справа № 357/3846/19
головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.
провадження № 22-ц/824/2104/2020
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
01 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М.,
за участі секретаря судового засідання Сердюк К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 30 квітня 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, відповідно до якого, останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
А також, вказував, що позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. договору на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Проте, відповідач зобов'язання за цим договором не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.
У зв'язку із зазначеним, станом на 26 лютого 2019 року утворилась заборгованість у загальній сумі 32 201 грн 84 коп., з яких тіло кредиту становить - 12 877 грн18 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 6 923 грн 94 коп., заборгованість за нарахованими відсотками - 0 грн., нарахована пеня за прострочення зобов'язання - 9 715 грн 75 коп., нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн - 675 грн 36 коп., штраф (фіксована частина) у сумі - 500 грн., штраф (процентна складова) у сумі - 1 509 грн 61 коп.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2013 року, що становить 12 877 грн 18 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у сумі 1921 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту, оскільки не встановлено належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких доданий до позовної заяви, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов'язання зі сплати штрафів у разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року у частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. А також, апелянт посилався на те, що заборгованість за тілом кредиту складається з поточної заборгованості та простроченої заборгованості, платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частини заборгованості по кредитом, у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою, прострочений кредит це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором. Отже, апелянт вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту. А також, звертає увагу на те, що позивач надав суду першої інстанції докази щодо наявності заборгованості - розрахунок заборгованості, а відповідач в свою чергу не спростував надані банком докази.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року оскаржується у частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише в цій частині.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року в частині задоволення позову про стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) у сумі 12 877 грн 18 коп., та в частині відмови у задоволенні позову про стягнення нарахованої пені за прострочення зобов'язання - 9 715 грн 75 коп., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн - 675 грн. 36 коп., штрафу (фіксована частина) у сумі - 500 грн., штрафу (процентна складова) у сумі - 1 509 грн 61 коп. в апеляційному порядку не переглядається, оскільки не оскаржується.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляд (а.с. 14).
На підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором позивачем наданий Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с.15); Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.16-30).
Згідно з наданого розрахунку заборгованості за договором б/н від 30 квітня 2013 року станом 26 лютого 2019 року - у сумі 32 201 грн 84 коп. з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту становить 6 923 грн 94 коп. (а.с.9-13).
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 923 грн 94 коп., оскільки банком не вказані підстави нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту у заявленому банком розмірі, розрахунок в цій частині нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17 квітня 2003 року.
Таким чином, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 923 грн 94 коп.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Системний аналіз наведених положень цивільного законодавства дає підстави вважати, що при укладенні кредитного договору кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту, й несе зобов'язання із своєчасного його повернення та сплати процентів.
Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами, як і саме обов'язок з повернення кредиту, нараховуються/виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника (у даному випадку, зарахування на видану банком платіжну картку та її використання - зняття готівки, тощо), а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов'язаний був надати грошові кошти.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду за платіжними системами.
Положенням про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 06 липня 2010 року № 474/17769 (далі - Положення), чинного на момент підписання заяви-анкети від 30 квітня 2013 року, встановлені загальні вимоги Національного банку України до порядку емісії банками спеціальних платіжних засобів і визначає порядок здійснення операцій з їх використанням.
У Положенні під платіжною карткою розуміється спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором.
Платіжна схема - умови, згідно з якими проводиться облік операцій за спеціальними платіжними засобами користувача та здійснюються розрахунки за ці операції.
Пунктами 3.1. - 3.6 Положення передбачено, що користувачі мають право використовувати платіжні засоби для здійснення платіжних операцій відповідно до режимів рахунків та умов договору з емітентом. Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.
Дебетова схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку.
Під час застосування дебетово-кредитної схеми користувач здійснює платіжні операції з використанням спеціального платіжного засобу в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку, а в разі їх недостатності або відсутності - за рахунок наданого банком кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитування користувачів для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів проводиться шляхом зарахування коштів на їх банківські рахунки.
Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором.
Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов'язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором.
Банк здійснює зарахування коштів на рахунки користувачів з урахуванням установлених режимів рахунків відповідно до внутрішньобанківських правил та умов договору.
У пункті 1.4 Положення передбачено, що документом за операцією з використанням спеціального платіжного засобу є документ, що підтверджує виконання операції з використанням спеціального платіжного засобу, на підставі формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки.
Аналіз наведених Положень про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, у сукупності із вимогами частини 1 статті 1054 ЦК України, дає підстави для висновку, що доказом зарахування коштів на кредитний картковий рахунок може бути документ за операцією із застосуванням платіжної картки, визначений внутрішнім документом, зокрема АТ КБ «Приватбанк».
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Представлені суду докази не дають суду підстав вважати, що банком виконані вимоги частини 1 статті 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів у розмірі 6 923 грн 94 коп. на рахунок відповідача та відповідно використання їх відповідачем.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
Разом з тим, оскільки, для вирішення питання про стягнення простроченого тіла кредитуу розмірі 6 923 грн 94 коп., необхідні докази отримання цих кредитних коштів, що позивачем не доведено, то у позові в зазначеній частині необхідно було відмовити саме з цих підстав.
Таким чином, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року підлягає зміні в мотивувальній частині щодо правового обґрунтування відмови у позові про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 923 грн 94 коп.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись статями 367, 369, 376381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року про відмову у позові про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 923 грн 94 коп., змінити в частині правового обґрунтування, виклавши його в редакції мотивувальної частини постанови.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року про відмову у позові про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 923 грн 94 коп. залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 01 липня 2020 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді В.М. Волошина
Т.А. Слюсар