт нерухомості. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза її волею внаслідок незаконно укладеного договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року та зобов'язано ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності спірне нежитлове приміщення.В той же час, ОСОБА_1 , будучи одним з учасників ТОВ «Дует-СК», на підставі протоколу зборів учасників товариства й акта прийому-передачі майна оформив за собою право приватної власності на майно, яке є предметом даного спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року позов задоволено.Ухвалено витребувати у ОСОБА_1 на користь держави України в особі Міністерства оборони України нежитлове приміщення загальною площею 39 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .Вирішено питання судових витрат
Рішення суду мотивовано тим, що витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 103707791 від 14 листопада 2017 року свідчить про те, що нежитлове приміщення площею 39 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».03 червня 2015 року рішенням Господарського суду Львівської області, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 13 липня 2017 року, зобов'язано ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну «Військторгсервіс» приміщення загальною площею 39,0 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 . Згідно протоколу № 31/01 зборів учасників ТОВ «Дует-СК» від 31 січня 2017 року рішенням учасників товариства ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства та виділено в натурі майно, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 39, 0 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з власності ТОВ з передачею його у власність ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України поза його волею, що підтверджено судовими рішеннями у господарській справі № 914/3484/13, а тому власник спірного об'єкта нерухомості відповідно до вимог статей 16, 387, 388, 392 ЦК України має право витребувати його від набувача (відповідача), який безпідставно володіє ним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями у господарській справі за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та концерну «Військторгсервіс» до ТОВ «Дует-СК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 10 квітня 2009 року судами всіх інстанцій (в тому числі - і касаційної) прокурора визнано належним позивачем у цих правовідносин та постановою від 13 липня 2017 року у повному обсязі задоволено позовні вимоги прокурора та зобов'язано ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірне нежитлове приміщення. За вище наведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно того, що прокурором не було підтверджено підстав для представництва ним інтересів Міністерства оборони України, в інтересах якого і було подано позов, до уваги прийматися не можуть, а інших доводів про незаконність оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
(1) Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - проситьскасувати судові рішення та залишити позов прокурора без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві не наведено підстав для представництва інтересів Міністерства оборони України прокурором, Міністерство оборони України уповноважене самостійно звертатися до суду із вимогами щодо повернення належного йому майна. Таким чином, позов подано особою, яка не мала на це повноважень. Крім того, повноваження прокурора брати участь в одній справі не свідчать про наявність такого права в іншій.
(2) Позиція заступника війського прокурора Західного регіону України
У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що діючим законодавством на Міністерство оборони України як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами та при необхідності представляти від імені держави у судах, інтересів останньої. Установлено, що спірне державне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України поза його волею. Однак, вказаним органом державної влади жодних заходів щодо повернення державного майна не вживалося, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави, у зв'язку із чим прокурор звернувся до суду з цим позовом. Водночас судом першої інстанції встановлено, що пред'явлення зазначеного позову прокурором в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України викликане саме захистом інтересів держави в суді, оскільки Міністерством оборони України як органом з управління об'єктами державної власності в оборонній сфері не вжито заходів до звернення до суду з позовною заявою про витребування державного нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором обгрунтована в суді в повному обсязі, судом підтверджена та Міністерством оборони України не оскаржувалась.
(3) Позиція Міністерства оборони України
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України вказує, що судовими рішеннями у господарській справі за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та концерну «Військторгсервіс» до ТОВ «Дует-СК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 10 квітня 2009 року судами всіх інстанцій (в тому числі - і касаційної) прокурора визнано належним позивачем у цих правовідносин та постановою від 13 липня 2017 року у повному обсязі задоволено позовні вимоги прокурора та зобов'язано ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірне нежитлове приміщення. За вище наведених обставин доводи скарги стосовно того, що прокурором не було підтверджено підстав для представництва ним інтересів Міністерства оборони України, в інтересах якого і було подано позов, є необґрунтованими.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 103707791 від 14 листопада 2017 року нежитлове приміщення площею 39 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 є власністю держави та перебувало на праві господарського відання державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».
Між концерном «Військторгсервіс» (в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» Свідерського Г. М., який діє на підставі довіреності) як продавцем та ТОВ «Дует-СК» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10 квітня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І. М. за реєстровим № 1009.
Згідно умов вказаного договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність відповідно до чинного законодавства України нежитлове приміщення, яке знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 39, 0 кв. м.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказане нежитлове приміщення належало товариству на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 № 1009.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2014 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Дует-СК» та концерном «Військторгсервіс». Витребувано у ТОВ «Дует-СК» нежитлове приміщення, загальною площею 39 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та повернуто його до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання концерну «Військторгсервіс».
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 року рішення Господарського суду Львівської області від від 20 жовтня 2014 року скасовано в частині витребування у ТОВ «Дует-СК» нежитлового приміщення. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2014 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 18 березня 2015 року залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 року та рішення Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року. У частині позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну «Військторгсервіс» приміщення магазину загальною площею 39 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , скасовано, а справу № 914/3484/13 в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03 червня 2015 року, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 13 липня 2017 року, зобов'язано ТОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну «Військторгсервіс» приміщення загальною площею 39,0 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 .
Таким чином, вказаними судовими рішеннями підтверджено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза її волею, внаслідок незаконно укладеного договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року.
Згідно протоколу № 31/01 зборів учасників ТОВ «Дует-СК» від 31 січня 2017 року рішенням учасників товариства ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю та виділено в натурі нежитлове приміщення загальною площею 39, 0 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із власності товариства з передачею його у власність ОСОБА_1 .
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 103707791 від 14 листопада 2017 року свідчить, що спірне нежитлове приміщення передано у приватну власність ОСОБА_1 на підставі вищевказаного протоколу загальних зборів № 31/01 від 31 січня 2017 року та акта прийому-передачі від 01 лютого 2017 року, право власності зареєстровано 28 лютого 2017 року.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду (далі - Закон № 1697-VII)).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону № 1697-VII).
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки визначення «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплюює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Відповідно до приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройний Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління Збройний Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку.
Відповідно до пункту 9 статті 5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада
2014 року № 671, Міністерство оборони України забезпечує представництво інтересів Міноборони в судових та інших органах.
Відповідно до пункту 1 розділу III «Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 грудня 2016 року № 744, для організації вирішення в судовому порядку спірних правовідносин, забезпечення належного представництва інтересів Міноборони та Збройних Сил під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, недопущення заподіяння збитків та майнових втрат державі відповідними юридичними службами за участю фінансової (фінансово-економічної) служби та відповідальних підрозділів проводиться позовна робота.
Разом з тим, спірне державне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України поза його волею, однак вказаним органом державної влади жодних заходів щодо повернення державного майна не вживалося, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави, у зв'язку із чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.
Прокурор обгрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Ураховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів обгрунтування представництва інтересів держави, посилаючись на неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави, висновки судів про наявність підстав для витребування спірного майна на користь держави за позовом прокурора є обґрунтованими.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що позов подано особою, яка не мала на це повноважень, є безпідставними, оскільки системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).
Сама по собі наявність уповноваженого органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, не позбавляє пророра права захищати інтереси держави в суді у випадку неналежного виконання цим органом своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко